2.1. Природно-ресурсний потенціал як економічна категорія: сутність та зміст.

В міру розвитку науково-технічного прогресу сформувалась модель екстенсивного нарощування масштабів виробництва за рахунок збільшення питомої ваги природних ресурсів у виробництві товарів та послуг для задоволення життєдіяльності людини. Потреби людей все зростають і приходиться затрачати все більше природних ресурсів для їх задоволення, наприклад споживання електроенергії. В свідомості суспільства переважали ідеї підкорення стихій та івищ природи, а найкращим з призначень природних ресурсів вважалося “служба людині”. Проблема раціонального природокористування розглядалася На локально-технічному рівні, природні ресурси розглядалися як специфічні матеріально-технічні ресурси, а критерієм природокористування стала економічна ефективність використання природних ресурсів. Такий підіхід був доцільним для процесу індустріалізації, тобто кількісно-якісного економічного зростання. Ресурсна сфера економіки повинна була забезпечити необхідну кількість сировинних та енергетичних ресурсів. Це сприяло виникненню проблеми ефективного використання природно-ресурсного потенціалу, забезпечення його охорони (простого відворення) та розширеного відтворення як в кількісному, так і в якісному вимірах. Проблема усугубляється тим, що з розвитком виробництва все нові і нові ресурси залучаються у виробництво. Проте ні в якому разі не допустимо скороченння промислового виробництва, тому що це суперечить закономірностям розвитку людського суспільства і тут виникає дилема: як використовувати природні ресурси, потенціал природи. Відповідь на це непросте питання мають змогу дати розроблені теоретичні і методологічні основи раціонального використання природного потенціалу регіону та держави в цілому. Головним тут є не рівень (місцевий, регіональний, державний чи глобальний), а підхід, який полягає в оптимальному поєднання об’єктивних суперечностей: обмеженості природних ресурсів та розвитку суспільного виробництва, яке супроводжується зростанням антропогенного навантаження.

Природні ресурси – це об’єкти навколишнього середовища, які викорситовуються для забезпечення матеріальних, культурних та духовних потреб життєдіяльності людини. . Максимальний обсяг ресурсу, який може бути використаним у процесі виробництва є фіксованим, такі види природних ресурсів ще називають вичерпними і невідновлювальними. Відновлювальні природні ресурси мають також обмежений обсяг ресурсу, але вони протягом певного часового періоду можуть відновлюватися з швидкістю, яка залежить від ряду природних причин, а останнім часом, і антропогенного чиннику.

Природно-ресурсний потенціал є здатністю природних ресурсів виробляти матеріальні та духовні суспільні блага у вигляді товарів та послуг, це інтегральна продуктивність природних умов та ресурсів, яка вимірюється рівнем виробництва валової та товарної продукції, прибутком на одиницю природних ресурсів (земельних ресурсів у сільському господарстві). Як природно-економічна основа будь-якого виробництва він є просторовою базою для розміщення продуктивних сил суспільства, наприклад земельна територія. На основі знань про природно-ресурсний потенціал як економічну категорію можливо розробити економічну оцінку природних ресурсів, що слугуватиме основою для платного природокористування підприємств народного господарства з різною формою власності. В поняття “природно-ресурсний потенціал” входять, наряду з ресурсами, які використовуються в нинішніх умовах, також ті види природних ресурсів, які ще не знайшли свого використання в силу недостатнього рівні розвитку продуктивних сил.

Об’єктивно назріла потреба в оцінці природних ресурсів. Будь-які дії щодо якісної та кількісної характеристики ресурсів є оцінюванням, а результат таких дій - це оцінка. В умовах ринку, враховуючи дію закону “попиту-пропозиції” оцінка трансформується в ціну товарів чи послуг. Рентна є не чим іншим як доходом від використання природних ресурсів. Вона є абсолютна, при цьому мається на увазі, що якась одиниця будь-якого виду природних ресурсів може приросити прибуток не менший від даного рівня. Цей рівень і є величиною абсолютної ренти для даного виду природних ресурсів. Диференціальна рента залежить від місцерозташування і якості природних ресурсів (диференціальна рента 1) та від інтенсивності в них капіталовкладень (диференційна рента 2), яка враховує витрати на освоєння даного природного ресурсу:

ДР

ОПР _д.р. = --------- + В _о ,

Е _н

де ОПР _д.р. - оцінка природного ресурсу на основі диференційної ренти;

ДР - диференційна рента;

Е _н - норматив ефективності;

В _о - витрати на освоєння даного природного ресурсу.

Розроблена та затверджена Кабінетом Міністрів України грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення. Нині існує проблема неоцінення земель лісовим фонду держави. Для південного регіону (Миколаївська, Херсонська та Одеська області) вона теж актуальна, хоча питома частка лісових земель є незначною (5 – 7 %). Оцінка лісових ресурсів проводиться у вигляді лісової такси, яка повинна компенсувати витрати держави на ведення лісового господарства.

Під енергетичною оцінкою природних ресурсів розуміється той факт, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від внутрішнього потенціалу та попередніх витрат на їх утворення:

Е _в

ОПР _е = ----------,

В _е

де ОПР _е - енергетична оцінка природних ресурсів;

Е _в - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;

В _е – вихід енергії, який може бути одержаний з даного ресурсу при його використанні.

Енергетичну оцінку природних ресурсів доцільно використовувати по відношенню до корисних копалин.

У разі достатку водні ресурси є безплатними, якщо природнім шляхом компенсується кількість води, яка взята на споживання. Для відтворювальних ресурсів необхідно враховувати природний приріст та обсяг видобутку на рік, наприклад для лісу, риби та ін.

V

t _в = ------------------ ,

T_p - ПП

де V – загальні запаси відворюваного ресурсу;

T_p - обсяг видобутку на рік;

ПП - природний приріст за рік;

t _в - потреба у витратах для відтворювання ресурсів.