1.5. Основні принципи раціонального природокористування

Під принципом природокористування розуміють сукупність правил (вимог), дотримання яких дозволить досягти бажаних результатів (параметрів) у функціонуванні еколого-економічної системи.

Найвідомішою серед праць, в яких обґрунтовані та систематизовані принципи раціонального природокористування є праця М.Ф. Реймерса (1990 рік), в якій автор дає тлумачення близько 25 правил, які стосуються функціонування природних систем /екосистем/, управління ними та процесами природокористування.

Розглянемо деякі з цих правил.

Правило внутрішнього узгодження полягає в тому, що діяльність живих організмів в екосистемах спрямована на підтримку цих екосис­тем як середовища власного існування. Організми у своєму природно­му стані не можуть руйнувати середовище свого помешкання (щопра­вда це не стосується сучасної людини як виду), бо це призведе до само­знищення їх самих. Діяльність рослин і тварин спрямована на ство­рення (підтримку) середовища, придатного для життя потомства.

Правило обов'язкового заповнення екологічних ніш – порожня екологічна ніша завжди заповнюється природним шляхом. Під екологі­чною нішею розуміють певне місце живого виду в природі, що включає характеристику його положення в просторі, його функціональну роль в співтоваристві видів, його відношення до абіотичних умов існування (температури, вологості тощо). Екологічна ніша, як певне місце в екосистемі дозволяє іншому виду (формі), що здатна виробити протестувальні властивості, заповнити цю нішу. Ймовірним прикладом дії цього правила може бути виникнення нових захворювань, наприк­лад СНІДу. Гіпотетично він був передбачений більш як за 10 років до виявлення хвороби в дійсності. Основою для передбачення було те, що перемога над багатьма інфекційними захворюванням людини звіль­нила екологічні ніші, які неминуче повинні бути заповнені. Оскіль­ки при екологічному дублюванні зміни відбуваються в напрямі від більших за розміром та високоорганізованих форм до менш крупних та організованих, було передбачено, що одна з ніш буде заповнена саме вірусом з високим ступенем змінюваності.

Правила оптимальної компонентної доповнюваності – ніяка екосистема не може існувати самостійно при штучно створеному значному надлишку або нестачі одного з екологічних компонентів.

Нормою еко­логічного компоненту доцільно вважати ту_, що забезпечує екологічну рівновагу певного типу, яка дозволяє функціонувати саме цій систе­мі. Це правило свідчить про те, що тривала штучна зміна одного з екологічних компонентів неминуче приведе до заміни однієї системи іншою, не завжди бажаною для людини. При цьому корисні ресурси екосистеми відносно швидко вичерпаються. 3 допомогою цього правила по­яснюються причини загибелі багатьох цивілізацій минулого, що буду­вали своє благополуччя на граничному, екологічному дисбалансі, а це вимагало все більшої кількості енергії на одиницю продукції. Вичер­пання енергетичних можливостей приводило цивілізацію до краху.

Правило харчової кореляції – унаслідок еволюції зберігаються ли­ше ті популяції, швидкість розмноження яких зкорельована з кількістю харчових ресурсів середовища їх помешкання. При цьому швидкість розмноження завжди нижче максимально можливої і завжди залишається запас харчових ресурсів. Відхід від цього правила призводить до того, що популяція залишається без їжі і вимирає або знижує темпи розмноження.

Правило максимального "тиску життя" – організми розмножується з такою інтенсивністю, що забезпечує максимально можливу їх кіль­кість. «Тиск життя» обмежений місткістю середовища, взаємопристосовністю, внутрішньою узгодженістю організмів та ін. З цим правилом пов'язане правило демографічного насичення - в глобальній сукупності кількість народонаселення завжди відповідає максимальній можливості підтримки його життєдіяльності, включаючи всю сукупність потреб людини, що далеко виходить за межі лише біологічних потреб.

Правило інтегрального ресурсу полягає в тому, що конкуруючі в сфері використання конкретних природних систем галузі господарства неминуче завдають шкоди одна одній тим сильніше, чим більше вони здійснюють спільно використовуваний компонент або всю екосистему в цілому. Наприклад, при використанні водних ресурсів гідроенергетика, транспорт, комунальне господарство, зрошуване землеробство та рибна промисловість пов'язані таким чином, що в найгіршому становищі опиняється промисел риби. Чим повніше гідроенерге­тичне використання вод, тим складніше ведення інших галузей водно­го господарства тощо.

Правило міри перетворення природних систем виявляється в то­му, що в процесі їх експлуатації не можна переходити певні межі, які дозволяють цим системам зберігати властивості самопідтримання (самоорганізації та саморегуляції). Оскільки ці властивості підтримуються двома механізмами (співвідношенням екологічних компоне­нтів всередині системи та взаємодією систем різних ієрархічних рівнів), то це правило справедливе для обох механізмів. Надсистема високого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми зруй­нованої системи нижчого рівня, але не відновлює їх. Наприклад, чорноземи, що виникли в результаті зонального біоцентричного процесу в лучних степах та лісостепах, при їх оранці зонально підтри­мується, але поступово деградують, зберігаючи тенденцію до відновлення лише при створенні природних умов їх утворення.

М.Ф. Реймерс визначає низку важливих наслідків раціонального природокористування:

1. Одиниця відновлюваного ресурсу може бути одержана лише в певний відрізок часу, що визначається швидкістю (інтенсивністю) функціонування систем.

2. Здійснення господарських заходів раціонально лише в межах деяких оптимальних параметрів, вихід за які (в бік збільшення або зменшення) знижує їхню господарську ефективність.

3. Перетворююча діяльність не повинна виводити природні системи зі стану рівноваги шляхом надлишку (нестачі) будь-якого еко­логічного компоненту.

4. Перетворення природи (якщо воно не відновлююче, не відтворююче) дає локальний або регіональний виграш за рахунок погіршення певних властивостей у суміжних місцевостях, або в біосфері в цілому.

5. Господарський вплив торкається не тільки тієї системи, на яку він спрямований, але також й її надсистему, що прагнуть нівелювати зміни. У зв’язку із цим витрати на перетворення природи не обмежуються вкладаннями на безпосередньо заплановані заходи.

6. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини та енергії, але зачіпають і динамічні якості природних систем.

7. Вторинна екологічна рівновага, яка склалась в умовах антропогенного впливу на природу, як правило більш стійка, ніж первинна (власне природна екосистема), але потенціальний «запас перетворення» при цьому скорочується.

8. Невідповідність цілей природно-системної регуляції та цілей господарського розвитку, як правило, приводить до деструкції природного утворення.

9. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку завжди менш ефективні, ніж природні.

10. Технічний вплив, якщо він має тенденцію до посилення та перетворення в перманентний, впритул до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням у кінцевому підсумку економічно абсурдний.

Правило прискорення розвитку – зі збільшенням змін природного середовища під впливом людини відповідно, за принципом зворотного зв’язку, відбуваються зміни соціально-екологічних властивостей людини, економічного та технічного розвитку суспільства. Надзвичайно велика швидкість розвитку може викликати необхідність тимчасового «нульового» зростання, оскільки в цьому випадку порушується закон відповідності між рівнем розвитку продуктивних сил та природно-ресурсним потенціалом.

Правило неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління – «жорстке», технічне (технократичне) управління природними процесами небезпечне ланцюговими природними реакціями, переважна частина яких є екологічно, соціально та економічно негативними на тривалому проміжку часу. Дія цього правила пов’язана насамперед із тим, що грубе, «хірургічне» втручання в життя природних систем викликає дію закону внутрішньої динамічної рівноваги та значне збільшення енергетичних витрат на підтримання природних процесів.

Із враховуванням цих правил та виходячи зі змісту раціонального природокористування сформульовані такі принципи раціонального природокористування: оптимальності; взаємозалежності суспільства й природи; екологізації вироб­ничої діяльності; збереження просторової цілісності природних систем, зумовленого природою різноманіття та обігу речовин у процесі господарського їх використання; народногосподарського підходу до організації природоко­ристування.

Сутність принципу оптимальності полягає в тому, що при використанні природних ресурсів із множини варіантів виби­рається оптимальний. Оцінюючи наслідки природокористуван­ня, передусім слід враховувати, якою мірою вони створюють умови для розвитку людини, удосконалення способу її життя. Соціально-економічні результати, що формуються при вико­ристанні природних ресурсів, можна об'єднати в три групи: 1) матеріальні достатки, що їх безпосередньо одержують унаслідок функціонування виробництва; 2) зміни стану при­родних ресурсів, що використовуються у виробництві та впливають на його результати; 3) зміни компонентів природ­них ресурсів, що виступають як умови життєдіяльності лю­дини, впливаючи на стан її здоров'я й задоволення духовних потреб.

Принцип взаємозалежності суспільства й природи розглядає їх як складники біоекономічної системи. Спочатку людина просто брала в природи, потім вона почала активно втру­чатися в перебіг природних процесів. Але, попри свою могутність, здобуту завдяки використанню досягнень науки й техніки, людина залишається частиною біосфери, підпорядковується законам природи. Успіх дій людини з перетворення природи в потрібному напрямі залежить від ступеня їхньої узгод­женості із законами природи. Необхідно враховувати не лише безпосередні результати, на досягнення яких скеровано про­цес виробництва, а й наслідки впливу виробництва на стан природних ресурсів.

Принцип екологізації виробничої діяльності у сфері природокористування вимагає узгодженості просторових і часових вимог соціально-економічного розвитку із просторово-часо­вими закономірностями функціонування екосистеми, до­тримання принципу збереження просторової цілісності природних систем у процесі їхнього господарського використання. Відтворення екосистеми передбачає відтворення всієї прос­торової сукупності її підсистем (водних ресурсів, повітряного басейну, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу то­що) в їх функціональному взаємозв'язку, що склався. Ігно­рування цього неминуче призводить до руйнування екосистемної цілісності та порушення загальної придатності до життя того середовища, яке надає людині природно-прос­торову основу суспільного виробництва.

Принцип зумовленого природою різноманіття в регіо­нальній комбінаториці галузей передбачає можливість рівномірного використання елементів регіональної природ­ної системи, що допомагає уникнути порушень природної рівноваги через встановлення збалансованого циклу викори­стання і відновлення. При формуванні виробництва в регіоні слід виходити із законів функціонування природних систем у їх інтегральній сукупності. Лише рівномірне навантаження на взаємопов'язані елементи природного середовища сприя­тиме збереженню біогеоценозу в його різноманітності. Тому формувати структуру галузей належить так, щоб у регіо­нальній їх комбінації була закладена можливість не лише багаторазового функціонування природної речовини, а й рівномірного використання всіх взаємозалежних елементів регіональної природної системи.

Принцип збереження природно зумовленого кругообігу речовин у процесі його господарського використання перед­бачає, що економічні відносини у сфері природокористуван­ня мають стимулювати розвиток таких схем технологічних зв'язків між підприємствами, які органічно вплітаються в природні процеси. Економічні зв'язки й відносини госпо­дарських об'єктів у сфері природокористування мають орієнтувати на те, щоб не лише технологічні процеси окремих конкретних виробництв виходили на циклічність, а й циклічні процеси підгалузей і галузей складали послідовний ланцюг стадій виробництва, зв'язаних перетворенням ре­човин.

Практика розміщення галузевих підприємств без ураху­вання вимог екологічної узгодженості, що діяла впродовж тривалого часу, призвела до накопичення в окремих регіонах великої кількості відходів, котрі не включаються в природний обіг речовин і змінюють сформовану біогеохімічну ситуацію в регіоні. При цьому нагромадження відходів часто станов­лять поклади цінної сировини, які називають техногенними родовищами: у відвалах і «хвостах» збагачувальних фабрик, у стічних водах є такі запаси рідкоземельних та інших еле­ментів, що інколи порівнянні з природними родовищами.

Важливим принципом природокористування є народно­господарський підхід до його організації: врахування інтересів усіх галузей, забезпечення потреб різних регіонів у ресурсах, сировині й готовій продукції, повсюдне створення здорового середовища для життя й діяльності людини, відтворення ресурсів у широких територіальних масштабах.