10.8. Інтенсифікація сільського господарства

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва почалася трохи більше століття тому, коли в сільському господарстві замість вирубно-вогневої та завально-перелогової систем з їхнім самовідновленням родючості ґрунту було здійснено перехід до сівозмін, мінеральних добрив та нових сортів і порід.

Головними компонентами інтенсифікації є:

а) використання добрив;

б) широке застосування пестицидів;

в) зрошення;

г) перехід на інтенсивні сорти і породи, чутливі до поліпшення умов вирощування чи утримання;

д) індустріальні технології в рослинництві й тваринництві.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва нерозривно пов’язана з підвищенням рівня його спеціалізації. Відбувається концентрування виробництва тієї чи іншої продукції в окремих господарствах або районах. Це максимізує виробничо-економічні показники і призводить до виникнення нових проблем – швидкого виснаження природних ресурсів і необхідності вносити в такі агросистеми велику кількість антропогенної енергії.

В інтенсивному сільському господарстві було два піки: зелена революція та індустріалізація. Зелена революція – це впровадження інтенсивних високопродуктивних сортів, що вимагають високого агрофону, тобто великих кількостей добрив і пестицидів. За створення нових сортів інтенсивного типу мексиканський селекціонер Н. Верлоуг у 1970 році був удостоєний Нобелівської премії. Його сорти при вирощуванні на високому агрофоні відрізнялися продуктивністю у 2-3 рази вищою, ніж попередні. Індустріалізація полягала в широкій заміні ручної праці машинною при орієнтації на добрива й пестициди як засіб регулювання врожаїв.

Вершиною інтенсифікації можна вважати так звану просапну, або промислово-заводську, систему землеробства, в якій під

інтенсивні культури відводиться більш ніж 50% площі сівозміни. Обробіток культур відбувається на фоні високих доз добрив, переважна більшість операцій по догляду за посівом механізована, а боротьба з бур’янами, шкідниками і хворобами ведеться за допомогою пестицидів. Вирощування культур у сівозміні просапної системи ущільнене внаслідок введення парозаймаючих і проміжних культур. Цю систему характеризує в цілому високий коефіцієнт використання родючості ґрунту, великі механічні навантаження на ґрунт, що спричинює його ущільнення й розпилення, внесення в агросистеми великої кількості ксенобіотиків та антропогенної енергії. Проте інтенсивні системи землеробства вирішили завдання забезпечення продуктами харчування зростаючої кількості населення. За останні ЗО років вдалося подвоїти валові збори зерна та зернобобових, цукрового буряку та інших важливих культур.

Характерною рисою інтенсивного промислового тваринництва є повний розрив прямого екологічного зв’язку між тваринами – споживачами рослинної біомаси та ланами, на яких ця біомаса виробляється. У розвинених країнах світу молочне виробництво, свинарство, виробництво яєць та м’яса птахів і частково яловичини базується на безвигульній технології з концентрованим утриманням тварин в особливих комплексах, куди всі корми доставляються вже готовими. Гній на таких підприємствах вважається за непотрібні відходи.

У неінтенсивних системах виробництва при вільному випасанні тварин ферми лани та луки органічно пов’язані між собою. Тому принципи виробництва продукції та екологічні проблеми неінтенсивного й інтенсивного тваринництва якісно відрізняються. При утриманні тварин на вільному випасі велику роль відіграє характер взаємозв’язку тварин із типом травостою пасовищ. Пасовища можуть використовуватися в двох напрямках: 1) односторонньому; 2) багатосторонньому.

У першому випадку на пасовищі випасають тварин тільки одного виду та однієї породи, а в другому – ресурсна база пасовища використовується тваринами різних видів, наприклад, коровами, кіньми та козами. Другий напрямок забезпечує більш повне використання фітомаси.

У цілому, інтенсивне сільське господарство – це складний соціально-технологічний феномен. Інтенсифікация виконала замовлення суспільства на продукти харчування й спромоглася підтягнути їх виробництво до високих темпів росту чисельності населення планети. Але водночас технічні рішення, що лягли в основу інтенсифікації, виявилися антиекологічними й посилили прояв екологічної кризи в агросфері.