4.1.Методика проведення польових обстежень ерозійних процесів

Методика проведення польових обстежень кризових явищ передбачає наявність кліматичної, ландшафтної і ерозійної карт, картосхеми повторюваності посух на території України та іншого картографічного матеріалу місцевості, де планується вести обстеження. Також необхідно мати план землекористування, на якому показані усі основні обєкти господарської діяльності, поля сівозмін, їх площа, постійні дороги, виробничі і житлові будови, а також грунтовий нарис господарства з описом грунтових розрізів, схемою їх розташування і аналітичними матеріалами та пояснювальну записку до землеустрою.

Обробка, систематизація і узагальнення перелічених матеріалів дає змогу визначити основні ландшафтно – кліматичні, екологічні і господарські особливості місцевості, виділити види ландшафтів, які потребують різного устрою, визначити особливості і засоби оптимізації їх стану і напряму змін, попередньо оцінити раціональність розміщення різних типів сівозмін і засобів захисту їх від основних деструктивних процесів.

Перед обстеженням території необхідно поєднати карту землекористування з картами рельєфу і грунтів. Це дає змогу мати при обстеженні одну "робочу" карту, насичену необхідним матеріалом, на яку можна нанести усі дані, отримані при обстежені.

Обстеження необхідно проводити у той час, коли проявлення ерозійних процесів ймовірне і небезпечне. Для районів інтенсивного розвитку вітрової ерозії воно повинно здійснюватися весною на початку польових робіт, коли поверхневий шар грунтів найбільш розпушений завдяки коливанню температур, висиханню та зволоженню.

Для визначення схильності грунту до водної ерозії, а також в районах\ де вітрова ерозія може проявитися на протязі всього теплого періоду, діагностичні показники, необхідно визначати у динаміці (весна, період стиглості колосових культур і післяжнивний період).

Обстеження починають з рекогносцирування, окомірної оцінки ландшафтної різноманітності землекористування (перший етап). При цьому створюють схему розміщення видів, типів ландшафтів з виділенням геоморфологічних особливостей місцевості (вододіл, схилові участки, з урахуванням їх орієнтації до сторін світу, крутості, довжини порізаності, еродованості та ін.), місць виходу близько до поверхні підстилаючих гірських порід. Окремо виділяють схили балок з одночасним описом їх рослинноті, заплави і тераси рік і малих річок, яри, їх розчленованість, виділяють також поди, улоговини стоку тощо. Все це наносять на схему у вигляді умовних масштабних і позамасштабних позначок з наступним уточненням їх меж обєнаній карті (землекористування, рельєфу і грунтів).

Одночасно при рекогносцируванні здійснюють опис всіх існуючих на території полезахисних лісових смуг, лісових масивів та інших насаджень з визначенням їх довжини, ширини, породного складу, приблизного віку, середнбьої висоти і конструкції. При цьому всі обміри заносять в спеціальний журнал; кожній ділянці смуги надається свій номер, який в свою чергу наноситься на обєднану карту. Це необхідно знати для визначення основних прогнозних параметрів ефективності проектних лісосмуг, особливо для районів, де відмічено вітрову ерозію, посухи і суховії.

Другим етапом є грунтово – ерозійне обстеження, завданням якого є пошук репрезентативних точок для відбору зразків з метою визначення параметрів, які характеризують схильність грунтів до ерозії. Підбирають точки, які б характеризували найбільш типові умови залягання грунтів з урахуванням їх розміщення на елементах рельєфу, еродованості, намитості і наявності. На площі 1 км² необхідно мати до 10 – 20 точок спостережень. На кожній з них описують морфологічний профіль грунту з визначенням генетичних горизонтів, глибини їх залягання, забарвлення, структурного складу, щільності, глибини скипання від 10 % розчину НСl, характеру переходів одного горизонту в інший, включень. Визначається попередня назва грунту.

Одночасно біля розрізу закладається 4 – 5 ділянок розміром 3 – 5 м², з яких відбирають змішані (з кожної ділянки окремо) зразки грунту з шару 0 – 3 см для визначення грудковатості (300 – 500 г), коефіцієнту агреговатості, середньозваженого діаметру грунтових часток, звязності агрегатів, структурного складу і водостійкості (до 1 кг). Крім того, відбирають зразки з усього орного шару (0 – 10, 10 – 20 см) для визначення останніх пяти показників в 4 – 5 - кратному повторенні. Аналізується кожне повторення окремо.

В результаті проведеного обстеження отримують такі дані: розподіл площі землекористування на ряд ландшафтних виділів, характеристика останніх в якісному і в кількісному плані, основні особливості рельєфу, параметри для визначення ролі грунтів, грунтоутворюючих і підстилаючих порід, а також водного режиму території у створенні тієї чи іншої екологічної ситуації; прогноз змін, які можуть відбутися в результаті подальшого використання агроландшафту. Після цього обраховують ерозійні втрати ґрунту.