2.Система екологічного законодавства України

Увага, яка приділяється правовому забезпеченню природоохоронної діяльності, має сенс з двох позицій - морально-етичної і прагматичної. У першому випадку етичний бік проблеми полягає в закономірному бажанні дотримуватись принципів розподілу ризиків і вигод відповідно до соціальних норм правосуддя. Прагнення до справедливості звичайно доповнюється прагненням до економічно ефективних дій. Прагматичний вимір підкреслює відносини між розподілом (тягарем) загальних витрат та ймовірністю, додаючи впевненості, що екологічне законодавство забезпечить справедливість у безальтернативній формі. Ті заходи, які не забезпечують справедливого розподілу, мають менше шансів на успіх, навіть коли вони спрямовані на досягнення сталого розвитку і одержання більших доходів в перспективі. Дотримання відповідних норм екологічного законодавства дозволяє визначити ресурси і вибрати такі програми дій, які спрямовані на досягнення бажаного справедливого розподілу витрат і вигод.

В економіці, як і в інших дисциплінах, норми соціального правосуддя не визначені, жодний з економічних критеріїв не бездоганний в цьому сенсі. Проте існують певні загальні механізми, які відповідають нашим вимогам. Ці механізми умовно можна поділити на дві групи - горизонтальні і вертикальні.

Принцип горизонтальності має місце, коли люди з однаковими рівнями доходів отримують однакову вигоду, незалежно від місця проживання (сільське населення чи мешканці великих міст) або соціального статусу. У тому разі, коли внаслідок забруднення атмосфери мешканці промислових районів страждають від цього забруднення більше, ніж в екологічно чистих зонах, коли вони отримують порівняно однакові доходи, принцип горизонтальності порушується. З погляду економіки цей принцип визначається звичайною умовою тотожності (коли можна поставити знак «дорівнює», порівнюючи доходи і отримані вигоди різних груп населення).

Принцип вертикальності стосується ситуації, за якої при згаданому вище порівнянні можна поставити знак «нерівності», або за умови, коли порівнюються групи населення, що мають неоднакові рівні доходів. При цьому слід враховувати, що чиста вигода може розподілятися пропорційно, прогресивно або регресивно щодо рівня доходу. Зазначені принципи можна пояснити, використовуючи схему, подану на рис. 1.

3

Рис.1. Схема розподілу доходів і чистої вигоди - принцип горизонтальності і вертикальності

Згідно зі звичайною практикою регресивний розподіл чистої вигоди по відношенню до доходів означає тільки те, що частка населення з меншими доходами має відносно більшу частку чистої вигоди (соціальні допомоги, трансферти, медичне обслуговування), ніж ті, що отримують більші доходи. Фактично цей принцип порушує принцип вертикальності. Він існує виключно для того, щоб поліпшити соціальний статус найбідніших верств населення.

Забезпечення сталого розвитку країни має супроводжуватися підтримкою безпечного стану навколишнього природного середовища для життєдіяльності людини. Приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища від забруднення, спрямовані на захист життя і здоровя населення. Так, поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного права.

Законодавство в галузі регулювання відносин щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і екологічної безпеки має надати розвиткові правовідносин формальної визначеності, загальнообовязковості. Воно сприяє всебічному врегулюванню та подоланню різних колізій, створює правову основу для своєчасного застосування до юридичних і фізичних осіб щодо їх юридичної відповідальності за екологічні правопорушення таких важелів:

- превентивних;

- оперативних;

- кореляційних;

- стимулюючих;

- регулятивних;

- примусових.

Первинним елементом та підставою для виникнення екологічно-правових відносин є екологічно-правові норми. Екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на місцевому, регіональному і національному рівнях. Тому значна частина норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного антропогенного впливу.

За юридичними ознаками екологічні норми поділяються на такі три великі групи:

- природоохоронні;

- спрямовані на підтримку екологічної безпеки;

- повязані з раціональним використанням природних ресурсів.

За юридичною силою поділяються на законодавчі та підза-конні.

За обсягом правового регулювання - комплексні та галузеві.

За змістом юридичних приписів - на:

- заборонні;

- попереджувальні;

- відновлювальні;

- заохочувальні;

- каральні.

Крім норм права, в екологічній сфері застосовуються також норми процесуального характеру.

Правові акти про охорону природи та навколишнього середовища мають спільні предмет, обєкт, принципи, цілі та інші ознаки, які утворюють природоохоронне законодавство і поле правовідносин.

Від природоохоронних (регулювання навантаження на середовище, викиди, відходи тощо) відрізняються правові акти й норми, що повязані з раціональним використанням і відтворенням природних ресурсів. Такі правові акти і норми обєднані в систему ресурсного законодавства.

Предметом екологічного права як галузі юридичної науки є дослідження екологічних проблем, норм, інститутів та екологічних правовідносин. Обєктами екологічного права є навколишнє природне середовище та його елементи: земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря, тваринний світ, природні комплекси та ін. Субєкти - юридичні та фізичні особи. Юридичною основою для екологічного права є екологічне законодавство.

Екологічне законодавство складається із загальнодержавних та галузевих актів, що регулюють споріднені суспільні відносини в екологічній сфері, а саме:

- земельне право;

- надрове право (акти про надра);

- водне законодавство;

- лісове законодавство;

- законодавство про тваринний і рослинний світ;

- атмосфероохоронне законодавство;

- законодавство про природно-заповідний фонд;

- екологічну експертизу;

- охорону навколишнього середовища.

Екологічне право також ґрунтується на принципах, що поділяються на загальноправові та спеціальні. Серед загальноправових розрізняють принципи народовладдя, гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо. До спеціальних принципів належать такі:

- пріоритет екологічної безпеки, дотримання стандартів, нормативів і лімітів;

- гарантія екологічно безпечного середовища;

- запобіжний характер природоохоронних заходів;

- екологізація виробництва, впровадження новітніх технологій;

- збереження біорізноманіття і цілісності природних обєктів;

- обовязковість екологічної експертизи;

- науково обґрунтований рівень антропогенного впливу на довкілля;

- безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів;

- стягнення плати за забруднення, погіршення якості ресурсів, компенсація шкоди і еколого-економічних збитків;

- поєднання стимулювання і відповідальності щодо охорони довкілля;

- міждержавне і міжнародне співробітництво.

За останні роки систему національного екологічного законодавства було удосконалено. Вона включає такі основні блоки законодавчого та підзаконного регулювання (див додаток А, рис.3).