Аналіз міждержавної взаємодії з питань охорони навколишнього середовища

курсовая работа

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Сучасні тенденції у вирішенні глобальних питань захисту довкілля

3.1 Формування екологічної свідомості людства та розвиток екологічної освіти

3.2 Екологічний моніторинг- джерело інформації для управління міжнародною природоохоронною діяльністю

3.3 Сучасні проблеми, пріоритетні завдання та перспективи розвитку міжнародного співробітництва у сфері захисту довкілля

Висновки до розділу 3 .

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ДодатокА Основні завдання екологічного моніторингу

ДодатокБ Принципи базування і формування екополітики

Вступ

Характерною особливістю третього тисячоліття є зростання значення глобальних процесів та проблем, повязаних з розвитком суспільства.

Результати діяльності людства - суперзабруднення всіх геосфер, величезна і незворотна деформація природних властивостей навколишнього середовища, глобальна екологічна криза на планеті, яка руйнує систему життєзабезпечення населення. Техносфера витісняє біосферу. Нестримно продовжується освоєння нових територій і акваторій, активно наближається час виснаження майже всіх природних ресурсів, ускладнюються демографічні проблеми, стрімко накопичуються відходи людської діяльності, з якими ні біосфера, ні сама людина вже не справляються. Немає жодних сумнівів, що продовження цих процесів веде до загибелі людства. Криза земельна, криза водна, криза повітряна -все це уже реальність. За даними світових експертів за сто останніх років швидкість пересування людей збільшилась приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї в 100000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн. разів і продовжує зростати. Науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині щодо того, що було на світанку цивілізації, збільшилось приблизно в 5000 разів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом чого стали неконтрольований розвиток у багатьох регіонах планети і незворотні процеси деградації екосистем, поява небезпечних кризових екологічних ситуацій, загроза існування самої цивілізації.

Проблему взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем вдало відобразив англ. письменник Дж.Дарелл: «Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, які не засвоїли найпростіші правила садівництва».

В умовах сьогодення проблема гармонізації суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства. Людство дедалі більше починає розуміти власну цілісність, потребу спільних природоохоронних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине.

Таким чином, одним з найважливіших завдань, що стоять перед світовою цивілізацією, є координації зусиль усіх країн світу щодо розробки єдиної глобальної екологічної стратегії, удосконалення системі міжнародного природоохоронного співробітництва, впровадження ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Вище наведене свідчить про актуальність проблеми і обраної теми дослідження.

Об`єкт дослідження - міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища.

Предметом дослідження є політика міжнародного природоохоронного співробітництва по забезпеченню екологічної безпеки.

Метою даної роботи є шляхом аналізу існуючих міжнародно-правових актів встановити тенденції та перспективи вирішення міжнародним співтовариством проблем охорони природного середовища.

З поставленої мети виступають наступні завдання :

- дослідити сутність, нормативну базу, механізм, форми міжнародного природоохоронного співробітництва;

- розкрити роль міждержавної взаємодії у вирішені глобальних питань охорони навколишнього середовища;

- дослідити досвід, досягнення і прорахунки сучасної міжнародної природоохоронної політики;

- намітити й обґрунтувати необхідність зміни пріоритетів роз вітку міжнародного природоохоронного співробітництва.

Розділ 1. Основні засади міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища

1.1 Визначення поняття міжнародного природоохоронного співробітництва

Сутність міжнародного природоохоронного співробітництва необхідно розглядати крізь призму таких понять, як охорона навколишнього середовища, охорона природи, природоохоронні заходи, екологічна безпека.

Охорона навколишнього середовища - комплекс міжнародних, державних, регіональних та локальних технічних, адміністративних, управлінських та громадській заходів щодо забезпечення оптимальних фізичних, хімічних та біологічних параметрів функціонування природних систем [5, с.14] та гармонійної взаємодії суспільства і природи [6, с.110].

Охорона природи- комплексна система міжнародних, державних, громадських, економічних, юридичних заходів які спрямовані на підтримання сприятливих для життя умов, раціональне використання, збереження, відтворення і охорону природних ресурсів, захист природного середовища від забруднень й руйнувань в інтересах задоволення матеріальних та духовних потреб як існуючих, так і майбутніх поколінь людей. Це процес від землі до людини, що здійснюється через фундамент природоохоронного та середовищеохоронного знання [5, с.14], [6, с.110].

Згідно з Статутом Міжнародного Союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП-IUCN) під охороною природи розуміють систему знань, заходів щодо збереження органічного світу, природного середовища, в якому живе людина, а також відновлюваних природних ресурсів планети [12, с.46].

Природоохоронні заходи- усі види господарської діяльності, що спрямовані на зменшення і ліквідацію антропогенного впливу на навколишнє природне середовище [6, с.130]. Це науково обґрунтована планова діяльність державних органів, державних та громадських організацій, установ, що здійснюється в галузі охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, захисту довкілля з метою запобігання шкідливим наслідкам господарської діяльності людини та їх усунення, відтворення природних ресурсів [7, с.130].

Екологічна безпека - це стан захищеності навколишнього середовища від порушення його екологічної рівноваги. Це означає, що охорона навколишнього середовища - це заходи, дія, тоді як екологічна безпека - це результат цієї дії [9, с.12].

Враховуючі вищенаведене, міжнародне природоохоронне співробітництво - совокупність норм, заходів, дій у сфері охорони навколишнього середовища, які передбачають принципи міжнародного екологічного співробітництва, створення та функціонування міжнародних програм і угод, створення та діяльність міжнародних організацій, які здійснюватимуть контроль за станом довкілля і виконання прийнятих угод, обмін досвідом реалізації національних програм природокористування.

Міжнародне природоохоронне співробітництво передбачає вирішення екологічних проблем між країнами, у т.ч. глобальних та забезпечує екологічний баланс на Землі [4, c.344], [8, c.212].

1.2 Обєктивна необхідність та роль міждержавної взаємодії у вирішенні глобальних питань охорони навколишнього середовища

Обєктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міжнародному рівні випливає із глобального характеру екологічної кризи та ґрунтується на тому, що деградація навколишнього середовища шкодить людям та стримує економічний розвиток. Природа екологічних проблем єдина для всього світового суспільства, тому її неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі [10, c.178].

Природоохоронна складова міжнародного співробітництва, за останні десятиліття набрала ваги і зайняла одне з основних місць в ієрархії цінностей, на які спрямована увага всього світу [1, c.19].

Це зумовлено багатьма чинниками, серед яких, власне деградація довкілля займає основне місце. Сьогодні на власні очі можна пересвідчитися у незворотній зміні навколишнього середовища, яке під впливом антропогенної діяльності набуває нових незвичайних ознак, до яких необхідно пристосовуватися. Іншими словами, людина формує навколо себе нове середовище існування та нові правила існування в ньому. Одним з прикладів таких змін може слугувати деградація озонового шару під впливом викидів парникових газів і, як наслідок, зміна клімату на Землі. [11, c.19]. Глобальні викиди, порівняно з іншими формами забруднення, відрізняються тим, що їхній шкідливий вплив на навколишнє середовище не залежить від конкретного місця викиду. На думку науковців, на глобальне потепління клімату впливає не стільки регіональний профіль викидів парникових газів, скільки їх сумарний обсяг, що надходить в атмосферу Землі. Глобальну якість навколишнього середовища формують спільно всі країни, і жодна з них не може цього уникнути [13, c.17].

Коли стає зрозумілим , що силами однієї країни чи однієї організації дану проблему не подолати, вдаються до пошуку дієвих міжнародних інструментів на кшталт укладання багатосторонніх конвенцій чи домовленостей, застосування юридично зобоязуючих норм та правил.

Інший важливий чинник активізації природоохоронних дій людства та його згрунтованості - це диктат страху щодо можливих катастрофічних природно-техногених подій . У міру реального чи уявного наростання загроз страх спонукатиме світову громадкість не тільки до створення міжнародних угод, але й до системних висновків і обовязкового виконання узгоджених рішень усіма державами [14, c.7]. .

Також аспектом актуалізації природоохоронної складової міжнародного співробітництва стає стрімкий процес глобалізації, який охопив майже всі сфери розвитку суспільства та на даному етапі доповнюється збільшенням світової диспозиції в промисловому виробництві та надмірним використанням природних ресурсів. Усе це приводить до загострення старих і виникнення нових осередків напруги та нестабільності між окремими державами та групами країн, в основу яких покладені фактори природничого характеру та розподілу ресурсного потенціалу [11, c.19].

Тому при використані міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей. Їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством. Та й розвідка, раціональний видобуток і використання не відновлюваних ресурсів, охорона та відтворення відновлюваних ресурсів, у міру їх вичерпання та забруднення, все більше будуть перетворюватися з внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання.

Крім того, вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються , не мають. Багатьом країнам є чому вчитися одна в одної.

Також, найбільші проблеми постають щодо охорони навколишнього середовища між сусідніми країнами в прикордонних регіонах, використанні міжнародних водойомів, зокрема річок, басейни яких охоплюють території кількох держав, при спільному використанні запасів риби та міграції тварин і птахів, адже для біоценозів не існує державних кордонів [13, c.17].

Мають місце випадки, коли тварини, котрі перебувають під охороною на території однієї країни, стають обєктом промислу на території іншої.

Часто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, у так званих економічних зонах прибережних країн (у територіальних водах (12 миль від берега), що перебувають під повним державним суверенітетом, та 200-мильної економічної зоні з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком біологічних ресурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто допустиму кількість улову).

Ці проблеми не лише екологічні, а й економічні, оскільки країна - споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що країна-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження згасаючого виду. Внаслідок цього також зростає політична напруженість у стосунках між країнами. Вирішити конфлікт можна прийняттям відповідних міжнародних угод [4, c.345].

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурсі.

Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими виходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів.

Нарешті , існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної війн. Кожна з цих війн може викликати незворотні екологічні зміни. Тому, для запобігання екологічних катастроф в глобальному масштабі людство вже сьогодні повинне вжити заходів щодо збереження стійкості біосфери.

Охорона навколишнього середовища передбачає розгляд всіх цих проблем на міждержавному рівні. Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного природоохоронного співробітництва [4, c.346].

1.3 Міжнародне право навколишнього середовища та міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Сьогодні виникло нове поняття в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав [10, c.177].

У структурі міжнародної екологічної політики виділяються два рівні.

1. Міжнародна глобальна екополітика -- це розробка і здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів природних ресурсів, які є у світі, та їх розподілу між регіонами і країнами. Мета такої політики -- збереження глобального інтегрального ресурсу планети. Тому в ході її здійснення встановлюються зони, квоти і ліміти на використання тих чи інших корисних копалин, узгоджується плата за забруднення, видаються заборони на викиди тих чи інших речовин.

Міжнародна глобальна екополітика знаходиться ще на стадії розробки, хоча є основною сферою уваги всіх міжнародних екологічних форумів. Іноді вона може набувати досить агресивного характеру, виходити за межі міжнародних угод і норм. Елементом глобальної екологічної політики є певний транснаціональний рівень, спільний для декількох держав, повязаних у єдину екологічну систему, стан якої впливає передусім на ці країни.

2. Міжнародна регіональна екополітика охоплює інтереси країн одного континенту, які обєднані природно-географічним середовищем, іноді одним морем (Чорне, Середземне, Балтійське), або рікою (Дніпро, Дунай, Рейн). Найтісніші контакти мають країни, в яких спільні кордони. Вони обумовлюють і характер транскордонного переносу забруднень повітрям, водою, встановлюють квоти на видобування природних ресурсів і т.д. Слід зазначити, що регіональна екополітика, на жаль, ще не пішла далі загальних декларацій про загрози, що виникли. Країни діють головним чином відособлено на своєму державному рівні. Як правило, немає чіткої координації дій між найближчими сусідами [15, c.351-352].

Рішення глобальних екологічних проблем не можливе без удосконалення екологічної політики та створення надійних організаційно-правових засобів на міжнародному рівні по відношенню як до природокористування на національному рівні так і по відношенню до мирових природних ресурсів. В звязку з цим в міжнародному праві обособлюється совокупність норм, направлених на регулювання охорони природного середовища. На порядку денному стало питання - закріплення в системі принципів міжнародного права принципу охорони навколишнього середовища.

Таким чином виникло міжнародне право навколишнього середовища-самостійна галузь міжнародного права, яке стало нормативною базою міжнародного природоохоронного співробітництва [16, c.26].

Міжнародне право навколишнього середовища (далі по тексту М.п.н.с) - сукупність міжнародних принципів і норм, спрямованих на регулювання міжнародних екологічних відносин, щодо охорони навколишнього середовища від негативного впливу і раціонального використання природних ресурсів в інтересах сучасного та майбутніх поколінь [16, c.26]. У значені М.н.п.с вживають терміни «міжнародне екологічне право», «міжнародне енвайроментальне право» (від англ.. environment -довкілля, навколишнє середовище) тощо М.п.н.с. є складним правовим утворенням, що перебуває у процесі становлення [17, c.296].

Головне призначення міжнародного права навколишнього середовища- забезпечити міжнародне співробітництво держав у відповідній галузі.

Три його основні функції : координація міжнародного співробітництва в галузі охорони та раціонального використання навколишнього середовища; розробка та здійснення глобальних екологічних заходів; розробка та здійснення науково обґрунтованих систем заходів щодо охорони окремих обєктів навколишнього середовища.

Предмет цього виду права - міжнародні екологічні відносини, а саме відносини людства з природою [16, c.28].

Обєкт міжнародно-правового регулювання охорони природного середовища та природокористування - загальна природа планети Земля та біля земний космічний простір. Одночасно цій охороні підлягають окремі обєкти природного середовища, включаючи Світовий океан та його ресурси, атмосферне повітря, твариний та рослинний світ, надра, унікальні природні комплекси. В системі обєктів регулювання охорони та використання є декілька категорій: а) міжнародні природні обєкти та ресурси, що не належать до національної юрисдикції (відкрите море, Антарктида, космос); б) природні обєкти та ресурси , розділені двома та декількома державами (прикордонні річки та озера, в тому числі Каспійське море, прикордонні природні комплекси, мігруючі види тварин, поклади корисних копалин; в) обєкти та ресурси, які знаходяться під національною юрисдикцією, але відносини стосовно них регулюються міжнародними правовими нормами (занесені до Міжнародної червоної книги, що знаходяться під загрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та інш.) [16, c.28].

Субєкти М.п.н.с. - насамперед держави, а також урядові й неурядові міжнародні організації [17, c.296]..

Джерела М.п.н.с. - міжнародні правові документи, які в свою чергу є правовою основою міжнародного природоохоронного співробітництва.

Міжнародні правові документи - документи міжнародного права навколишнього середовища, які фіксують домовленості субєктів права (країн-сторін чи організацій) щодо їхніх прав, зобовязань, намірів , позицій та пропозицій стосовно певних обєктів та ситуацій. Можуть бути двосторонніми ( угоди різного рівня і характеру між двома державами, які, як правило, мають спільний кордон [15, c.355] ) чи багатосторонніми, регіональними чи світовими (конвенції, договори, угоди, резолюції міжнародних організацій), прямої дії чи рамковими, функціональними (універсальними, орієнтованими на тип діяльності) чи обєктивними (ресурсними, галузевими), мати обовязковий, рекомендаційний чи декларативний характер. Основними сучасними формами є угоди (договори), конвенції, протоколи, директиви (ці документи, як правило, є обовязковими до виконання), хартії, меморандуми, рекомендації, рішення, резолюції, стратегії, принципи, програми, плани, порядки (ця група документів має рекомендований характер або формулює позиції, які потребують додаткових рішень чи документів), декларації, заяви, ухвали, маніфести (для оголошення намірів сторін щодо певної діяльності, можливої мети і засобів, мотивації та сфер впливу. Укладання міжнародних правових документів, як правило, супроводжується певними умовами та процедурами, які визначають порядок розроблення, погодження, підписання, ратифікації, набуття чинності, моніторингу, виконання та покарання [17, c.299].

Таким чином, механізм забезпечення міжнародно-правової охорони довкілля включає:

1. Нормативні акти як джерела міжнародного екологічного права.

2. Міжнародні обєкти охорони навколишнього природного середовища.

3. Координаційну роль міжнародного права у світовому механізмі охорони навколишнього природного середовища [15, c.355].

Під міжнародним організаційним механізмом охорони навколишнього середовища розуміють сукупність міжнародних органів і організацій, які виконують функції по забезпеченню виконання вимог міжнародного права навколишнього середовища й організації міжнародного екологічного співробітництва. Міжнародні організації, створені для розвязання екологічних проблем. Виконують цю функцію шляхом координації діяльності, розроблення та фінансування правових документів, програм, проектів та заходів, збирання та поширення інформації, створення й поновлення баз даних, підготовки оглядів і оцінок стану довкілля та його компонентів. Умовно їх можна поділити на: державні; недержавні; такі що діють під егідою ООН; світового чи регіонального рівня. Провідну роль відіграють: Програма ООН із захисту природного середовища (ЮНЕП; United Nations Еnvironmental Program, UNEP), яка координує діяльність інших організацій з охорони навколишнього середовища та її структури; Програма розвитку ООН (ПРООН; United Nations Development Program. UNDP), підрозділи Світового банку, насамперед Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Комісія ООН з питань збалансованого (сталого) розвитку (United Nations Commission on Sustainable Development, UNCSD). Серед недержавних організацій -Міжнародна спілка охорони природи (МСОП), Світова фундія дикої природи (СФДП), Міжнародна спілка охорони птахів (МСП), Міжнародна спілка водно-болотних угідь (МСВБУ), Грінпіс, Друзі Землі та інші [17, c.298]. Залежно від цілей і характеру діяльності неурядові організації можна умовно поділити на дві групи. Першу групу складають наукові центри, інститути, дослідні станції, організації, які проводять самостійні наукові дослідження на багатосторонній міжнародній основі; другу групу- міжнародні наукові та інші спеціальні постійні конференції й організації, які займаються влаштуванням різного роду міжнародних зустрічей і заходів, координують дослідницьку діяльність, що проводиться у різних країнах [20, c.170].

Таким чином, формами міжнародного природоохоронного співробітництва є укладання міжнародних правових документів, організація наукових та практичних зустрічей, створення міжнародних організацій, партій, груп, рухів «зелених» , що координують спільні зусилля з охорони природи.

Делись добром ;)