Коли нема — чекають, коли прийду — тікають.

Лежить, лежить та й побіжить.

Йшов хлопчина через ліс, молоко в цеберку ніс. Хлюпнув трішки молока, зникли поле, ліс, ріка. Біла тітка мандрувала, воду під кожух сховала, за сосну перечепилась, і дощем на ліс пролилась.

Жили братик і сестриця. Люди бачили дівицю, а про брата тільки чули. Хто ж ці незнайомці були?

Біла баба мовчки йшла, величезний міх тягла, розв’язався в баби міх — полетів додолу … Наче срібні зірочки?, білосніжні квіточки?, із зимової хмаринки до землі летять ...