3.1. Економічний та правовий механізми впливу на природокористування та охорону навколишнього середовища

З метою регулювання еколого-економічних відносин як у цілому світі так і в Україні запроваджено економічний механізм, сутність якого полягає в сукупності прийомів, методів, інструментів та важелів, за допомогою яких регулюється процес природокористування та охорони навколишнього середовища. В основі цього механізму мають бути економічні методи регулювання, за допомогою яких здійснюються вплив на виробничі колективи щодо охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки.

Методи економічного механізму природокористування – це планування платежів за природокористування та забруднення навколишнього середовища та стимулювання природоохоронної діяльності. Ці методи впливають на хід виробництва через використання таких економічних важелів, як ціноутворення, фінансування, кредитування, матеріальні санкції (штрафи, стягнення), заохочення, довгострокові економічні нормативи. У свою чергу економічний механізм відносять до найважливіших методів управління природокористування. Серед інших методів: адміністративні, правові, організаційні, соціально-психологічні, оптимізаційні.

Головна перевага економічного механізму полягає в тому, що використання його методів призводить не до примушення, а до стимулювання колективів та окремих працівників підприємств зменшувати витрати ресурсів при видобуванні та переробці, якісно очищати викиди в гідросферу та атмосферу.

Економічний механізм не може запроваджуватись й діяти окремо від правового механізму. Ці механізми завжди діють узгоджено. Головна мета економічного механізму – це надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів.

Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:

• плата за спеціальне використання природних ресурсів;

• плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

• система фінансування й кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

• екологізація податкової й цінової системи;

• підтримка становлення й розвитку екоіндустрії.

Велику кількість підходів до визначення та типізації економічних механізмів природокористування вчені зводять до трьох типів [8, с. 253 -254]:

Перший тип – м’який механізм – ліберальний в економічному відношенні. Для цього механізму характерною ознакою є найзагальніші екологічні обмеження для економічного розвитку галузей і секторів, комплексів. Даний тип механізму переймається, головним чином, ліквідацією негативних екологічних наслідків. Він не направлений на причини виникнення екологічних деформацій і не впливає на темпи та масштаби розвитку. Саме такий механізм притаманний технологічному типу розвитку економіки.

Другий тип – стимулювання екологозбалансованих та природоохоронних виробництв та видів діяльності за допомогою ринкових заходів. Серед цих заходів - створення сприятливого середовища для запровадження нових технологій. Прикладом такого механізму може бути створення сприятливого ринкового середовища для функціонування в регіонах технопарків, технополюсів, біологічного (без застосування хімічних речовин в агротехніці) сільського господарства.

Третій тип – це застосування жорстких адміністративних та ринкових інструментів. Це жорстке оподаткування, така сама кредитна політика та політика плати за користування природними ресурсами, а також застосування економічних покарань у вигляді штрафів, стягнень тощо. У процесі застосування важелів цього механізму стримується розвиток певних галузей та секторів регіональної економіки.

Насправді, жоден із названих механізмів не існує в чистому вигляді, а тільки в поєднанні. Найчастіше застосовується поєднаний, стимулюючий та жорсткий механізми. Політика в цьому напрямку діє, таким чином, щоб стимулювались прогресивні технології, але при цьому жорстко пригнічувалась техногенність. Так, у сільському господарстві стимулюються біологічні технології, і одночасно жорстко стримується техногенні технології (мінімізується застосування важкої техніки, ядохімікатів, пестицидів тощо).

Застосування жорсткого економічного механізму справедливе в тому випадку, коли природні ресурси використовуються екстенсивно. Перехід до ресурсозберігаючих технологій потребує застосування відповідного загального економічного механізму й відповідно економічного механізму природокористування. Це можуть бути податкові та кредитні обмеження на розробку нових родовищ або на розширення площ сільськогосподарського призначення, великі штрафи за забруднення природного середовища та недотримання стандартів та норм природокористування.

Якщо економіка зорієнтована на екстенсивне зростання, то економічний механізм повинен формуватися з урахуванням: низької вартості земель, які відведені для добування корисних копалин; низької плати за користування надрами; пільговим режимом для утворення нових підприємств із високою природно - сировинною складовою. Вочевидь, що подібна ситуація може складатись в багатьох секторах. Скажімо, в агропромисловому комплексі принциповим є питання про рівень виробництва сільськогосподарської продукції.

Сучасне екологічне законодавство України включає, серед інших блоків правового регулювання:

1. Конституційне регулювання еколого-економічних правовідносин, яке закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів на різних юридичних титулах, декларує низку екологічних прав громадян, вимоги щодо охорони довкілля й забезпечення екологічної безпеки в процесі реалізації функцій різних державно – правових структур розподілу влади.

2. Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р., який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Розвиток цього закону знайшов своє відображення в Законі України « Про екологічну експертизу» (1995 р.), Земельному, Водному та Лісовому кодексах (1992,1995,1994), в Кодексі України про надра (1994), законах України «Про тваринний світ» (1993р), «Про охорону атмосферного повітря» (1992р), «Про природньозаповідний фонд» (1992 р.) тощо.

Зазначеними вище законами закріплено цілий пакет екологічних прав громадян, що базуються на загальнолюдських, природних правах, у тому числі:

• право на безпечне для життя й здоров’я навколишнє природне середовище;

• право на одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

• право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• право на здійснення загального й спеціального використання природних ресурсів;

• право на участь у розробці й здійснені заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• право на регіональне і комплексне використання природних ресурсів;

• право на одержання екологічної освіти;

• право на об’єднання в громадські природоохоронні формування;

• право на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих проектів і рішень;

• право на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище.