2. Види екологічної безпеки

Класифікацію екологічної безпеки можна провадити за різними критеріями: за джерелами небезпеки, територіальним принципом, масштабами шкідливого впливу, за способами і заходами забезпечення (остання класифікація буде розглянута далі). Кожна з них має внутрішню диференціацію.

За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжнародну); національну (державну); регіональну; місцеву; об’єктову екологічну безпеку.

За способами забезпечення — техногенно-екологічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, економіко-екологічну безпеку та ін.

За об’єктами охорони можна виділити: загальну екологічну безпеку довкілля, яка включає: а) глобальну екобезпеку, що забезпечується суверенітетом держави над своїми об’єктами і передбачає їх захист від трансграничного забруднення шляхом міжнародних погоджених дій; б) національну екобезпеку, яка ґрунтується на суверенітеті народу України над природними багатствами, які належать йому на праві власності і Концепції національної безпеки; в) локальну екобезпеку — безпеку екосистем, природних комплексів; і г) особисту екологічну безпеку громадян.

Залежно від причин порушення екологічної безпеки розрізняють екобезпеку, що виникла: внаслідок впливу на природний об’єкт людської діяльності (соціально-політичного, військового, техногенного характеру) або під впливом самих природних процесів (землетрус, виверження вулкану, повінь тощо). Під таким впливом безпечний природний об’єкт трансформується у джерело (об’єкт) підвищеної небезпеки.

Екобезпека диференціюється залежно від екологічно небезпечних видів діяльності на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів і тощо.

При поводженні з засобами захисту рослин, мінеральними добривами, токсичними хімічними речовинами та іншими препаратами підприємства, установи, організації та громадяни повинні додержуватися правил транспортування, збереження та застосування з тим, щоб не допустити забруднення ними природного середовища, яке може потягти за собою негативні наслідки для природного середовища і здоров’я людини.

На суб’єктів екологічного права при здійсненні ними діяльності покладено обов’язок вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення підвищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на природне середовище та здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних та заповідних зонах, а також місцях масового скупчення та розмноження диких тварин (наприклад, ст. 47 Закону України «Про Тваринний світ»).

Радіаційна безпека є дотриманням допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановленого нормами, правилами та стандартами з безпеки, а ядерна безпека — дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Норми, правила та стандарти щодо ядерної та радіаційної безпеки — це критерії, вимоги та умови забезпечення безпеки при використанні ядерної енергії, їх дотримання є обов’язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Екологічна безпека при поводженні з виробничими, побутовими та іншими відходами — додержання встановлених нормативів, лімітів, стандартів, правил і умов використання при додержанні вимог екобезпеки, санітарних норм, які забезпечують можливість подальшого господарського використання цих територій.

Екологічна безпека транспортних засобів — додержання правил, лімітів і нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин, які забезпечують екобезпеку всіх видів транспорту (автомобільного, повітряного, трубопровідного та ін.).

Вимоги по забезпеченню екологічної безпеки пред’являються: при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного обладнання, технологій і систем; до військових і оборонних об’єктів і військової діяльності; до розташування і розвитку населених пунктів та ін.

Виходячи з масштабів шкідливого впливу і наслідків аварій і катастроф у конкретній місцевості можна виділити зовнішню і внутрішню екологічну безпеку. Під внутрішньою розуміють діяльність працівників підприємств, установ, організацій, які виконують роботи, пов’язані з джерелом підвищеної небезпеки (персоналу), які завідомо йдуть на екологічний ризик та ставлять себе в залежність від негативного екологічного впливу. Для населення територій, на яких розташовуються об’єкти підвищеної небезпеки, останні є джерелом зовнішньої екологічної небезпеки. Вони також володіють правом на соціально-економічну компенсацію ризику від їх діяльності. Види, обсяги, джерела і порядок надання компенсації, а також визначення територій, на які поширюються такі заходи встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з місцевими органами державної влади і самоуправління на основі науково-економічного обгрунтування.

Для підвищення ефективності природоресурсної і природоохоронної діяльності потрібні невідкладні заходи, які забезпечують юридичні основи екологічної безпеки, організаційно-адміністративні заходи, направлені на вдосконалення управління природоохоронною діяльністю, проведення екологічної експертизи всіх програм і проектів на всіх рівнях.