1.3. Процес, основні види та напрямки природокористування

Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Воно розглядається і як сукупність усієї багатоманітності напрямів, і форм використання природних ресурсів (практичний аспект):

• сукупність продуктивних сил, виробничих відносин та відповідних їм форм, що пов’язані з використанням та відтворенням людиною об’єктів навколишнього природного середовища /політико-економічний аспект/;

• використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва;

• сукупність аналізу впливу людства на біосферу.

Термін «природокористування» може також означати комплексну наукову дисципліну, що досліджує загальні принципи раціонального використання людством природних ресурсів.

Ця дисципліна охоплює низку компонентів, або напрямків (за Реймерсом): ресурсоспоживання, конструктивне перетворення, відтворення природних ресурсів, охорона середовища існування й природних ресурсів, управління і моніторинг, які поділяються на відповідні види.

Розрізняють нераціональне та раціональне природокористування. Нераціональне природокористування – це спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища.

Раціональне природокористування – це спосіб використання тіл і властивостей природи, спрямований не лише на задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем у якісному стані. Це таке природокористування, яке не приводить до якісних змін природної системи, але до якого людство ще не готове. Раціональне природокористування передбачає органічне, гармонійне поєднання антропогенних та природних процесів, завдяки чому досягається своєрідний компроміс «інтересів» всіх частин цих процесів. Раціональне природокористування – це оптимальний стан еколого-економічної системи. Воно здійснюється на основі науково обґрунтованих цілей та принципів. Загальна мета раціонального природокористування задоволення зростаючих потреб людини в природних ресурсах за умов збереження компонентів природного середовища.

Залежно від сфери господарської діяльності природо­користування можна поділити на виробниче (промислове, сільськогосподарське тощо) і обслуговуване (рекреаційне, житлово-комунальне тощо).

До структурних елементів природокористування як галузі виробничої діяльності належать:

1) сукупність спеціалізованих галузей, що відтворюють природні ресурси, сприяють їхньому природному відновленню, регулюють процеси природокористування іншими галузями народного господарства. Ці галузі природничо-господар­ські й охоплюють сільське, лісове, водне, рибне господар­ство, геологорозвідку тощо;

2) виробничі об'єднання (підприємства), що здійснюють переважно природоохоронні функції, утилізують відходи виробництва й вторинні ресурси. Це також очисні споруди, підприємства з виробництва карто­ну з макулатури, целюлози із трісок тощо (при виробництві 1 т паперу з макулатури зберігається 4,5 куб. м деревини, викиди в атмосферу зменшуються на 85%, а забруднення води - на 40%); підприємства з виробництва будматеріалів із відходів вуглевидобування, теплових електростанцій; фабрики з утилі­зації побутового сміття, відходів тваринницьких комплексів тощо;

3) діяльність спеціалізованих цехів, служб, відділів охорони природи, що організовуються на підприємствах тих галузей, які найвідчутніше впливають на стан довкілля. Ці відділи та цехи розробляють, і впроваджують безвідходні тех­нології, забезпечують очищення водних стоків, і викидів в атмосферу, експлуатацію очисних споруд, контроль за додер­жанням екологічних нормативів.

У системі наук, що досліджують проблеми природокористування важливе місце посідає економіка природокористування як галузь, яка вивчає методи найбільш ефективного впливу людини на природу з метою підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовин у природі. Вона має на меті: забезпечення умов, існування людства й одержання матеріальних благ; макси­мальне використання кожного природного територіального комплексу; запобігання можливим шкідливим наслідкам процесів виробництва та інших видів людської діяльності або зменшення цих наслідків; підтримання й підвищення продуктивності та привабливості природи, забезпечення й регу­лювання економічного освоєння її ресурсів.

Економіка природокористування висвітлює дві гру­пи пов'язаних між собою питань: 1) як найекономічніше та найефективніше використовувати необхідні у виробництві й спо­живанні ресурси; 2) які методи запобігання забрудненню навколишнього середовища або ліквідації його найекономічніші.

До основних завдань економіки природо­користування належать:

• визначення специфічних особливостей прояву економіч­них законів при використанні природних ресурсів;

• визначення впливу науково-технічного прогресу на темпи й показники використання мінеральних та інших природних ресурсів, на навколишнє природне середовище;

• дослідження сучасного стану і забезпеченості країни різ­ними видами природних ресурсів, розв'язання проблеми їх відтворення й охорони;

• розробка методів економічного оцінювання мінеральних, водних, земельних та інших природних ресурсів, а також визначення реальних втрат від нераціонального їх викори­стання;

• розробка методів економічного обґрунтування способів найефективнішого використання природних ресурсів і охо­рони довкілля.