5.1. Поняття про сталий розвиток продуктивних сил та фактори, які його забезпечують

Поняття «сталий розвиток» вперше виникло у 80-х роках минулого століття і визначене комісією ООН як «тривалий, безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди для забезпечення потреб майбутніх поколінь». Існує понад 130 індикаторів, що характеризують 5 аспектів сталого розвитку: економічний, екологічний, політико-правовий, соціальний, міжнародний, інформаційний. Проблема сталого розвитку важлива як для всієї країни, так і для її регіонів. Вплив об`єктів регіональної економіки, їх територіальної організації на соціально-економічний стан регіонів обумовлює регіональний аспект сталого розвитку продуктивних сил. З`ясуємо питання про співвідношення категорій “зростання” і “розвиток”. Деякі вчені під зростанням розуміють розвиток і навіть вживають словосполучення “сталий розвиток” і “стале зростання” як синоніми. Але це, на нашу думку, є механічним порівнянням.

За визначенням переважної більшості вчених під економічним зростанням слід розуміти, насамперед, кількісне зростання виробництва. Кількісне зростання економіки призводить до величезних втрат і спотворень природних середовищ, що може загрожувати існуванню людства.

Кількісне зростання економіки викликало необхідність іншого способу виміру, яке враховувало б певну перешкоду, обумовлену виснаженням ресурсів деградацією довкілля.

Невпинне зростання породжує екологічні, енергетичні і інші як глобальні, так і регіональні проблеми. Виникає так званий екологічний бар`єр (бар`єр зростання). Через це сучасні підходи до показників економічного зростання осучаснюють соціальну та екологічну складові і, таким чином, створюють основу для оцінки сталості та розвитку продуктивних сил. Підставою для такої оцінки є прагнення до динамічної рівноваги між суспільством та природою, до раціональної і адекватної, стану та розвитку продуктивних сил структури.

Існує досить песимістичний висновок ООН про те, що сталий розвиток і досягнення бажаної рівноваги між економічним зростанням, справедливим розвитком людського потенціалу та здоровими продуктивними силами не- здійсненні. Подальша еволюція розвитку продуктивних сил, на думку аналітиків ООН, можлива тільки з розширенням можливостей планети, залучення до сфери життєдіяльності можливостей космоссвіту, ресурсів інших планет і астероїдів, освоєння місяця, перевод туди ресурсовидобувних галузей. Але це ще більша примара, ніж сам сталий розвиток.

Визначення “сталий розвиток” для продуктивних сил постіндустріального розвитку означає економічне зростання на основі нових технологій, переходу від товаровиробників до обслуговуючої економіки. Виробництво послуг та інформації при сталому розвитку відіграє провідну, домінуючу роль. Знання та інформація стають провідною продуктивною силою. На практиці це має вид частини суспільства – інтелектуального суспільства, яка через інформацію контролює процес матеріального виробництва і створення високих технологій і, таким чином, забезпечує сталий розвиток. Під сталим розвитком продуктивних сил слід розуміти розвиток, який забезпечує відтворення усіх факторів виробництва і економічної системи в цілому.

Сталим слід вважати такий економічний розвиток, який зберігає стабільні відтворювальні пропорції і забезпечує динамічний розвиток усієї економічної системи у заданому напрямку на певний термін часу.

Стрижнем сталого розвитку є проблема ресурсів. Ми повинні залишити принаймні такі самі ресурси майбутнім поколінням, якими сьогодні володіємо. Іншим важливим моментом сталого розвиту є природно-ресурсна рента. У процесі приватизації відтворюваних активів підприємств їх новим хазяям була надана можливість приватизації і рентного доходу, тобто те, що повинно належати усьому суспільству.

І третьою особливістю сталого розвитку є проблеми техногенної, екологічної, національної безпеки країни.

Проблема сталого розвитку була сформульована ще в кінці 60-х років ХХ ст. і зараз набула загрозливого характеру й потребує рівноваги між економічним зростанням і справедливим розвитком людства, людського потенціалу і здорових продуктивних сил.

У наш час до успіхів людства можна віднести, поки що, відносну ліквідацію злиденності, голоду, безграмотності, дискримінації, захист деяких природних ресурсів. Якість навколишнього середовища дещо покращилася у розвинених країнах, але погіршилася і продовжує погіршуватися у нових індустріальних країнах. Найгірше те, що до основної проблеми виснаження невідновлюваних ресурсів, додалося і стала найголовнішою деградація відновлюваних ресурсів – ґрунтів, лісів, водних ресурсів, атмосфери. Якщо існуюча тенденція збережеться, то бажаної рівноваги ми не дочекаємося, а сталий розвиток залишиться примарою.

Вихідним у термінологічному понятті “сталий розвиток” є слово розвиток. “Философский энциклопедический словарь” тлумачить це слово, як ”необоротна, спрямована, якісна зміна об’єктів будь-якої природи” [51, с. 422). Є два різновиди розвитку: еволюція та революція. Еволюційний метод розвитку повільний, поступовий, а революційний – різкий злам, раптовий перехід у нову якість. Як еволюційний, так і революційний процеси мають два напрямки: прогрес та регрес. Прогрес – це рух об’єкта, що рухається уперед: від гіршого до кращого, від нижнього до вищого, від недосконалого до досконалого. Регрес – рух назад: від вищого до нижнього, від кращого до гіршого. Отже розвиток може мати різні рівні за спрямованістю тенденції – прогресивну та регресивну. Проблема прогресивності або регресивності в економіко-екологічному сенсі має суттєве і принципове значення. Дуже часто прогресивні зміни в науково-технічному процесі розвитку продуктивних сил проявляють свою регресивність у екологічному аспекті, або питаннях моралі, культури, права.

У зв’язку з цим важливим є питання про перевагу тих чи інших факторів розвитку. Ми звикли до того, що домінантою розвитку мають бути фактори економічного характеру: рівень розвитку продуктивних сил, валовий національний продукт, продуктивність праці, собівартість продукції, виробництво продукції на душу населення, тощо. Те, що ці показники є першорядними ні у кого не викликає сумніву.

Але ці чинники (фактори) досить часто суперечать з якістю природного середовища. Навіть у випадку, коли ці чинники ми приводимо у повну злагодженість з екологією, то залишається загроза культурної деградації і політичне зниження морального рівня суспільства. Не може бути сталого розвитку продуктивних сил і за наявності конфліктів між політичними силами, в умовах міжнародного тероризму. Отже, сталий розвиток не слід сприймати лише через економічний чи екологічний імперативи у виробництві та споживанні. Сталий розвиток – це органічне поєднання трьох видів факторів: економічних, соціальних та екологічних.

Уперше термін “сталий розвиток” (sustainadee development – підтримуваний розвиток) було запропоновано Евою Больфур та Весом Джексоном у 1980 році. Пізніше у перекладах з’явились національні варіанти цього терміну, які мали дещо інші відтінки в українській мові “сталий розвиток”, в російській мові “устойчивое развитие”. Слово “сталий” у тлумачному словнику української мови означає постійний, незмінний. Поруч зі значенням постійності та незмінності у цьому ж словнику наводяться й такі аспекти слова “сталий”, як безперервність і невпинність. Тобто в цілому словосполучення “сталий розвиток” є найбільш вдалим терміном, що поєднує в собі розвиток підтримуваний, регульований, збалансований, оптимізований, гармонізований, безперервний протягом багатьох поколінь [17, с. 40-41].

Багато вчених вважають сталий розвиток ідеальною моделлю продуктивних сил, змістом якої є подолання та коригування таких небезпечних рис людини, як накопичення, ненаситність, надмірна жадібність до життєвих благ.

Сталий розвиток продуктивних сил регіону – це прагнення досягти бажаного рівня їх розбудови за рахунок мобілізації внутрішніх та зовнішніх можливостей регіональної економіки. Бажаного рівня можна досягти за умови не тільки нарощуванням виробництва матеріальних благ (матеріальний фактор залишається однією з основних умов існування людей), але й зміною ціннісних пріоритетів людини. Якщо раніше йшлося про соціально-економічну стабільність, то зараз йдеться про “екологію духа”, про духовно-інформаційні параметри розвитку продуктивних сил.

Факторами сталості розвитку продуктивних сил регіональної економіки є також низка загроз та можливостей зовнішнього та внутрішнього середовища. Важливими показниками є: політична ситуація, раціональне використання природно-ресурсного виробничого потенціалу регіону, результати ринкового реформування відносин власності, поліпшення умов та середовища життєдіяльності населення, збереження екологічної безпеки території регіону.

Висновок про сталість розвитку продуктивних сил не можна робити на основі аналізу лише одного з факторів. Вимогам сталості повинна відповідати вся система продуктивних сил регіону. Необхідно, через це, аналізувати дію всіх факторів за певними напрямками протягом декількох років. Отже перелічені вище фактори сталого розвитку продуктивних сил слід вивчати у таких агрегованих напрямках [42, с.123]: уречевлений, фізичний капітал (кількість і якість землі, обсяг, структура, стан і ефективність основних фондів, тощо); людський капітал (чисельність та структура населення, структура зайнятості, культурний і професійний рівень населення); фінансові ресурси регіону; досконалість ринкових відносин (рівень концентрації, інфраструктура ринку, рівень приватизації, рівень державного регулювання); неекономічні фактори (політичне, соціально-культурне середовище); глобальні умови (стан світового господарства, глобалізація економіки, зовнішні загрози, участь у транскордонному та світовому співробітництві, регіональних інтеграціях).