logo
Andrijenko2

1.1. Роль природно-заповідної мережі України на сучасному етапі

Природно-заповідна мережа України, значною мірою успадкована від Української РСР, отримала значний розвиток протягом 1992-1998 років. Значний вплив на її формування мало прийняття Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (1992) [13] та затвердження Верховною Радою у 1994 році Програми перспективного розвитку за­повідної справи в Україні. Без науково обгрунтованої мережі природно-заповідних територій та обєктів збереження біологічного та ландшафт­ного різноманіття є неможливим, особливо в звязку із все зростаючим антропогенним пресом.

Значення природно-заповідних територій нині зростає у всьому світі. В пятнадцяти країнах Європейського Союзу прийнята програма "NATU-RA 2000" [33]. Рада міністрів Євросоюзу в рамках цієї програми надає ве­ликого значення створенню мережі територій, що охороняються, на тери­торії країн, які входять до складу Союзу. Ця мережа має відігравати клю­чову роль в охороні природних комплексів країн Союзу в майбутньому столітті, а при зєднанні з екологічною мережею (Emerald) буде знаряд­дям для охорони біорізноманіття всієї Європи. Кожна держава може ви­брати методи, способи та механізми, які застосовує для охорони приро­ди на своїй території із вирішенням наукових, економічних, суспільних, культурних проблем. Формування мережі природно-заповідних територій є інтегральною частиною раціонального використання землі, вона повин­на функціонувати в рівновазі з багатьма напрямками господарства і соціального життя. Основними напрямками формування природоохорон­ної мережі "NATURA 2000" є охорона місцезнаходжень (біотопів) рідкісних рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань, насамперед, характерних для регіонів Європи альпійських, атлантичних тощо - всьо­го близько 200 типів біотопів. Особливої охорони в Європі вимагають місця поселення птахів, із яких 181 вид в Європі знаходиться під загро­зою і вимагає спеціальної охорони.

Важливим елементом в країнах Європи є проведення на базі мережі "NATURA 2000" моніторингових досліджень та екологічного виховання.

Важливу роль відіграє природно-заповідна мережа держави як по­казник її сталого розвитку. Ідея сталого розвитку була проголошена відо­мою конференцією 00Н в Ріо-де-Жанейро. Принципи, проголошені там, є важливими та актуальними для України. Їх головна методологічна пе­редумова - це пріоритет проблем соціально-економічного прогресу та якості навколишнього середовища, що взаємно підсилюють та доповнюють одна одну. Процес сталого розвитку потребує створення здорового природного життєвого середовища для людини, збереження і примно­ження біорізноманіття в Україні.

В аспекті формування та розвитку природно-заповідної мережі по­казниками сталого розвитку [3] є:

1. Загальна площа природно-заповідних територій в абсолютній та відносній ("процент заповідності") кількості, що складає екологічний кар­кас держави.

2. Якісний (категорійний) склад природно-заповідних територій. Він має бути охарактеризований насамперед по відношенню до категорій, запропонованих МСОП.

3. Наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави, що враховували б перший та другий показники.

4. Наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі зєднують між собою заповідні мережі різних країн.