4. Правова основа забезпечення екологічної безпеки

Правові вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки містяться в різних нормативно-правових актах держави. До основних напрямів у галузі забезпечення екологічної безпеки відносяться: визначення основ екологічної безпеки; боротьба з забрудненням навколишнього природного середовища за рахунок підвищення безпеки технологій, пов’язаних з захороненням та утилізацією токсичних промислових і побутових відходів; створення екологічно чистих технологій; боротьба з радіоактивним забрудненням; раціональне використання природних ресурсів.

Право громадянина на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище належить до основних (фундаментальних) прав і в своїй основі має природний характер. Це фактичне право кожного громадянина вимагати дотримування еколого-правових нормативів.

Правові норми щодо забезпечення екологічної безпеки містяться на сьогодні в більшості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, тим самим справляючи комплексний, міжгалузевий вплив на регламентацію правовідносин у різних сферах діяльності, особливо в частині здійснення екологічно небезпечної діяльності. Наявність розвиненої системи джерел права у сфері екологічної безпеки — суттєва умова забезпечення здійснення права громадян на екологічно безпечне для життя і здоров’я довкілля. Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції України, Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах.

Однак Конституція України не тільки закріплює екологічні обов’язки держави та екологічні права громадян, але й визначає механізм їх реалізації, передбачає певні гарантії їх здійснення. Так, забезпечення здійснення політики в галузі екологічної безпеки, охорони природи і природокористування, виконання загальнодержавних програм охорони навколишнього середовища є обов’язком уряду України (ст. 116). Вказані положення Конституції України складають конституційну основу екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища. Більш детально основи екологічної безпеки регулюються чинним екологічним законодавством України.

Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України. Зокрема, в Кліматичній програмі України від 28 червня 1997 p., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 650, клімат визначається як один із природних ресурсів, який має важливе значення для життєдіяльності людини.

Загальні положення в галузі екологічної безпеки визначені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища) У законі визначені основні принципи охорони навколишнього природного середовища, зокрема і в галузі екологічної безпеки. Принцип правового забезпечення екологічної безпеки належить до основних принципів екологічного права, який зводиться по суті до того, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишнього природного середовища для життя і здоров’я громадян та навколишнього природного середовища в цілому. У законодавстві окремо виділяються принципи, які забезпечують пріоритет екологічних вимог перед іншими. До них належать такі принципи: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів; гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей. Характерною рисою цих принципів, відмінністю їх від інших є забезпечення підтримання екологічної рівноваги на території України.

У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» окремо виділяється розділ (розділ XI, статті 50-59), який закріплює заходи по забезпеченню екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарської діяльності, які можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище, а також, як наслідок — на здоров’я людини.

Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об’єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Аналіз правових норм, закріплених у даному розділі, дозволяє зробити висновок, що вони неоднорідні та регулюють різні види правовідносин. Статті цього розділу спрямовані на охорону навколишнього природного середовища, закріплюють вимоги екологічної безпеки обов’язкові для виконання, а також встановлюють обов’язки щодо дотримання екологічних вимог та здійснення різноманітних видів господарської діяльності.

Потенційним джерелом шкідливого впливу є господарський суб’єкт, який має певні особливості. По-перше, законодавець до суб’єктів відносить не лише підприємства, установи та організації, але й громадян, які займаються підприємницькою діяльністю або використовують природні ресурси для задоволення своїх потреб та інтересів. По-друге, законодавець встановлює однакові (рівнозначні) вимоги екологічної безпеки до господарських суб’єктів. При цьому не має значення форма власності, у межах якої здійснюється господарська діяльність, господарсько-правовий статус суб’єкта і підпорядкування: Екологічна безпека ставить вимоги до всіх стадій господарського процесу. Найбільш важливі стадії виділені окремо. До них належать: проектування, розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація підприємств, споруджень та інших об’єктів, а також розміщення відходів. Всі підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу їх введення у дію, повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції), підлягає припиненню в порядку, встановленому Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами України.

Місцевим радам надано можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення ними права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 15), а припинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює повноваження органів держави у сфері екологічної безпеки. Зокрема, на Верховну Раду України покладається встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян, визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі забезпечення екологічної безпеки та прийняття до свого розгляду інших питань у цій сфері.

Згідно зі ст. 65 зазначеного закону окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації. Правове регулювання відносин у цій зоні здійснюється відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

Всі господарські суб’єкти повинні дотримуватись розпоряджень по забезпеченню екологічної безпеки. Закон забороняє: введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечені в повному обсязі екологічні вимоги; впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають нормативам екологічної безпеки; виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Вимоги екологічної безпеки одержують своє закріплення в обов’язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи, які повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством охорони здоров’я України та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України, стосовно конкретних природних ресурсів.

Забезпечення екологічної безпеки одержує своє правове закріплення і в інших нормативних актах, які регулюють окремі галузі господарської діяльності або використання і охорону природних ресурсів. Зокрема, Законом України «Про пестициди і агрохімікати» регулюються правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.

Норми, що регулюють питання екологічної безпеки містяться не тільки в законодавчих актах власне екологічного спрямування, а й актах іншого законодавства, спрямованого на регулювання різних видів діяльності. Це, зокрема, нормативно-правові приписи, які:

— визначають статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування»;

— закріплюють статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної безпеки: Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій, Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій тощо;

— спрямовані на захист життя і здоров’я людей та довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, що містяться, зокрема, в законах України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», в Основах законодавства про охорону здоров’я;

— регламентують забезпечення екологічних вимог, у тому числі екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: Закони України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби» тощо;

— зобов’язують дотримуватися вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

— спрямовані на забезпечення ядерної і радіаційної безпеки (як складових і передумови екологічної безпеки) у процесі використання ядерної енергії, видобування та переробки уранових руд, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про видобування та переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»;

— містять вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Закон України «Про стандартизацію»;

— закріплюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про курорти», «Про туризм», «Про електроенергетику», «Про залізничний транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про дорожній рух», Повітряний кодекс України та ін.;

— містять комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про особисте селянське господарство», «Про селянське фермерське господарство»;

— визначають принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність»;

— встановлюють вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України «Про космічну діяльність».

Таким чином, правові приписи по забезпеченню екологічної безпеки є в різних нормативних актах. Аналіз даних норм права дозволяє зробити висновок про те, що зараз в Україні сформувалась сукупність правових приписів по забезпеченню екологічної безпеки. Наявність такої сукупності дозволяє стверджувати, що в даний час забезпечення екологічної безпеки стало розвиватися як самостійний напрямок діяльності держави і суспільства поряд з природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища.

Зараз триває процес удосконалення даного правового інституту. Так, в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки від 5 березня 1998 року передбачається удосконалення законодавства у галузі забезпечення екологічної безпеки шляхом прийняття закону про екологічну (природно-техногенну) безпеку, а також застосування превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів.