3.2. Природні заповідники

Основними функціональними завданнями-природних заповідників є збереження природних комплексів та вивчення природних процесів та явищ, що відбуваються в них.

На цьому -етапі особливого розгляду вимагає питання про роль заповідників, в оновленій мережі природно-заповідних територій України. ЗвВОвуїмики тривалий час розглядалисьяк центральна, найголовніша лащ» -природно-заповідної мережі України. Нині, у звязку з

При створенні нового заповідника до детальної розробки пріоритетів і режиму на всіх ділянках, зайнятих природними та напівприродними екосистемами, за винятком тих, які використовувалися як сінокоси, має вводитись режим невтручання. Цей режим на території заповідників не вимагає обгрунтування. Серйозне наукове обгрунтування мусять мати будь-які відхилення від нього. Саме це, насамперед, і має міститися в Проекті організації території.

При створенні нових заповідників на порушених територіях виникає потреба в проведенні відновлювальних робіт. Такі роботи мають бути дозволені. Але можливість проводити ці роботи на частині території заповідника не має означати можливість проведення регуляційних заходів там, де вони непотрібні. Наприклад, проведення рубок догляду в молодих (до 40 років) лісових культурах не повинне супроводжуватись проведенням санітарних рубок та очищенням від захаращеності в природних лісах та в старих культурах, навіть якщо ці старші деревостани безпосередньо межують з молодими культурами. Як дозвіл на певні відновлювальні роботи, так і заборона на деякі інші втручання мають бути відображені в Положенні про заповідник, якщо потрібно - з вказуванням конкретних ділянок і картографічними матеріалами. На перші 20 років існування заповідника для лісових екосистем з метою допущення відновлювальних робіт можна ввести дещо нижче мінімальне значення площі 1 режимної зони (наприклад, 40%). Але це послаблення режиму слід жорстко обмежувати в часі.

Розглянуті принципи стосуються також заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків.