5. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища

екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Ці норми (правила, вимоги) набувають форми нормативно-технічних документів — міжнародних, державних, галузевих, міжга­лузевих стандартів та нормативів.

Стандартизацією є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впо­рядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному при­значенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Стандартb докумен­ти, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлюють призначені для загального і багаторазово­го використання правила, інструкції або характеристики, які стосу­ються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи по­слуги.

На сьогодні си­стема екологічної стандартизації містить такі види стандартів:

1. ГОСТи — колишні державні стандарти СРСР, які визнано чинни­ми на території України як міждержавні стандарти із збереженням аб­ревіатури «ГОСТ» (Угода СНД про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації від 13 березня 1992 р. з Протоколами до неї від 3 листопада 1995 р. та 20 червня 2000 p.). Одним з основних напрямів, за якими 12 держав колишнього СРСР домовилися про проведення узгодженої політики в галузі стандарти­зації, було визнано встановлення єдиних обов'язкових вимог до продукції та послуг, що забезпечують їх безпеку для життя та здоров'я людини, охорону навколишнього середовища, сумісність і взаємо-

замінність, а також єдині методи випробувань (ст. З Угоди). При цьо­му Сторони мають повну самостійність у питаннях формування та ре­алізації власних систем стандартизації. ГОСТи є чітко структурованою системою, що поділяється на певні класи. У галузі охорони довкілля діють ГОСТи класу 17 «Система стандартів і галузі охорони навколишнього середовища та поліпшення використання природних ресурсів». Споріднені до цього класу відносини регулюють ГОСТи класу 12 «Системи стандартів безпеки праці».

ГОСТи періодично переглядаються, щодо деяких поновлюється термін чинності. У тих сферах, у яких визнано за необхідне проводи­ти узгоджену міждержавну політику, приймаються нові ГОСТи. Ста­ном на 2006 р. у галузі охорони довкілля в Україні діяло 159 ГОСТів.

Водночас наказом Держспоживстандарту України від 13 березня 2006 р. № 77 затверджено Програму перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, та при­ведення їх у відповідність до Угоди про технічні бар'єри у торгівлі Світової організації торгівлі. Метою Програми є гармонізація систе­ми стандартизації в Україні з європейською моделлю стандартизації. Згідно з цією Програмою всі ГОСТи підлягають перегляду протягом 2007—2010 років з метою виявлення тих, що підлягають скасуванню, і перегляду тих, які пропонуються для подальшого застосування.

2. Державні стандарти України —ДСТУ.

Система таких стандартів, у тому числі у сфері охорони довкілля, почала розвиватись в Україні з 1992 року.

Відповідно до Державного класифікатора України «Український класифікатор нормативних документів ДК 004-2003», прийнятого на­казом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. № 53, вста­новлено трирівневу класифіїсацію ДСТУ: двозначний цифровий код класу стандартів, тризначний код групи і двозначний код підгрупи (кожен код відокремлюється крапкою). Відповідно до цієї кла­сифікації охорони довкілля стосуються, зокрема, такі групи і підгру­пи стандартів:

01.040.13 Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека (Словники)

Клас 13 охоплює проблематику «Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека», а саме: 13.020 Захист довкілля

13.020.10 Керування довкіллям (охоплює також сертифікацію та аудит систем керування довкіллям (EMS) 13.020.20 Економіка довкілля

13.020.30 Оцінювання впливу на довкілля (охоплює також керу­вання довкіллям у разі ризику)

13.020.40 Забруднювання, боротьба з забруднюванням та консер­вування

13.020.50 Екологічне маркування

13.020.70 Проекти в сфері захисту довкілля

13.020.99 Інші стандарти стосовно захисту довкілля

13.030 Відходи

13.040 Якість повітря

13.060 Якість води

13.080 Якість ґрунту

13.140 Шум та його вплив на людину та інші.

За загальним правилом з набуттям чинності державного стандарту України (ДСТУ) міждержавний стандарт (ГОСТ), що регулював відповідні відносини у сфері охорони довкілля, втрачає чинність в Україні.

3. Міжнародні стандарти, в першу чергу стандарти міжнародної ор­ганізації з питань стандартизації (ISO).

Протягом 90-х років XX сторіччя в Україні адаптовано (тобто надано юридичної сили дер­жавного стандарту України) групі стандартів ISO, якими регулюють­ся питання екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також екологічного маркування. Сьогодні чинними в Україні є такі міжна­родні стандарти ISO:

ДСТУ ISO 14001:2006. Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосування (ISO 14001:2004, IDT);

ДСТУ ISO 14004:2006. Системи екологічного управління. Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів забезпечення (ISO 14004:2004, IDT);

ДСТУ ISO 14020:2003. Екологічні маркування та декларації. За­гальні принципи (ISO 14020:2000, IDT);

ДСТУ ISO 14021:2002. Екологічні маркування та декларації. Еко­логічні самодекларації (Екологічне маркування типу II) (ISO 14021:1999, IDT);

ДСТУ ISO 14024:2002. Екологічні маркування та декларації. Еко­логічне маркування типу І. Принципи та методи (ISO 14024:1999, IDT);

ДСТУ ISO/TR 14025:2002. Екологічні маркування та декларації. Екологічні декларації типу III (180ДЫ 14025:2000, IDT);

ДСТУ ISO — 19011:2003. Настанови щодо здійснення аудитів сис­тем управління якістю і (або) екологічного управління.

4. Галузеві стандарти/технічні умови —

стандарти, дія яких поши­рюється на підприємства (установи, організації), підпорядковані пев­ному міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади, яким і затверджуються відповідні стандарти. Якщо дія стандартів поширюється на підприємства, що підпорядковані двом (кільком) центральним органам виконавчої влади, вони підлягають затверд­женню всіма цими органами і набувають юридичної сили міжгалузе­вих стандартів.

4. Стандарти підприємства —

нормативно-технічні документи, затверджені наказом керівника (органу управління) конкретного підприємства, на яке і поширюється їх дія. Інколи дія таких екологічних стандартів може бути поширена на групу аналогічних підприємств га­лузі (в цьому випадку необхідно затвердження стандарту вищим(и) ор-ганом(ами) управління, він втрачає юридичну силу стандарту підприємства, набуваючи сили галузевого/міжгалузевого стандарту).

Розроблення, затвердження, перегляд, скасування стандартів пер­ших трьох груп, організація їх виконання та контроль за дотриманням покладається в Україні на Державний комітет з питань технічного ре­гулювання та споживчої політики. Участь у відповідній діяльності на різних стадіях беруть також інші спеціально уповноважені органи ви­конавчої влади та органи місцевого самоврядування (в першу чергу Мінприроди та МОЗ України).

Екологічне нормування — це діяльність спеціально уповноваже­них державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, інших центральних органів виконавчої влади щодо роз­роблення та затвердження меж допустимого впливу на довкілля хімічного забруднення, фізичних, біологічних та інших шкідливих факторів, що походять від стаціонарних та пересувних джерел, а також меж використання природних ресурсів та дозволених природо-перетворюючих заходів.

до екологічних нормативів у першу чергу належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) у атмосфер­не повітря та гранично допустимих скидів (ГДС) у воду та ґрунти за­бруднюючих хімічних речовин, а також гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних факторів, зокрема шуму, вібрації, іонізуючого ви­промінювання (радіації), електромагнітних факторів, а також шкідливих біологічних факторів, тобто будь-яких чинників біотично­го походження (віруси, бактерії, грибки, токсини, чинники біохімічної дії, генетично модифіковані організми тощо), що здатні спричиняти масові захворювання людей, тварин, рослин, можуть призвести до погіршення стану довкілля, заподіяння значних еко­номічних збитків, погіршення умов життєдіяльності населення.

• ліміти використання води — граничні обсяги використання во­ди, які встановлюються дозволом на спеціальне водокористування;

• ліміти забору води — граничні обсяги забирання води з водних об'єктів, які встановлюються в дозволі на спеціальне водокористу­вання;

• ліміти використання мисливських тварин — дозволені обсяги вилучення (добування шляхом відстрілу або відлову) мисливських тварин певного виду, які перебувають у стані природної волі або утри­муються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь;

• ліміти використання рибних ресурсів — дозволені обсяги вилу­чення риби з природного середовища;

• ліміт заготівлі деревини в порядку рубок головного користуван­ня — затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка;

• ліміт лісосічного фонду — максимально допустимий обсяг дере­вини, яку дозволяється заготовити у лісовому фонді при здійсненні рубок головного користування і лісовідновних рубок у черговому пла­новому році;

• ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення;

• ліміт на розміщення відходів — обсяг відходів (окремо для кожно­го класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінприроди на місцях;

• ліміт на утворення відходів — максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверд­жений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; та деякі інші.

Спеціальне природоресурсне законодавство більш детально регу­лює питання екологічного нормування стосовно кожного природно­го ресурсу. Так, стаття 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» до нормативів у галузі охорони атмосферного повітря відно­сить нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; гранич­но допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьова­них газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; техно­логічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охо­рони навколишнього природного середовища та іншими уповнова­женими на те державними органами, насамперед МОЗ України, відповідно до законодавства України. Ці ж органи контролюють до­тримання відповідних нормативів.