1.4. Наукові основи раціонального природокористування. Видовий склад природних ресурсів.

Людина отримує матеріальні, культурні та духовні блага для задоволення потреб власної життєдіяльності з природних ресурсів, чи то первинним, чи то вторинним шляхами. Людське суспільство вводить в природний кругообіг речовини, яких раніше не було в природі, які справляють негативний вплив на довкілля. Відбувається дестабілізація екологічної стабільності природних, еколого – економічних систем. Особливо відчутний тиск людини розумної на природу почав відбуватись з початком промислової революції, десь орієнтовано з кінця 18 – початку 19 сторіччя, а в кінці 20 сторіччя він досяг апогею.

Науково – технічний процес неоднозначно впливає на стан навколишнього природного середовища. Зростаючі можливості людини перевершують темпи зростання антропогенного тиску, проте екологічний стан не покращується. Вихід можливий лише наступний: масова екологічна культура, екологічна освіта, екологічне виховання. Людина є поєднуючим складовим елементом людина – природа – суспільство. Адже вона є як суспільним, так і природним суб’єктом. Якщо розглядати поняття “навколишне природне середовище”, то доцільніше сказати ”природне середовище”. Сутність поняття середовища означає той, хто оточує, то не потрібно робити тавтологію.

Природні можливості біосфери не є безмежними. Природа має властивість по самовідновленню, але повільними темпами і виникає проблематичне питання: а з якої межі винищення? В той час потреби людства зростають, як у кількісному, так і якісному виразі. Важливо, щоб зростаючий антропогенний тиск не перевершував темпи самовідтворення природного середовища. Вихід з такої ситуації є наступний:

• Раціональне використання природних ресурсів;

• Проведенню заходів з охорони та розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу.

Господарська діяльність, як сказано вище, зокрема матеріального виробництва, значно впливає на довкілля. Раціональне природокористування є необхідною вимогою збереження людини як виду. Доцільно виділити наступні принципи раціонального природокористування:

• Комплексність;

• Сталість;

• Гармонійність;

• Відсутність антропоцентризму;

• Єдність еколого – економічного підходу;

• Інші.

Мультиплікаційний соціально – економічний ефект раціонального природокористування полягає у підвищенні рівня життя населення, зростання прибутковості виробництва, збільшення національного багатства, покращення екологічної ситуації.

Природні ресурси – це об’єкти навколишнього природного середовища, які використовуються людиною у процесі виробничої діяльності з метою задоволення потреб власної життєдіяльності.

Регіональна еколого–економічна система – це організаційне сполучення стійких технічних, економічних, біологічних типів взаємозв’язків, які централізовані на локальній території.

В еколого–економічній системі (промисловість, сільське господарство, невиробнича сфера) виділяють існування наступних взаємозв’зків:

• Техніко – економічні;

• Еколого – економічні;

• Соціально – економічні;

• Економіко – демографічні;

• Економіко – організаційні.

Характеристика навколишнього природного середовища включає:

• Територію, межі та систему управління;

• Природно – історичні умови;

• Соціально – демографічні умови;

• Господарсько – економічні умови;

• Фактори антропогенного тиску на довкілля;

• Динаміка якісної зміни природи;

• Вплив місцевих природних та техногенних факторів на умови життя та здоров’я населення;

• Природоохоронні засоби.

Господарсько – економічна та екологічна ефективність враховує:

• Інтегральну оцінку комплексної дії господарської діяльності на елементи природи;

• Оцінка інтегральної економічної та екологічної ефективності природоохоронних заходів;

• Прогноз ймовірних соціально – демографічних, техніко – економічних змін;

• Пріоритетні фактори, які визначають сучасний економічний стан навколишнього природного середовища.

Для зниження антропогенного впливу доцільно розробити та провести комплекс природоохоронних заходів, зробити оцінку екологічної ефективності даних заходів.

За економічними розрахунками та відповідними експертними висновками має бути вибраний та обгрунтований оптимальний варіант (набір) природоохоронних заходів. Розробка мережевого графіку у рамках стратегічного менеджменту навколишнього природного середовища, проектування природоохоронних заходів, їх розробка являють собою закінчений цикл відтворення природних ресурсів.

Природа складається з живих та неживих компонентів. Біосфера є складною зовнішньою оболонкою Землі, яка населена живими організмами. До складу біосфери входять нижня частина атмосфери, гідросфери та літосфери.

Межі біосфери визначаються умовами для життя різноманітних організмів. Верхня межа визначена жорстким космічним випромінюванням та ультрафіолетовими променями, нижня – високою температурою земних надр. На межі переходу поверхні суші, океану, атмосфери знаходяться самі оптимальні умови життя для флори і фауни.

У природі розрізняють два кругообороти речовин – великий і малий. Великий (геологічний) – це циркуляція води у атмосфері і грунті. Малий кругообіг функціонує в межах екологічних систем як функціональних елементах біосфери. Він носить назву біологічного (біотичного).

При розробці довгострокових прогнозів, програм з охорони та розширеного відтворення природних ресурсів, проектуванні природоохоронних об’єктів і комплексів.

Показниками економічної ефективності порівняльних варіантів є найменше значення наведених витрат, тобто сукупності експлуатаційних витрат і капітальних вкладень, приведених до річної розмірності з урахуванням фактору часу (термін окупності капітальних вкладень). При проведенні короткострокових заходів оптимальний варіант вибирається за мінімумом наведених витрат:

С_i+eK_i®min,

де С_i - річні експлуатаційні витрати на обслуговування і утримання основних фондів природоохоронних об’єктів ;

К_i - капітальні вкладення в природоохоронні заходи;

e - коефіцієнт порівняльної ефективності вкладень.

Наведенні витрати можуть бути розраховані за формулою:

K_i+TC_i®min,

де Т – нормативний строк окупності капітальних вкладень. Ця величина є зворотною до величини e (коефіцієнту порівняльної ефективності вкладень).

При проведенні природоохоронних заходів, реалізація яких або досягнення еколого – економічного ефекту потрібні тривалі строки (відновлення лісових насаджень, рекультивація земель, відновлення рибних популяцій). Експлуатаційні витрати та капітальні вкладення змінюються у часі. Повні витрати, проведені до початку розрахункового періоду, визначаються за формулою:

T

S k _n+k_{¶ t}+C_{n t}/ (1+e_п)^t®min,

t=1

де К_n - першочергові капітальні вкладення у природоохоронні заходи;

К_¶ t - додаткові капітальні вкладення, які необхідні для забезпечення нормальної роботи природоохоронного в t-му році їх експлуатації (t = 1,2,3…T);

С_n t - експлуатаційні витрати t-го року на обслуговання та замість основних фондів;

eп - коефіцієнт наведення різночасових (приймається 0,08 для звичайних витрат; 0,1 – для витрат на нову ; 0,03 – для витрат на відновлення лісових насаджень.

При економічному порівнянні варіантів природоохоронних заходів має бути забезпечена їх співставність:

• за досягненням нормативної якості навколишнього середовища;

• за кількістю населення, на яке поширюється дія природоохоронного заходу;

• за розмірам території (зони поширення) результатів заходів;

• за тривалістю функціонування.

Якщо варіанти відрізняються тривалістю будівництва, то потрібно додатково врахувати реальний ефект за час їх строкового вводу в експлуатацію.

Э_¶ =e_п к(Т₂-Т₁),

Де Т₁ , Т₂ - тривалість будівництва за варіантами.