6.1. Основні глобальні екологічні проблеми сучасності: констатація та напрямки подолання

Успіхи цивілізації: надзвукова авіація, ракети, супутники, пластичні маси, телебачення, атомна зброя і атомна енергетика, лазери, волокна, оптика, комп’ютери, Інтернет, сотовий зв’язок, цифрові технології, впровадження трансплантації органів і протезування функцій, відкриття коду спадковості клонування і створення трансгенних організмів, винайдення біосенсорів, здійснення „зеленої” революції тощо, багатьох з нас у безмежних можливостях людського розуму, науки розуму, науки техніки. Принаймні вони неспростовно довели правоту В.І. Вернадського, який вважав, що біосфера досягла своєї найвищої стації еволюції, коли визначальним чинником її регуляції, як і розвитку цивілізації, стає розум людини, або, на думку вченого, наукова думка як „планетне явище”. Аленеобхідно памятати, що розум, інтелект, ноосфера можуть діяти і з позитивним, і з негативним для біосфери результатом.

На конференції в Ріо-де-Жанейро було прийнято конкретні міжнародні екологічні конвенції щодо змін клімату, біологічної різноманітності та лісів.

Дискусія на саміті Землі Йоханнесбург показала, що об’єднання зусиль усіх країн у галузях економіки, політики, техніки, науки, культури і освіти в інтересах збереження довкілля на екологічному рівні можливе, якщо колективний розум та організована праця об’єднаних націй зосередяться на втіленні цієї ідеї в життя

На початку ХХІ століття людство далеко не завжди діє у позитивному для природи напрямі. І саме це значною мірою спричинило загострення у світі багатьох екологічних проблем. Починаючи з 1972 р., людство, усвідомивши загрозу планеті, викликану нерозумною діяльністю, вдається до спроб поліпшити свої відносини з природою. Найважливішими в цьому плані стали Конференція ООН у Ріо-де-Жанейро (1992) та Саміт Землі у Йоханнесбурзі (2002). Зокрема було прийнято Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов’язки країни у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концентрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок – „ Порядок денний на ХХІ століття”.

У суспільній свідомості дедалі впевненіше утверджується ідеологія охорони та захисту навколишнього середовища, яка пропонує новий погляд на взаємовідносини „суспільство-природа”. Екологічна діяльність на сьогодні складна, небезпечна і загрожує людству трагедією планетарного масштабу, якщо вона буде жити ілюзією про „ноосферу”, а не жорсткою діяльністю.

Згідно з поглядами В. Вернадського, людина спроможна взяти на себе роль свідомого регулятора всіх глобальних процесів – від екологічних до соціальних, визначивши подальшу долю біосфери. На переконання вченого людська діяльність має неминуче привести до „тріумфу розуму і гуманізму” на Землі.

Уявлення В. Вернадського щодо ролі ноосфери у визначенні близьких і віддалених перспектив розвитку біосфери викликають у нас захоплення і оптимізм, хоч деякі вчені взагалі зазначають, що погляди Вернадського на ноосферу мають риси утопії. Такі думки висловлювались ще за життя вченого. Але він, відповідаючи своїм опонентам, майже 60 років тому писав: „Усі побоювання і розмови обивателів, представників гуманітарних і філософських дисциплін про можливість загибелі цивілізації пов’язані з недооцінкою сили і глибини геологічних процесів, якими є перехід біосфери у ноосферу, що нині відбувається і переживається нами”. Та, як бачимо, очікування вченого поки що не підтвердилися. Адже до появи людини на Землі біосфера мала вищий потенціал саморегуляції і могла самовідновлюватися після періодичних геологічних катастроф, під час яких гинула переважна більшість організмів.

Розглядаючи основні глобальні проблеми людства, констатують що сьогодні в „ноосфері” процвітають корупція, тероризм, алкоголізм, наркоманія, проституція; щорічно розкрадається інтелектуальна власність на мільярди доларів. В останні десятиліття зросла кількість психічно хворих людей, виявлено понад три десятки раніше не відомих важких інфекційних хвороб. Нині 40% населення світу бракую питної води, а 2,5 млрд. не мають доступу до сучасних енергетичних послуг. За ті чотирнадцять років, що минули після Саміту у Ріо-де-Жанейро, „світ втратив понад 95 млн. га лісу, зникло більш ніж 800 видів рослин і тварин, а понад 10 тис. перебувають на грані винищення. Наступає глобальне потепління.

За даними Всесвітньої метеорологічної організації середньорічна температура зараз на 0,6 °С вища за середню температуру ХІХ століття. Унаслідок господарської діяльності людства в атмосферу щороку викидається кілька мільярдів тонн газів та аерозолів, що посилюють парниковий ефект. Потепління клімату на планеті призводить до почастішання таких стихійних явищ, як землетруси, вулкани, цунамі, ураган, смерчі, підтоплення територій в одних регіонах та розширення площ пустелі – в інших.

Так, за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 110 млн. т оксиду сірки, 180 млн. т оксиду вуглецю, 7 млн. т. неочищених отруйних газів, 500 тис. т. свинцю та інших отруйних речовин. Унаслідок техногенної діяльності, впливу отруйних речовин під загрозою знаходиться рівновага морських екосистем, в той час як саме морський фітопланктон продукує 80% кисню потрібного для існування життя на Землі. Однак кількість кисню в атмосфері щорічно зменшується на 10 млрд. т., в той час як промислове споживання його зростає. Значне зростання виділення вуглекислого газу може призвести до порушення енергетичного балансу планети. Протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі дорівнювала 15 градусам за Цельсієм. Однак упродовж останніх 100 років вона підвищилась на 0,5-0,6 градуса, а до середини ХХІ ст. може зрости на 1,5-2,5 градуса, що призведе до відомого „парникового ефекту” – до підвищення температури поверхні Землі внаслідок затримки вуглекислим газом тепла розігрітої Сонцем земної поверхні. Це може спричинити багато небажаних для існуючих екосистем, в тому числі і для людини, наслідків. Одне з них – підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктики. А це потягне за собою затоплення величезних прибережних територій. За даними спеціалістів, за останнє століття рівень Світового океану піднявся на 10-12 см. Нині цей процес ще й прискорився в декілька разів.

Існує думка, що якщо на Землі потепліє на 2°C, то до 10 млн. осіб. щорічно будуть потерпати від повеней. Повністю згинуть білі ведмеді. Якщо потепління складе 3°С, то від 1 до 4 млрд. осіб. будуть страждати від нестачі прісної води. При цьому щорічно 1-3 млн. осіб будуть помирати від голоду. При потеплінні на 4 °С Африка позбудеться 15-35% врожаїв. Від арктичної тундри залишиться половина. При підвищенні середньої температури планети на 5 °С буде страждати ¼ частина населення Китаю та 1/3 населення Індії. Невеликі острови та архіпелаги зникнуть під водою. Можуть зникнути такі міста як Буенос-Айрес, Нью-Йорк, Токіо, Шанхай. Майже зникнуть льодники Гренландії.

Забруднення довкілля фізичними, механічними, хімічними й біологічними домішками активно впливають на життя людей. І хоча в деяких високорозвинених країнах світу завдяки високому рівню добробуту й медицини тривалість життя зросла до 80 і більше років, подальше зростання стає неможливим через екологічні фактори. Передбачається, що чисельність населення Землі в найближчі 30 років зросте до 8,5-9 млрд. осіб. це неминуче призведе до збільшення обсягів генерування енергії. Як свідчить досвід минулого, споживання енергії з 1970 по 2000 рік зросло в 1,5 раза. Відомо, що сучасна енергетика на 90% базується на органічному паливі (вугілля, нафта, газ, сланці, торф, деревина якщо обсяги використання цих видів палива збережуться, а технології генерування енергії залишаться колишніми, то кількість газоаерозольних і твердих викидів також зросте в півтора раза. Звісно, якість повітря різко погіршиться, випадатимуть кислотні дощі.

Проблема зміни клімату для нашої країни є також актуальною, вітчизняні кліматологи щорічно фіксують підвищення середньої температури на 0,5-0,6 градуса. Ця тенденція є небезпечною, бо завдяки їй через 50 років Україна стане тропічною країною. У «П’ятому Національному повідомленні з питань зміни клімату» від 2009 року наводяться різні моделі можливої зміни клімату в нашій країні. Наприклад, для південних районів за одними моделями прогнозуються зменшення опадів, за іншими – їхнє збільшення. При цьому щодо температурного режиму існує одностайність: залежно від кліматичної зони температура буде зростати темпами від 1 до 3 градусів. Зміна клімату висушить болота Полісся, що втратять свою флору і будуть заміщені стійкою до засухи рослинністю та лісами. Існує загроза опустелювання Південного Степу й підтоплення його прибережних територій у результаті підвищеня рівня Чорного й Азовського морів. Потепління призведе також до переміщення сірководню із дна Чорного моря ближче до поверхні, що загрожує повним знищенням флори й фауни моря. Є й такий апокаліптичний сценарій - прогноз: Дніпро потече в зворотному напрямку, вода його стане солоною. У «П’ятому Національному повідомленні з питань зміни клімату» від 2009 року також говориться про те, що заходи щодо пом’якшення наслідків зміни клімату дадуть результати не раніше 2030 року, а температура зростатиме до 2050 року. Населенню пропонується просто звикати та пристосовуватися.

Дуже негативними з екологічної точки зору є витік антарктичного озону. Але якщо раніше пульсуюча діра в озоновому шарі відновлювалась, то в останні десятиліття вона спостерігається цілорічно й розширюється. Так, за даними дослідників, у 1987 р. озонова діра охоплювала площу 5 млн. кв. км, а в 1990 р. – біля 10 млн. кв. км. Розуміючи необхідність негайних спільних дій, 28 держав виробників фреону уклали в 1985 р. Віденську конвенцію з охорони озонового шару. 1987 р відбулася Монреальська конференція, рішення якої були підтримані понад 50 державами, які вважали за необхідне змінити виробництво озоноруйнівних речовин таким чином, щоб у 1998 р., їх вироблялося на 50% менше, а потім поступово вони були повністю замінені на безпечні сполуки.

Щоб запобігти подальшому забрудненню повітряного басейну, було укладено Кіотський протокол (1997) про обмеження емісії парникових газів до 2008-2012 р., порівняно з 1990 р., на 5,2 відсотка. Для розв’язання цієї проблеми у світі запропоновано різні інженерно-технічні рішення [49, ст. 28].

За останні 60 років майже на 70% збільшився радіаційний фон Землі, що чекати людству від такого зростання іонізуючого випромінювання – невідомо. Негативні біологічні ефекти спричиняються також електромагнітними хвилями, неіонізуючим вимірюванням електромагнітного спектра, різноманітними акустичними впливами: шумом, ультразвуком, інфразвуком вібрацією. Хімічна промисловість світу виробляє понад 100 млн. тонн органічних сполук 170 тис. найменувань, більшість половини яких акумулюється в живих організмах, акумулюючи токсичність і мутагенність.

За медико-статистичними даними в екологічно неблагополучних регіонах України виявлено ембріотопні, алергенні й загально-токсичні ефекти. За даними ВООЗ пестицидами щорічно отруюється 500 тис. людей, з них 5 тисяч-смертельно. У США було опубліковано офіційну доповідь, яка містила прогноз на наступні 70 років: 1 млн. американців захворюють на рак через вміст у продовольчих продуктах 28 канцерогенних пестицидів.

Також, за даними ВООЗ, у дні максимального забруднення атмосфери смертність серед жителів Афін зростає у 5 разів. Концентрація смогу й озону в Мехіко майже щодня втричі перевищує нормативні рекомендації. На сьогодні 70% населення Землі дихає нездоровим повітрям і через те хворіє.

Господарська діяльність людей дійсно стала геологічною силою як і пророкував В.І. Вернадський. Нині щорічно переміщується близько 40 млрд. тонн породи, з яких лише 2-3% перетворюються в продукцію, необхідну для людства, а 97-98% повертається в навколишнє середовище в стані, який природа нездатна прийняти. Біосфера перетворюється також, під впливом небаченого зростання населення і ще більш – під впливом економіки; а останні 10 років населення Землі зросло втричі, світова економіка у 15 разів, обсяги споживання мінерального палива – у 25 разів.

Про перенаселення планети свідчить той факт, що на сьогодні люди споживають майже половину чистої продукції фотосинтезу, а подальше нарощування обсягів виробництва продовольства неминуче посилить негативні процеси деградації земель – втрату гумусу, ерозію, засолення, спустелювання, підтоплення, зниження родючості. Наскільки це болючі проблеми, видно на прикладі Китаю. У тій країні нерозумна політика, коли офіційно було закріплено систему селянських господарств на основі сімейних наділів (їхні розміри залежали від кількості членів сім’ї) призвела до небаченого зростання народжуваності в сільській місцевості. Сільське населення швидко збільшувалося, а обмеженість землі й бідність сформували патріархальну систему ведення сільського господарства без механізації, хімізації, добрив.

Ситуація істотно погіршилась унаслідок індустріалізації сільських територій. Ще за часів Мао, коли населення в печах на своїх дворищах плавило метал із металобрухту, на технологічне паливо використовувалися зелені насадження. Китай почав стрімко перетворюватись на велику пустелю. Щоб зупинити це явище, насаджували численні лісосмуги. Наступ пустелі та зниження рівня води в річках і водоймах було призупинено, але не надовго.

На початку 1990 років ситуація із протистоянням пустелі знову вийшла з- під контролю. Було вирубано практично всі лісосмуги. У північній частині Китаю, яка в минулому завжди страждала від браку води, зневоднення набуло загрозливих масштабів. Піски наступають на ріллю, луки й пасовища, скорочується площа вирощування зернових. За даними спеціалізованого інституту Earth Policy Institute, пустеля поширюється по території Китаю зі швидкістю 3,700 тис. км². За останнє десятиліття 24 тис. сіл у Північному і Східному Китаї були покинуті жителями саме через наближення пісків.

Промисловість Китаю, яка швидко розвивається, потребує дедалі більше води. Водночас її використовують вкрай нераціонально. За даними Міністерства водних ресурсів Китаю, питомі витрати в промисловості в чотири рази більші, ніж у середньому в світі. Обсяг ґрунтових вод різко скорочується, рівень їх в основних зерно виробничих зонах Північного Китаю знижується зі швидкістю понад 1,5 м на рік, тому фермери відчувають гостру нестачу води для поливу культур. Адже в країні для виробництва 1т зерна потрібно близько 1 тис. т води.

Окрему проблему становлять відходи, що зливаються разом із використаною водою в річки та озера. За оцінками експертів, п’ять із семи основних водних систем країни настільки забруднені, що являють собою небезпеку для людей. На території індустріальних мегаполісів Китаю забруднені не тільки поверхові, але й ґрунтові води. Наприклад, навколо Пекіна вода на глибині менше 100 м непридатна для споживання. Глобальними є проблеми гідросфери. Водойми суходолу та Світовий океан зазнають величезного техногенного тиску, їхні екосистеми трансформовано. Знищено біля 20% риболовних районів Світового океану, а половина майже виснажена.

Знищено половину мангових заростей тропічної зони океанів, які захищали берег від розмиву, і слугували екологічною нішею для величезної кількості видів організмів, що негативно позначилось на процесах самоочищення вод, і корисній біопродуктивності шельфу.

Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються у Світовий океан, дорівнює мільярдам тонн на рік. Це нафта і нафтопродукти – 5-1- млн.т., залізо-320 млн.т., ртуть 5 млн.т. та інші шкідливі для всього живого речовини. Унаслідок ядерних військових випробувань, затоплення підводних човнів, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах зменшилась майже в чотири рази [49, с. 38]. Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою. Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200-400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. Жахливим є те, що в наш час мільйони жителів Землі не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. людей уживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. За підрахунками фахівців, для того щоб людство могло вжити нормально воду, потрібно витрачати на її очищення приблизно 60 млрд. доларів на рік.

Існують глобальні проблеми сільського господарства, яке є наступним після промисловості чинниками перетворення біосфери.

Загальна площа орних земель світу, що втратили родючість через нераціональну діяльність людей, оцінюється в 2 млрд. га, що в 1,5 раза перевищує площу всіх орних земель Європи. Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих ґрунтів. В умовах техногенної цивілізації прогресують процеси ерозії та засолення ґрунтів. Так, втрати продуктивних ґрунтів становлять 6-7 млн. га за рік. У результаті тільки ерозії із сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. ґрунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство в першій чверті ХХІ ст. втратить третину ґрунтів. Відповідно, засуха й спустелювання сприяють голоду та зубожінню, унаслідок чого гинуть мільйони людей на планеті. На глобальну екологічну ситуацію у світі виливають воєнні конфлікти.

У звітах з роботи регіонального екологічного центру для країн Центральної й Східної Європи (РЕЦ), а також міжнародної гуманітарної місії „Фокус” за участю Росії, Греції, Швейцарії та Австрії було проаналізовано вплив наслідків військового конфлікту на стан навколишнього природного середовища Югославії. Усього на території Югославії зруйновано 995 об’єктів (із них 20 заводів і фабрик, що використовували у виробництві сильнодіючі хімічні речовини, багато складів із пальним, і хімікатами, електростанцій, зокрема). Відомо, що руйнація озонового шару відбувається через вплив ультрафіолетової радіації, космічних променів, деяких газів. Свій внесок у цей процес додає реактивна авіація, що викидає в атмосферу сполуки азоту й сірки. Під час воєнних дій у Югославії, авіація НАТО робила по 400-500 вильотів щодня. Ніде й ніколи до цього інтенсивність польотів у верхніх шарах атмосфери не була настільки високою.

На зламі ХХ і ХХІ століть людство перейшло до якісно нового етапу свого розвитку – ери глобалізації. Вона не лише відкриває перед сучасною цивілізацією нові, не бачені раніше можливості науково-технічного розвитку, а й породжує глобальні конфлікти. Властивий багатим країнам „культ над споживання” різко контрастує з бідністю народів „третього світу”, що за чисельністю значно переважають країни „золотого мільярда”.

За глобальне хімічне, радіаційне й теплове забруднення біосфери передусім мають відповідати індустріальні країни, які контролюють 80% капіталу й промислового виробництва у світі. Серед них найпершою слід назвати супердержаву США, що споживає 25% світових природних ресурсів, і використовує на душу населення в 5-6 разів більше первинної енергії, ніж решта країн світу. Пересічний американець споживає протягом року 100 кг м’яса, тимчасом як народи бідних країн потерпають від недоїдання й білкового голодування. Якщо в державах „золотого мільярда” на 100 жителів припадає 150 кімнат 30-50 автомобілів, то в країнах, що розвиваються, в одній кімнаті тісняться до п’яті осіб, а на 100 громадян припадає лише один автомобіль. Хоча в США мешкає лише 5% населення світу, американці споживають 25% світових природних благ, викидають у Світовій океан светру частину сміття, у тому числі радіоактивного. Тут витрачається на 20% більше кисню, ніж його продукується на їхній території. Якщо у світі збережуться сучасні темпи приросту населення, то через півстоліття на Землі не вистачить природних ресурсів для виробництва, бракуватиме життєдайного кисню. Якби країни, що розвиваються, досягли рівня енергоспоживання США, то біосфера цього не витримала б.

На тлі матеріального й соціального благополуччя країн „золотого мільярда” різким дисонансом є існування за межею бідності більш як мільярда мешканців планети. Поліпшити своє матеріальне становище країни, що розвиваються, у багатьох випадках не можуть унаслідок вичерпання свого природного економічного капіталу (не без участі тих же індустріально розвинених країн). Ідеться про надра, грунти, ліси, води, рибні запаси. Згадані країни перебувають у стані перманентного голоду, соціальної нестабільності, політичної кризи, залишившись наодинці із проблемою біженців та інфекційних хвороб.

Розвиток техногенної цивілізації, яка досягла свого піку на зламі ХХ і ХХI століть, може відбуватися за одним із двох сценаріїв: песимістичним (навіть фаталістичним) або оптимістичним. Ті, хто вважає найбільш імовірним перший із них, передрікають, що наша цивілізація раніше чи пізніше загине. Оптимісти сподіваються на щасливий кінець. Однак перспектива щасливого майбутнього вимагатиме від людства неймовірних інтелектуальних зусиль, надзвичайних організаційних заходів і величезних матеріальних затрат. Панацеї не існує. Г.І.Швебс твердив, що „тільки поступова, раціонально контрольована і коригована на кожному кроці зміна технологій, що до того ж супроводжується ідеологізацією політики, і способу життя, переорієнтацією культурного середовища, і системи освіти на формування в масовій свідомості, і масовій культурі нового ставлення до живої, і неживої природи, здатна дати відчутні результати”. Отже, реальні напрямки виходу з екологічних проблем суспільства є, але для того, щоб їх знайти, необхідне тісне міжнародне співробітництво, об’єднання людства, організаційні зусилля урядів і громадськості світу. Про все це в наступних розділах.