4.3. Вартість і плата за водовикористання.

Собівартість 1м³ води визначають:

З

Ц = ----------

Q

де 3 - річні витрати, грн.;

Q - кількість забраної води, тис.м³ .

Внутрішню собівартість води на підприємствах міськводоканала визначають за формулою:

З_в

Ц_в = ----------,

Q_в

де З_в - витрати на внутрішні господарчі потреби, грн;

Q_в - кількість забраної води, тис.м³.

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води розраховується за наступною формулою:

D

С_{в =} -----------.

Q

де D - доходи від реалізації води, грн.;

Q - об'єм реалізованої води, тис.м³.

Грошові витрати підприємств-водовикористувачів визначають за наступною формулою:

З_в=С_вQ_в+0,6С_в'* Q_с',

де С_в - вартість одного м³ води, грн.;

О_в - об'єм забраної води, тис.м³ ;

С_в' - вартість одного куб.м стічної води, грн.;

О_с' - об'єм води, яка скидається в каналізацію, м^3.

Плата за використання водних ресурсів

• прямі

• асиміляційне

• безповоротне

у межах ліміту

за звичайним тарифом

Плата за забруднення водних ресурсів

Плата, яка перевищує збиток від забруднення

Ефективна природоохоронна діяльність

компенсаційні платежі

Система платного водокористування.

Ціни тарифів за нормативні споживання водних ресурсів повинні диференціюватись за басейнами та ділянками річок з урахуванням розвитку і розміщенням продуктивних сил регіонів. Доречі сказати, що басейновий принцип управління водними ресурсами давно існує в розвинутих країнах. Суть його досить проста - платежі за водокористування (нехай навіть частково) надходять на рахунок однієї організації яка повністю відповідає за стан ріки, наприклад, Дніпра та його водосховищ. Така організація повинна мати право встановлювати ліміти на водокористування, контролювати їх дотримання, здійснювати облік води. Основою такої організації могло б стати Дніпровське водогосподарське об'єднання при Держводгоспі яке, поки що в основному відповідає за стан гідротехнічних споруд та водозабезпечення. В разі надання відповідних повноважень з цієї організації можна б було спитати і за стан Дніпра та його приток , а також вимагати поліпшення якості води в річці.

Ставки штрафних платежів за наднормативне споживання води, яке веде до забруднення та виснаження природних ресурсів, необхідно встановлювати з урахуванням підвищених додаткових витрат, необхідних для відновлення водних ресурсів та ліквідації або запобіганню негативних наслідків порушення нормативів водокористування. При цьому необхідно встановити такий розмір платежів, який би був більшим за додатковий прибуток, отриманий підприємствами від наднормативного споживання водних ресурсів. Має сенс ставку штрафного платежу встановлювати прогресивною.

Доцільно всім водокористувачам доводити ліміти на водокористування та суму коштів за витрату води і видавати це разом з нарядом щодо виконання виробничого завдання. Облік має здійснюватись за допомогою комп'ютерної мережі.

Підприємствам, що досягли успіхів у результаті здійснення водоохоронних заходів з суттєвого зниження водоспоживання та забруднення природних вод, повинні надаватись економічні пільги, суть яких полягає в перерахуванні у прибуток підприємства разових та поточних компенсаційних сум. Економічне регулювання раціонального водокористування може здійснюватися за рахунок додаткових коштів, що формуються в результаті штрафних санкцій за недостатню ефективну водоохоронну діяльність підприємств. Необхідно відзначити, що існуючі в даний час тарифи на воду ще недостатньо відображають її дійсну соціальну та економічну цінність. Постановою Кабінету Міністрів №185 від 31.02 1995р. плата за воду 1995р. була збільшена порівняно з 1994р. у 15 разів. Але існуючі пільгові коефіцієнти призвели до різкої відмінності у платі за використання 1м³ води по галузях народного ґосподарства, що не відповідає вимогам раціонального природокористування. Плату за використання води необхідно диференціювати тільки по басейнах річок, а відмінність між галузями закладатиметься у плату за забруднення водних ресурсів, причому, ця відмінність відображатиме рівень водоохоронної діяльності на підприємствах галузі.