1.1 Ґенеза екологічного права України: історичний аспект

Надзвичайно важливим, визначним та головним поштовхом для розвитку науки екологічного права на початку 60-х років ХХ ст. стала фундаментальна ідея вчених про формування якісно нової галузі законодавства і права - природоохоронного або природоресурсного (в майбутньому екологічного) права та його відповідної кодифікації у формі основ, законів чи кодексів.

Перші міркування науковців з цієї проблеми були досить обережними. Зокрема, аналізуючи питання правової охорони природи В.К. Григорєв вважав, що у звязку із кодифікацією законодавства про землю, її надра, води і ліси, необхідно в проектах законів сформувати перелік принципових положень про охорону природи, які повинні бути викладені в загальносоюзному законі про охорону природи [1, c. 5].

За думкою М.Д. Казанцева, законодавство про охорону природи є складовою частиною земельного законодавства, до якого також входить законодавство про користування надрами, лісами і водами. У законодавстві про охорону природи містяться і деякі норми, що відносяться до інших галузей права, зокрема адміністративного. Формою його кодифікації, як вважав автор наведеної точки зору повинні стати: Основи законодавства про охорону природи та кодекси про охорону природи [2, с. 5].

Обережність висловлювань у наведених наукових поглядах на проблему формування та кодифікації законодавства про охорону природи вбачається в тому, що авторами не була запропонована його назва. Крім того, зазначене законодавство продовжувало розглядатися як складова частина земельного законодавства і одночасно пропонувалася його кодифікація поряд із кодифікацією безпосередньо земельного, водного, лісового та гірничого (надрового) законодавства. Це були суперечливі і не досить обґрунтовані пропозиції.

Але вже наступні наукові дослідження зазначених проблем суттєво змінили підхід до питання про формуванні нової галузі права екологічного спрямування та форми його кодифікації. Важливе місце і цьому належить колективному дослідженню, яке було проведено співробітниками Всесоюзного інституту юридичних наук та опублікованому у вигляді збірки статей під назвою «Правові питання охорони природи в СРСР» в 1963 р. за редакцією Г.М. Полянської. В передмові до зазначеної збірки чи не в перше на сторінках юридичної літератури зявляється термін «природоохоронне» законодавство, яким позначається законодавство про охорону природи. Цей термін також використовується Г.М. Полянською у назві своєї статті, - «Закони про охорону природи - нова форма природоохоронного законодавства» [3, с. 5], де авторка зазначає, що прийняття законів про охорону природи союзних республік (1957-1963 р.р.) стало передумовою для формування нової правової форми законодавства, направленого на охорону природи.

Становлення наукових ідей та концепцій правового регулювання охорони природи та повязаного із зазначеним формування природоохоронного права не призупинило, а навпаки, дало новий імпульс для подальшого дослідження правових проблем земельного, водного та лісового права.

Саме в цьому аспекті цікавим слід вважати монографічне дослідження В.К. Григорєва «Питання теорії земельного права». Аналізуючи предмет земельного права. автор доходить до висновку про те, що до земельних правовідносин в широкому розумінні відносяться не лише правовідносини, які виникають у звязку із правом власності на землю та землекористування, але й правовідносини стосовно права власності на надра, води, ліси та їх використання. На підставі зазначеного В.К. Григорєв вважав, що гірниче, лісове і водне законодавство слід розглядати як продовження земельного законодавства, як його спеціальні «гілки» [4. с. 5].

В цей же час у науковому полі зявляються монографічні дослідження проблем водного, лісового, гірничого та інших галузей права. В переліку цих досліджень, які заслуговують на увагу в якості методологічних чинників розвитку науки екологічного права, слід виділити наукову працю О.С. Колбасова «Законодавство про водокористування В СРСР (проблеми вдосконалення радянського законодавства про використання водних ресурсів)». Як зазначав автор цього дослідження, інтерес до вивчення питання права водокористування визначається прагненням подолати відставання в науковій розробці проблем правого режиму водних ресурсів, їх правового використання і охорони. За думкою О.С. Колбасова, радянське водне законодавство довгі роки розвивалося переважно як законодавство про сільськогосподарське водокористування, направлене на регулювання відносин, повязаних із зрошенням земель і осушувальною меліорацією. Але з урахуванням великої господарської значимості водних ресурсів для всіх сфер народного господарства та накопичених нормативно-правових актів, виникла проблема кодифікації водного законодавства. З урахуванням наведеного автором було запропоновано прийняття загальносоюзних Основ водного законодавства та республіканських водних кодексів [5, с. 5].

Серед наукових досліджень періоду 60-х - 70-х років ХХ століття, присвячених проблемам лісокористування та його правового забезпечення, слід виділити монографічну працю Д.М. Ісупова «Правовий режим лісів СРСР». Досліджуючи ліси як обєкт навколишнього природного середовища і обєкт права виключної власності держави. автор визначив їх характерні особливості крізь призму співвідношення із землею (земельними ділянками, єдиним земельним фондом). В якості таких особливостей були визначені: а) ліс як обєкт власності зберігається до того часу, доки він знаходиться в природному органічному взаємозвязку із земель; б) користування лісом обовязково повязано із користуванням землею; в) правовий режим земель лісового фонду обумовлює необхідність забезпечення покращення стану лісів; г) розповсюдженою формою користування лісом є строкове користування на відміну від постійного (безстрокового) користування землею; д) ліси не надаються у користування окремим громадянам [6, c. 6].

В цей же період отримують свій розвиток наукові дослідження, присвячені проблемам надрокористування та охорони надр. В 1969 р. зявляється теоретична праця М.О. Сиродоєва «Правовий режим надр», яка була присвячена аналізу гірничого законодавства, права державної власності на надра, системі органів, які здійснюють розвідку, розробку й охорону надр.

Аналізуючи питання виникнення права виключної державної власності на надра, автор зазначав, що в державі розпочалася робота з підготовки проекту Основ гірничого законодавства, на підставі яких повинні бути розроблені гірничі кодекси або гірничі закони союзних республік [7, с. 6]. Таким чином в юридичній літературі сформувалася ідея прийняття єдиного загальнодержавного законодавчого акту у формі Основ гірничого законодавства та відповідних республіканських гірничих кодексів чи законів. Ця ідея була відображенням поглядів науковців на завершення формування та виділення в якості самостійної гірничої галузі законодавства, а в майбутньому і галузі права.

Черговий стан становлення та розвитку науки екологічного права припадає на проведену кодифікацію земельного, водного, лісового та гірничого законодавства, яка тривала в період з 1968 по 1977 роки. Саме із нею вчені повязують надзвичайно потужне зростання науково-методологічних та теоретичних досліджень найрізноманітніших проблем правового регулювання охорони, використання та відтворення не лише окремих природних ресурсів і комплексів та навколишнього природного середовища в цілому, але й появи невідомих до цього напрямків теоретичного пошуку, доктринального тлумачення прийнятих законодавчих актів, що виводило наукову складову на її принципово новий, якісно змістовний рівень.