logo
Лекція 8

3. Державний моніторинг довкілля

Ефективне державне управління якістю навколишнього природ­ного середовища неможливе без наявності відповідної інформації про його стан. Ця інформація зараз збирається та аналізується за допомо­гою державної системи моніторингу довкілля.

Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісни­ми та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забез­печення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та роз­робки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:

  1. загальний (стандартний), що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;

  2. оперативний (кризовий), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мере­жу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виник­нення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;

  3. фоновий (науковий), тобто система спостережень за природни­ми ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через ме­режу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій).

Діюча сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних, зокрема метеорологічних, аерологічних, озонометричних, агрометеорологічних, гідрологічних, інформацію про стан забруднення повітря, поверхневих і морських вод, ґрунтів у пунктах базової мережі спостережень.

Метеорологічні наземні спостереження, зокрема, проводяться безперервно, цілодобово і синхронно більш ніж на 200 станціях. Гідрологічні спостереження є предметом діяльності 433 пунктів спос­тережень. Морська стаціонарна гідрометеорологічна мережа включає в себе 32 пункти спостережень, розташовані у прибережній та шель­фовій зонах, гирлах річок, що впадають у море. Базові спостереження

за забрудненням поверхневих вод проводяться у 240 пунктах спосте­режень. Якість води Чорного та Азовського морів і гирлових ділянок Дніпра, Дунаю і Південного Бугу контролюється у 154 пунктах. Стаціонарні спостереження за забрудненням атмосфери проводяться у 162 пунктах, розташованих у 53 містах.

Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів):

збирання інформації,

її обробку,

переда­вання,

збереження, аналіз,

прогнозування майбутніх змін та

розроб­лення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефектив­них управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Залежно від об'єкта моніторингу розрізняється:

комплексний моніторинг навколишнього природного середовища (довкілля);

моніто­ринг земель (і їх складової — фунтів),

моніторинг поверхневих та підзем­них вод,

моніторинг лісів,

моніторинг рослинного світу,

моніторинг ди­кої фауни,

моніторинг атмосферного повітря,

моніторинг місць вида­лення відходів,

моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду,

моніторинг курортів та деякі інші.

За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють

Слід при цьому пам'ятати, що наша держава є членом Всесвітньої метеорологічної організації ООН, учас­ницею Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979)1, Конвенції про оперативне оповіщення про ядерну аварію (Відень, 1986)2, Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985)3, Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992)1, Конвенції про оцінку впливу на навко­лишнє середовище в транскордонному контексті (Еспо, 1999)2.

Виконання зобов'язань щодо участі України в цих та інших міжна­родних організаціях та договорах неможливе без даних моніторингових спостережень і прогнозів, зокрема спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, які перебувають під контро­лем та наглядом з боку міжнародних інституцій.

Об'єктами системи моніторингу довкілля є атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, поводження з відходами, фізичні фактори впливу, геологічне середовище.

Здійснення державного моніторингу довкілля сьогодні покладається на такі суб'єкти: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Держводгосп, Держземагентство і Мінжитлокомунгосп, Національне космічне агентство України.

Функціонування єдиної системи моніторингу довкілля в сучасний період визнане неоптимальним, у зв'язку з чим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 р. схвалено Концепцію Державної програми проведення моніторингу навколишнього при­родного середовища, розрахованої на 2006—2010 роки.

Основними недоліками, що зумовлюють низьку ефективність функціонування системи моніторингу, Концепцією визнано: від­сутність єдиної мережі спостережень; застаріле технічне і методичне забезпечення спостережень; відсутність сучасного технічного осна­щення центрів системи моніторингу в більшості регіонів; неузго­дженість окремих елементів інформаційних технологій, що викорис­товуються суб'єктами системи моніторингу; неповна відповідність нормативно-технічного та нормативно-правового забезпечення системи моніторингу сучасним вимогам. Програмою передбачається проведення заходів, спрямованих на підвищення ефективності вико­ристання та зміцнення існуючого потенціалу служб спостережень суб'єктів системи моніторингу на основі задіяння нормативно-право­вих, економічних, фінансових, науково-експертних, інформаційно-освітніх та інших засобів, а також шляхом впровадження сучасних інформаційних технологій, застосування засобів вимірювальної техніки, уніфікованих методик вимірювання, оптимізації показники* спостережень і створення на їх основі єдиної мережі спостережень.

Крім державного моніторингу довкілля, в Україні здійснюється та­кож так званий внутрішній екологічний моніторинг з боку суб'єктів гос­подарювання. Відповідно до ст. 22 Закону «Про охорону навколишнь­ого природного середовища» та п. 10 Положення про державну систе­му моніторингу довкілля підприємства, установи і організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, незалежно від їх підпорядку­вання і форм власності зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень, дані та узагальнену інфор­мацію для її комплексного оброблення. З цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається уго­да, яка підлягає реєстрації в Мінприроди або його органах на місцях.

Фінансування робіт зі створення та функціонування системи моніторингу та її складових здійснюється за рахунок коштів, передба­чених у державному та місцевих бюджетах згідно із законодавством.

Мінприроди, МНС та їх органи на місцях здійснюють оперативне управління інформацією, одержаною на всіх рівнях функціонування системи моніторингу.