Принципи обгрунтування кондицій. Економічні критерії визначення кондиційності. Коефіцієнт кондиційності.

Система економічних оцінок запасів користних копалин є необхідною, проте це недостатній інструмент раціонального використання даних запасів. Поряд з грошовими показниками народногосподарської значимості запасів потрібна паралельна система геологічних характеристик, гранично допустимі значення яких визначали б ті межі, поза межами яких дані запаси є неефективними. Така сукупність економічно обгрунтованих вимог до якості такількості користних копалин, гірнично-геологічним та іншим умовам розробки називаються кондиціями на мінерально-сировинні ресурси.

На різних стадіях дослідження родовищ доцільно розглядати наступні види кондицій: тимчасові та постійні. Тимчасові кондиції розробляються після попередньої розвідки нових родовищ, які базуються на техніко-економічних докладах про доцільність детальної розвідки та тісно пов’язані з результатами економічної оцінки, слугують для оперативного підрахунку нових запасів.

Постійні кондиції розробляються після детальної розвідки та пов’язані з результатами економічної оцінки детального розвіданих запасів.

Проекти постійних кондицій розробляються проектними інститутами гірничодобувних галузей і затверджуються Державною комісією з запасів корисних копалин України. Запаси поділяються на балансові та позабалансові.

Балансові (кондиційні) – це еффективна частина геологічних запасів. Позабалансова частина - це та частина, яку нині використовувати недоцільно, проте у майбутньому може бути об’єктом промислового використання. Кондиції доцільно переглядати у середньому через 15 років.

При установленні кондицій виходять з наступних принципів:

• визначаються народогосподарські позиції;

• обгрунтовуються на базі економічної оцінки родовищ;

• відказ від розробки користних копалин у надрах та їх втрати допустимі та доцільні, якщо при цьому досягається економічний ефект, який компенсує ці втрати та не порушує принципи охорони надр.

Конкретний перелік основних параметрів кондицій, які потрібно обгрунтувати, розкладений для окремих користних копалин та технологічних способів відпрацювання.

В основі економічних критеріїв кондиційності запасів лежить співвідношення величини вилученої ціності кінцевої продукції на 1 т запасів з однієї сторони, і розмір витрат на добування та переробку користних копалин у кінцевий продукт.

Коефіцієнт кондиційності визначається за формулою:

де І – індивідуальні затрати на 1 т кінцевої продукції, отримуваної з досліджуваних запасів, грн.;

П – отримувана цінність, розрахована у замикаючих витратах за сумою користних компонентів кінцевої продукції, грн.

Одже, економічним крітерієм для визначення меж кондиційності запасів поля або його ділянки, є рівність коефіцієнта кондиційності одиниці. За його допомогою доцільно ранжувати запаси конкретних полів та ступенем їх кондиційності.

Під кінцевою продукцією розуміється продукція тієї стадії (переділу) мінеральної сировини, коли на її якості перестають відображаться відмінності у природній якості видобуваємої сировини.

Вилучена цінність розраховується у замикаючих витратах за суою всіх отримуваних користних компанентів.

Витрати, враховані у розрахунках кондицій, визначаються за сумою залежних технологічних процесів (розвідка, добування, збагачення, транспортування до споживача). Розрахунок регламентується відповідними методіками так, щоб в ньому була максимально відображена у простому вигляді залежність отримуваної цінності та понесених витрат від якості корисних копалин та гірничо-геологічних осбливостей їх залягання.

Кондиції установлюють звичайно варіантним методом, який дозволяє краще відобразити вплив окремих факторів на вибір відповідних технологічних рішень. Важливим правилом є прийняття для кожного конкретного співвідношення умов найбільш раціональних технологічних рішень і параметрів, які для різних умов є неоднаковими.