logo search
Екологія конспект 2010

6.2. Міжнародне співробітництво в сфері охорони навколишнього середовища

Поряд із загостренням глобальних та регіональних екологічних проблем у світі існує загальне бажання знаходити виходи з ситуації, які на сьогодні існують. Населення Землі може розраховувати на майбутнє лише за умови створення і втілення в життя єдиної глобальної стратегії світового розвитку, що в господарській діяльності реалізовуватиметься на засадах безумовного дотримання екологічних пріоритетів. Проте втілити в повсякденну практику таке, здавалося б, ясне і зрозуміле завдання дуже важко. Для цього люди мають засвоїти нову шкалу морально-етичних цінностей. Їм слід знайти нові способи розв’язання суперечностей, докорінно перебудувати свої відносини із природою.

Чи володіє людство науковим та інтелектуальним потенціалом, необхідним для розв’язання проблем сучасності, і, чи існують у світі відповідні міжнародні інституції, здатні організувати та втілити стратегією сталого розвитку в життя? На жаль, як засвідчує низка політичних подій, які сталися в останні десятиліття ХХ і на початку ХХІ століття, людство ще не навчилося розв’язувати протиріччя між суспільством і природою, між націями, релігіями, конфесіями, і регіонами. Жити „по правді” все ще не прагнуть ані високорозвинені держави, на країни, що розвиваються. Не готова до цього і більшість людей на Землі. Та альтернативи немає. За висловом А. Тойнбі, „людство, очевидно, повинно обрати одне із двох: або вчинити самогубство, або навчитися жити як одна сім’я”.

Цілком очевидно, що насьогодні громадські організації, національні уряди, усі структури ООН, а також регіональні економічні, політичні та екологічні інституції повинні мати національні і глобальну стратегії переходу на збалансований розвиток, постійно узгоджуючи їх між собою. У цій життєво важливій справі ідеї Вернадського про ноосферу можуть стати надійним підґрунтям вібудови засад сталого розвитку людської цивілізації.

Розв’язання екологічних проблем, викладених у 5.1, неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено глобальним характером багатьох екологічних проблем; транскордонним характером забруднення; міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони довкілля; вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Необхідність тісного міжнародного співробітництва для подолання глобальної екологічної кризи пропонували учні В.І. Вернадського. Зокрема, академік А.Е. Ферсман дійшов висновку, що якщо вплив антропогенних чинників на природу, який не контролюється, досяг порога її самозахисту, то необхідне свідоме управління еволюцією біосфери.

Для вирішення протиріч технічного прогресу стали створюватися програми практичних дій таких, як програми „Римський клуб”, „Global change”, „геосфера-біосфера” тощо. Кожна із цих програм, незалежно від її початкових посилок, зіткнулася із проблемою співвідношення еволюції природного середовища і людської культури.

Проблема захисту навколишнього середовища набуває пріоритетного характеру в міжнародних відносинах. Усвідомлення того, що природа не має державних кордонів, призвело до створення в 1948 році за ініціативою ЮНЕСКО міжнародного союзу з охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Зараз його членам є біля однієї тисячі різних організацій і установ з 139 країн світу, у тому числі 74 уряди, 111 урядових організацій.

У 1971 році ЮНЕСКО прийняла спеціальну програму „Людина і біосфера” (МАВ). Учасники – 110 країн-членів ЮНЕСКО.

ЮНЕСКО є організатором міжнародного співробітництва в екологічній освіті. Діяльність організацій, які діють під егідою ООН (у тому числі ЮНЕСКО), впливає на переважну більшість урядів світу, які приймають рішення екологічного спрямування. Активно діє Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), основною метою якої є надання найновіших даних про ресурси біосфери, а також сприяння плануванню й управлінню розвитком, здійснення програм зі збереження наземних екосистем тощо. ЮНЕП реалізувала один із найголовніших екологічних проектів світу – Глобальну систему моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС). Рік створення 1974. Учасники – 140 країн світу.

У 1982 році ООН прийняла Всесвітню хартію охорони природи, в якій говориться про те, що „будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, якою б не була її корисність для людини та для визнання цієї невід’ємної цінності інших життєвих істот людина повинна керуватися моральним кодексом поведінки”.

Створена ООН Міжнародна комісія з навколишнього середовища вважає, що принцип „реагувати та виправляти” застарів і насьогодні слід керуватися принципом „передбачати та запобігати”.

Велика роль у розробці міжнародної стратегії досягнення екологічної безпеки належить неурядовій організації Римському клубу. Ця організація створена у 1968 році і нараховує 100 членів з різних країн світу: підприємців, вчених, політиків, експертів, діячів науки та культури. У Римському клубі існує принцип „вільного і широкого розгляду ідей і висновків”. Широке визнання у світі отримали такі дослідження клуба, як „За межами віку марнотратства”, „Межі зростання”, „Скрутне становище людства”.

До урядових та неурядових міжнародних організацій відносяться також ГРІНПІС,ВВФ – фонд дикої природи, КСР – Комісія ООН зі сталого розвитку (1992 р.), ВОЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я (1946 р.), ІМО – Міжнародна морська організація (1982 р.), ЮНІДО – Програма ООН з промислового розвитку, ФАО – Всесвітня продовольча організація.

Всесвітній центр моніторингу охорони природи створено у 1981 році для підтримки програм охорони природи шляхом надання повної і найновішої інформації. Глобальну інформаційну базу даних про ресурси (ГГИД – ЮНЕП) створено в 1985 році для збору і розповсюдження даних про стан навколишнього середовища.

Європейську мережу з інформації та спостереження за навколишнім середовищем створено в 1990 р. учасники – країни ЄС. Основна мета: надання об’єктивної і надійної інформації щодо довкілля.

Міжнародну інформаційну систему з навколишнього середовища (ІНФОТЕРРА) створено в 1974 році (149 країн) для обміну даними та об’єднання інформаційних ресурсів щодо охорони навколишнього середовища.

Отже значна частина міжнародних економічних організацій переймається моніторингом навколишнього середовища. Але, окрім інформаційних систем, існують наукові та навчальні заклади з міжнародним статусом, де країни мають змогу обмінюватися досвідом та організовувати спільну роботу з екологічних проблем.

До цих міжнародних організацій відносяться:

Це далеко не повний перелік, але цілком очевидно, що найважливішим є взаємодія між усіма цими та іншими міжнародними організаціями у справі захисту довкілля, збереження глобальної екосистеми.

Міжнародне співробітництво здійснюється відповідно до пріоритетних напрямків, які забезпечують входження України у світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічної політики та системи стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов’язаних з закриттям ЧАЕС, впровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, без даних та програмних продуктів в галузі охорони природного середовища. Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, рядом держав Європи і світу.

Україна є стороною в понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угодах, пов’язаних з охороною довкілля. Виконання Україною зобов’язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідності з існуючими міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів. У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов’язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів.

Поряд з виконаннями зобов’язань України, що випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони довкілля, в перспективному плані важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

Міжнародне співробітництво є довготривалим. Так, в рамках співробітництва з МАГАТЕ, Комісією з ядерного регулювання США та Європейським Союзом (програма ТАСІС) виконується понад 25 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки. Тільки у 1995 році допомога в галузі ядерної та радіаційної безпеки по проектах склала близько 800 тис. Доларів США. Ведуться переговори щодо міжнародного фінансування нових екологічних проектів на загальну суму більше 40 млн. доларів США.

Зростає роль України у вирішенні загальноекологічних питань. Свідоцтвом цього є участь нашої держави у Кіотському протоколі. У прес-релізі за цим протоколом від 04 квітня 2003 року вказано, що Кіотський протокол як інструмент Рамкової конвенції ООН про зміну клімату є важливою складовою солідарного розв’язання глобальних проблем захисту навколишнього природного середовища та переходу до гармонійного розвитку.

Сучасна світова економіка щоденно потребує такої кількості нафти, вугілля та природного газу, яка утворювалась протягом кількох тисяч років формування родовищ. Ці родовища не є безмежними, тому у ХХІ сторіччі економія викопного палива та енергії, а також збільшення частки альтернативних і відновлюючи джерел енергії є невідкладним завданням усіх країн, включаючи Україну.

У прес-релізі за Кіотським протоколом від 04.04.03 р. зазначено кількісні зобов’язання розвинених країн та країн із перехідною економікою зі скорочення та обмеження викидів парникових газів зниження загальних викидів парникових газів на 5,2% у порівнянні з 1990 р. Для забезпечення цієї мети узгоджені диференційовані кількісні зобов’язання щодо скорочення або обмеження викидів парникових газів.

На відміну від найбільш розвинених країн Україна має „м’які” зобов’язання за Кіотським протоколом, адже він бере за точку відліку 1990 рік, коли викиди парникових газів у державі були максимальними й становили 880,5 млн.тонн СО2. Україна займала в 1990 р. шосте місце у світі за обсягом викидів парникових газів після США, Росії, Китаю, Німеччини та Японії. За період з 1990 до 1998 рр. унаслідок економічних чинників викиди скоротилися до 315,9 млн. т. СО2. Це означає відсутність нагальної необхідності скорочувати фактичні викиди парникових газів. Тому головним зобов`язанням країни за Кіотським протоколом буде облік і контроль викидів парникових газів, забезпечення звітності, відстеження трансакції за умов участі в „гнучких механізмах”, передбачених протоколом. (www.menr.gov.ua)

Кіотський протокол є чи не єдиною міжнародною угодою, яка надає можливість застосування ринкових механізмів міжнародного співробітництва для вирішення однієї з глобальних екологічних проблем, а саме реалізацію проектів спільного впровадження, механізм чистого розвитку та торгівлю квотами на викидання парникових газів. Ці механізми, які отримали назву „гнучких механізмів”, ґрунтуються на визнанні того, що прояви і наслідки зміни клімату не залежать від місця викидів парникових газів, в загальні витрати на скорочення цих викидів можуть бути мінімізовані в глобальному контексті.

2007 року було остаточно доведено, що зміни кліматичної системи Землі пов’язані з парниковим ефектом, зростанням обсягу викидів парникових газів.

За оцінками дослідницьких установ питома вартість скорочення викидів парникових газів в індустріально розвинених країнах знаходиться в діапазоні від 50 до 500 доларів США за тонну СО2. Вартість скорочення однієї тонни СО2 в Україні складає 5-20 доларів США. Таким чином, завдяки великому потенціалу низько витратних проектів зі зменшення викидів парникових газів, Україна має можливість залучити інвестиції в обсягах 2,5-3 млрд. доларів США тільки за рахунок механізму спільного впровадження. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх міжнародних угод. З цією метою розробляються міжнародні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін одержаною науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідники, національні природні парки та інші території та об’єкти природно-заповідного фонду, організується спільна підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавнича діяльність.

Україна підписала Конвенцію про збереження біорізноманіття, а також ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких, як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.

Планується приєднання до Боннської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (СSITES), Конвенції з боротьби з опустелюванням, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водостоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов’язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.).

Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці. Розвиток наукових та організаційних засад міжнародної співпраці значною мірою зумовлюється денатуралізацією природних екологічних систем, яка дедалі посилюється у глобальному та регіональному масштабі. У зв’язку з цим особливого значення набувають підтримання природного ходу основних екологічних процесів, збереження унікальних та типових екологічних систем і всього розмаїття генетичних ресурсів біосфери, які нині перебувають під загрозою знищення через надмірну експлуатацію природних ресурсів та деструкцію ландшафтів.

Світове співтовариство вже вирішує проблему гармонізації взаємодії з природою. Україна, на долю якої припадає значна частина порушених екосистем, має відігравати в процесі її відновлення досить значну роль.

Консолідація зусиль усього суспільства, держави, підприємницьких структур для вирішення проблем гармонізації взаємозв’язків з природою повина внести новий імпульс у процесі відродження України в ім’я добробуту майбутніх поколінь.