logo search
eko

9. Екологічне право як галузь науки та навчальна дисципліна.

Система Е.П. як науки та навчальної дисципліни – це цілісна послідовна

взаємообумовлена сукупність теоретичних поглядів, ідей, положень про екологічне право

та законодавство, його предмет, методи, систему, принципи, функції, тобто про його

внутрішню структуру та зміст.

У міру зростання значения екологічного права постало питания його вивчення у вищих юридичних

навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особливої та спеціальної частин. Загальна частина передбачає вивчення поняття екологічного права та його

джерел, екологічних прав людини і громадянина, загальних правил раціонального

природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної

безпеки, питань управління і контролю в екологічній сфері, юридичної відповідальності за порушення

екологічного зако­нодавства тощо.

Особлива частина складається з інститутів природоресурсового права — земельного, гірничого,

водного, лісового, атмосфероохорон­ного, фауністичного. У межах цієї частини вивчаються правові

основи екологічної безпеки, охорони рослинного світу, особливо охоронюваних територій та об'єктів

тощо.

Предметом спеціальної частини зазвичай є питания міжнародно-правової охорони довкілля. Тут

вивчаються зміст і механізм дії міжнародного та європейського права навколишнього середовища.

Предметом науки екологічного права є закономірності його роз­витку, дослідження сутності й

механізму ді'ї норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем

співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища

тощо.

Наука екологічного права є відносно молодою. Вона почала розвиватися в Україні як наука

природоохоронного права з другої половини 50-х років минулого століття.

Закон «Про охорону природи» Української РСР від 30 червня 1960 р. не лише став точкою відліку для

формування республіканської комплексної галузі природоохоронного права і законодавства, а й помітно

сприяв активізації природоохоронної діяльності в республіці, удосконаленню державного управління у

цій сфері. Відповідно до вимог цього закону в Україні вперше було утворено спеціальний державний

орган — Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по охороні природи.

В Україні перші наукові розробки правових проблем охорони при­роды були проведені у секторі

держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України) на

початку 60-х років XX ст. їх автором був В. Л. Мунтян. Потім він перейшов на юридичний факультет

Київського державного університету, де продовжив свої наукові пошуки і започаткував навчальний курс

з природоохоронного права.

початку 1970-х років Концептуальні засади нового

праворозуміння в екологічній сфері знайшли відображення у серії підготовлених в Інституті

фундаментальних праць: «Організаційно-правові питания охорони на­вколишнього середовища в

СРСР» Ю. С. Шемшученка (1976); «Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього

середовища» Ю. С. Шемшученка, В. Л. Мунтяна і Б. Г. Розовського (1978); «Охорона навколишнього

середовища від шумового впливу (правові і організаційні питания)» Н. Р. Малишевої (1978); «

Після проголошення незалежності України відбулися якісні зміни в характері досліджень еколого-правової тематики. Система українського екологічного права почала розглядатися не як частина

відповідної загальносоюзної системи, а як самодостатня галузь суве­ренної держави. Під цим кутом

зору останнім часом підготовлено і видано чимало цікавих індивідуальних і колективних

монографічних праць. Серед них монографії А. П. Гетьмана «Процесуальні норми і відносини в

екологічному праві» (1991); Н. Р. Малишевої «Гармонізація екологічного законодавства в Європі»

(1996); Г. I. Балюк «Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в

Україні» (1997); «Екологічний контроль: питания теорії і практики» (колективна, за ред. Ю. С.

Шемшученка, 1999); С. Б. Гавриша «Кримінально-правова охорона довкілля в Україні» (2002); В. В.

Костицького «Екологія перехідного періоду: право, дер­жава, економіка» (2003).

У роки незалежності посилилась увага і до видання підручників та навчальних посібників з

екологічного права України. Назвемо лише частину з них: «Екологічне право України» за редакцією В.

I. Андрейцева (Київ, 2001); «Экологическое право України» за редакцією I. I. Каракаша (Одеса, 2001);

«Екологічне право України» М. I. Малишка (Київ, 2001); «Екологічне право України» за редакцією А.

П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2005); «Екологічне право України. Академічний курс» за

редакцією Ю. С. Шемшученка (Київ, 2005); «Екологічне право України. Конспект лекцій в схемах» Г. I.

Ба­люк (Київ, 2006); «Екологічне право України» Н. Р. Кобецької (Ки'гв, 2007); «Экологическое право

України» за редакцією А. П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2007). Колективом авторів видано

«Науково-практичний коментар Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»

за редакцією О.М. Шуміла (Харків, 2006).