Lection-EП

4. Раціоналізація землекористування

Розглянемо декілька визначень поняття"землекористування", взятих з різних джерел, а потім спробуємо їх проаналізувати й сформувати своє визначення.

Землекористування - це сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу й заходів з його збереження (Поліщук В. І. , Царик Л. П., 1994).

Землекористування - теорія і практика використання людським суспільством природних ресурсів у сфері суспільно-виробничої діяльності заради задоволення власних потреб (Киреев Н. Г., Киреева Н. В., 1999).

Землекористування - сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів щодо його збереження; землекористування включає видобуток і переробку природних ресурсів, їх поновлення, використання й охорону, раціонального балансу природних систем (Лу-к'янова Л. Б., 2000).

Це визначення йде від М. Ф. Реймерса (1990) і досить часто повторюється в різних джерелах. Враховуючи фундаментальний внесок Реймерса в розробку теоретичних основ землекористування, ми приведемо подальші думки цього еколога-глобаліста. "Приррлокористування включає:

добування і переробку природних ресурсів, їх відновлення або відтворення;
використання й охорону природних умов середовища життя;
збереження (підтримання), відтворення (відновлення) і раціональну зміну екологічного балансу (рівноваги, квазістаціонарного стану) природних систем,що служить основою збереженняприродно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства". Далі в цій же книзі є інше визначення:

Землекористування - сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм і установ, пов'язаних із первинним присвоєнням і відтворенням людиною об'єктів оточуючого її природного середовища для задоволення її потреб (с. 405).

Землекористування - використання природних ресурсів у процесі спільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства (с. 405).

Землекористування _ сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі (с. 405). Російські екологи Арустамов Е. А. (1999) і Трушина Т. П. (2000) дають таке визначення:

Під землекористуванням розуміється можливість використання людиною корисних властивостей оточуючого природного середовища - екологічних, економічних, культурних й оздоровчих. Звідси зміст землекористування включає три його форми: економічну (ведучу), екологічну й культурно-оздоровчу.

Землекористування система заходів з освоєння, використання, перетворення,

відновлення та охорони природних умов і ресурсів. Землекористування - частина загальної проблеми взаємодії природи й суспільства ( Білявський Г. О., 1995).

Землекористування - різновид господарської діяльності, спрямований на забезпечення в процесі взаємодії суспільства та природи потреб суспільства. До землекористування відносяться:

хліборобство, тваринництво, гірничо-видобувна діяльність;
використання води, повітря і т. ін.;
рекреаційна діяльність;
заповідна справа (Г. О. Бачинський ред., 1995).

Землекористування в широкому смислі розуміється зараз як особлива сфера діяльності, спрямована на взаємопов'язане вирішення завдань ресурсозабезпечення економіки, ресурсозбереження, збереження середовища життя людей та охорони різноманіття природи (Шимова О. С, Соколовський Н. К., 2001, с 6).

Землекористування - суспільно-виробнича діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства шляхом використання різноманітних видів природних ресурсів і природних умов (Коробки В. И., Передєльський Л. В., 2001).

Природокодистування - сфера виробничої діяльності, спрямованої на задоволення потреб нинішніх і майбутніх поколінь в якості і різноманітті оточуючого природного середовища, на поліпшення використання природних ресурсів (Дедю И. И., 1989). Приблизно таке ж визначення дається у словнику харківських екологів ( Преждо В. В. и др., 1999).

Землекористування - раціональне використання природного середовища для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб нинішніх і майбутніх поколінь з врахуванням найближчих і віддалених наслідків у змінах довкілля під впливом господарської діяльності та росту населення (Ситник К.М., 1994).

Цей список коротких дефініцій "землекористування" читач може продовжити самостійно. Слід відзначити відмінності в підходах різних авторів та індивідуальні акценти. Спочатку під землекористуванням розуміли лише використання природних ресурсів, пізніше додали ще й охорону та відтворення. Хочеться звернути також увагу на те, що лише деякі з визначень даються з позицій сталого розвитку.

Автор терміну '^землекористування'' - Куражковський Ю. Н. (1969) розумів під землекористуванням окрему інтегральну науку: «Задачи землепользования как науки сводятся к разработке общих принципов осуществления всякой деятельности, связанной либо с непосредсвенным пользованием землей и её ресурсами, либо с изменяющими её воздействиями. Конечная цель этой разработки - обеспечить единый подход к природе как к всеобщей основе труда». Об'єктом землекористування як науки служить комплекс взаємовідносин між соціально-економічним розвитком суспільства, природними умовами життєдіяльності соціуму і природними ресурсами. Предметом можна вважати оптимізацію цих відносин, устремління до збереження і відтворення середовища життя.

Російський еколог Дьоміна Т. О. (2000) пише, що під землекористуванням розуміють науку, що розробляє загальні принципи здійснення будь-якої діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів і впливом на них, які дозволяють уникнути екологічної катастрофи. В основі землекористування повинні стояти екологія і відкриті нею закони взаємодії різних природних систем.

Землекористування поділяють на:

- пряме (використовуються природні ресурси з їх вилученням);

- непряме(використовуютьсяприродніресурсибез їхвилучення,наприклад,

рекреаційне, водний транспорт і т. п.);

Розрізняють також :

- загальне землекористування (задоволення життєвих потреб без оплати та

спеціальних дозволів);

- спеціальне використання природнихресурсів для виробництва на підставі

дозволів, плати.

З точки зору економіки землекористування важливим є поділ на:

нераціональне;
раціональне землекористування.

Землекористування людини проявляється в таких формах:

життєзабезпечуючої;
господарсько-економічної;
культурної.

Отже, землекористування - органічна частина суспільного відтворення, елемент органічної системи суспільства, багатофункціональна сфера діяльності.

Широке визнання цього фактора не випадкове, воно сформувалось на такому етапі економічного розвитку, коли виявились обмеження природного потенціалу, вичерпність ресурсів природи, виникли кризові ситуації в стані довкілля. Однак потрібен був достатньо довгий і трудний досвід науки і практики для усвідомлення того, що окремі безсистемні дії з охорони природних компонентів, підвищенню віддачі конкретних природних угідь, перетворенню ландшафтів не лише на ефективні економічно й соціально, але й призводять до деградації природних систем, дестабілізації природних процесів, що відбуваються в них.

Нераціональнеземлекористування - система діяльності, що не забезпечує збереження природно-ресурсногопотенціалу...;

система діяльності, що забезпечує ефективне, економне використання і відтворення природнихресурсів (сировини й енергії), а також найбільш повну технологічну схему переробки відходіввиробництва з урахуванням інтересів господарства,що розвивається,і збереження здоров'ялюдей (Киреев Н. Г., Киреева Н. В., 1999);
розумне освоєння природних ресурсів, попередження можливих шкідливих наслідків людськоїдіяльності, підтримання і підвищення продуктивності та привабливості природних комплексів йокремих природних об'єктів ( К. М. Ситник, 1994);

це високоефективне господарювання, яке не призводить до різних порушень природно-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому середовищі, що можуть завдати значної шкодиздоров'ю людейінавіть загрожувати їх існуванню.Підраціональнимземлекористуваннямрозуміютьмінімальні витрати відновнихі невідновнихприроднихресурсівдлязадоволенняобґрунтованих життєвих потреб людського суспільства при мінімальній шкоді природномусередовищу (Запольський А. К., Салкж А. І., 2001);
збалансована взаємодія суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу міжсоціально-економічними потребами суспільства й здатністю природи задовольняти їх без суттєвоїшкоди для свого нормального функціонування (Г. О. Бачинський ред.,К., 1995);
система взаємодії суспільства й природи, побудована на основі наукових законів природи і внайбільшій мірі відповідає як завданням розвитку виробництва, так і збереженню біосфери (Л. А.Муравей ред., 2000);

- призвано обеспечить необходимые условия для процветания человечества и полученияматериальныхблаг,максимальноеиспользованиякаждогоприродноготериториальногокомплекса и одновременное предотвращение возможных негативных влияний процессовпроизводства на процветание природы, её компонентов (Дедю И. И., 1990);

- означает комплексное научно обоснованное использование природных богатсв, при котором достигается возможное сохранение природно-ресурсного потенциала, при минимальном нарушении способности экосистем к саморегуляциии, самовосстановлению. Нерациональное землепользование не обеспечивает сохранение природно-ресурсного потенциала, ведёт к оскуднению и ухудшению качества природной среды, сопровождается загрязнением и истощением природных систем, нарушением природного равновесия и разрушением экосистем(Коробкин В. И., Предельский Л. В., 2001).

Под рациональним понимается изучение природных ресурсов, их бережная эксплуатация, охрана и воспроизводство с учётом не только настоящих, но и будущих интересов развития народного хозяйства и сохранения здоровья. К сожелению, современное состояние землепользования в большинстве случаев может быть охарактеризировано как нерациональне (вплоть до исчезновения) природних ресурсов, даже восстановимых; нарушению экологического равновесия природных систем; загрязнению окружающей среди. Причин здесь много. Это и недостаточное познание законов экологии, и слабая матерыальная заинтересованность производителей, и низкая экологическая культура населения и др. (Дёмина Т. А., 2000)

Під раціональним землекористуванням слід розуміти систему суспільних заходів, направлених на планомірне підтримання і примноження природних ресурсів. Поліпшення виробничих основ продуктивності ґрунтів, вод, повітря, рослин, тварин та інших факторів виробництва та задоволення духовних потреб; зниження втрат сировини, матеріалів, зменшення відходів виробництва, переробка відходів у промисловості, будівництві, невиробничій сфері й сільському господарстві.

Отже, при визначенні раціонального землекористування, використовуються ключові слова: "розумне", "науково обґрунтоване", "збалансоване", "економне", "високоефективне" та ін. Цілком зрозуміло, що це питання знаходиться на такій первинній стадії вивчення, коли можливе лише якісне описання. Економічна ж наука потребує цілком визначеного кількісного аналізу. Тому перед молодими дослідниками і практиками-екологами та економістами стоїть питання розробки критеріїв раціональності господарювання та введення їх у практику переходу України та кожного її регіону на засади сталого розвитку.

Відомий американський еколог, підручники якого використовують більшість університетів світу, Юджін Одум (1986) вважає, що раціональне землекористування має двояку мету:

■ забезпечити такий стан оточуючого середовища, при якому вона змогла б

задовольнити поряд з матеріальними потребами запити естетики й відпочинку;

■ забезпечити можливість безперервного одержання корисних рослин, "виробництва" тварин і різноманітних матеріалів шляхом збалансованого цикл використання і відновлення. Подібної думки дотримується і Коробкін В. І. та Передєльський Л.. В. (2001).

Полягають у задоволенні потреб суспільства в природних ресурсах, створенні умов для їх розширеного відтворення, підвищенні продуктивності природного середовища; ефективному комплексному використанні невідновних багатств природи, попередження їх втрат; максимально можливому збереженню екологічних систем шляхом удосконалення технологій і скорочення техногенних викидів та скидів у довкілля; зведення до мінімуму можливої шкоди здорв'ю людей (Шимова О. С, Соколовський Н. Н., 2001, с 10)

Раціональне землекористування відрізняється наступними особливостями:

використання природних ресурсів повинно супроводжуватися їх відновленням - для відновнихприродних ресурсів;
комплексне використання природних ресурсів;
вторинне використання природних ресурсів;
проведення землеохоронних заходів;
впровадження новітніх технологій з метою зниження антропогенного навантаження на довкілля(Арустамов Э. А. и др., 2001).

Трушина Т. П. (2001) приводить наступні принципи раціонального землекористування:

принцип системного підходу;
принцип оптимізації землекористування;

- принцип випередженнятемпівзаготовки ідобуваннясировинитемпами виходукорисноїпродукції, заснований на зниженні кількості віходів, що утворюються в процесі виробництва, набільш повному використанні однієї і тієї ж вихідної сировини. Він передбачає приріст продукції неза рахунок втягуванняу використання нових мас природних ресурсів, а за рахунок більш повногоїх використання шляхом ресурсозбереження і вдосконалення технологічних процесів;

принцип гармонізації відносин природи й виробництва;
принцип комплексного використання природних ресурсів.

Знання цих принципів екологами та управлінцями дуже важливо, але практично це мало що може змінити, бо екодеструктивну дію чинять виробники (суб'єкти господарської діяльності). Але чинять вони це не з власної волі, а виробляючи нам блага, для задоволення наших потреб. За це вони мають прибуток. Завдання держави гармонізувати стосунки різних соціальних груп і суб'єктів, які реалізовують свої інтереси. Потрібно впровадити такий економічний механізм, який доповнювався б адміністративними важелями і створював такі правила гри, щоб забруднювачам довкілля невигідно було руйнувати природу. Потрібне впровадження екологічного менеджменту, в наших умовах перехідного періоду перейти від екологічного управління (управління землеохоронною роботою) до екологізації економіки.

Стадії еколого-економічного розвитку й принципи землекористування (Салтовський Г. О., 1995):

На протязі XX ст. хронологічно складалось декілька підходів - принципів землекористування

Економічний принцип - згідно з ним критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах. Головна мета землекористування - негайне одержання максимального зиску. Природа тут знаходиться в стані завойованого ворога. Цей принцип реалізовувався в час індустріального розвитку, особливо у 60 - 80 роки. Від цього маємо великі збитки.

Більшість керівників індустріалізації та підкорювачів природи в минулому і тепер у своїй свідомості стоять на землепідкорювальній ідеології.

Еколого-економічний принцип - критерієм ефективності господарської діяльності тут є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшій шкоді природі. Наслідки впровадження еколого-економічного принципу: утвердження в суспільній свідомості нового екологічного мислення, розуміння екологічної кризи, впровадження маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд, створювання заповідників.

Соціо-екологічний принцип - суть його полягає в одержанні максимальної економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги екосистем, що досягається не перевищенням гранично допустимих меж антропогенного навантаження на довкілля.

Цей підхід лишепочинаєрозроблятисьівпроваджуватися. В сучасних умовахнадзвичайно

важливого значення набуває використання при взаємодії людського суспільства з землею принципу екологічного імперативу, обґрунтованого російським екологом-глобалістом, який займається, за власними словами, "проблемами використання інформатики й прикладної математики для одержання кількісних оцінок можливих наслідків крупномасштабних антропогенних впливів на біосферу й аналізу різноманітних сценаріїв розвитку суспільства" -Микитою Мойсеевим (Моисеев Н. И., 1988, с 5). Він писав: "Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенціальна потужність створюваних ним засобів впливу на середовище мешкання стає співрозмірним із могутніми силами природи. Сказане означає, що перед всіма хто відповідальний за НТП і, більше того, за використання його досягнень з практичними цілями, встала об'єктивна вимога: враховувати вразливість природного середовища, не допускати "меж міцності", глибше вникати в суть властивих природі складних і взаємопов'язаних явищ, не вступати в суперечність із природними закономірностями, щоб не викликати необоротних процесів.

Основою для будь-яких перетворюючих дій повинен служити науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов'язкове незалежно від масштабів заходів - регіональних, континентальних чи планетарних. Цю вимогу я називаю "екологічним імперативом". З цим сьогодні зобов'язані рахуватися не лише ті, чия діяльність носить господарський характер, але й політичні лідери, від дій яких залежать способи вирішення міжнародних проблем". Екологічний імператив - це ті граничні межі стану біосфери, переступати які людство не повинно ні при яких обставинах. Знання цих межових станів, на думку автора, може служити основою "інструментів згоди", тих кооперативних угод, які дозволяють народам, що живуть в різних природних умовах, володіють різними економічними, політичними й соціальними системами, об'єднати зусилля для вирішення спільних проблем.

Під ним нині розуміється як сукупність умов взаємодії суспільства й природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єктивної необхідності рахуватись не просто із законами природи, але й пред'явленими нам з її боку "технічними" умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов'язаної з втручанням в природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства й природи, збереження умов біологічного існування людини (Салтовський О. І., 1997).

За словами академіка Дробнохода М. І., екологічний імператив - нагальна потреба дотримувати закони природи, розуміти й беззаперечно сприймати вимоги й обмеження, що визначаються цими законами в усіх сферах життєдіяльності людини, її здорового способу життя включно (Дробноход М. І. та ін., 2000).

Екологічний імператив - це сукупність умов, через які людина не має права переступити (Микитюк О. М. та ін., 2000).

Екологічний імператив - заснована на законах природи й звернена до людського співтовариства вимога обмежити й зупинити земле знищувальну експансію і узгодити антропогенний тиск з екологічною виносливістю біосфери (Акимова Т. А., Хаскин В. В., 2001).

Екшіохішшй__імг!ещатмв повинен лягти в основу національної, регіональної та світової політики. Саме екологічний імператив та концепція рівної справедливості можуть скласти основу стійкого розвитку цивілізації. Соціально-економічного прогресу та загальнолюдської безпеки (Злобін Ю. А., 1998).

Завершуючи цей розділ, приведемо стадії еколого-економічного розвитку суспільства й підходи (принципи) до землекористування (Шимова О. С, Соколовський Н. К., 2001): Будь-яка держава, як правило, проходить три стадії еколого-економічного розвитку. Кожній стадії відповідають свої принципи землекористування:

Стадії фронтальної економіки - відповідає переважний принцип економічний;
Економічний розвиток з урахуванням охорони природи - еколого-економічний принцип;

3. Сталий розвиток (розвиток з урахуванням екологічних обмежень)- соціо-екологічнийпринцип.

Землеємністьвиробництва.

Важливим показником ефективності функціонування природно-продуктової системи є землеємність. Цей показник добре характеризує тип і рівень еколого-економічного розвитку. Величина землеємності залежить від ефективності використання природних ресурсів у всьому ланцюгу, що з'єднує первинні природні ресурси, продукцію, що одержується на їх основі, та кінцеві стадії технологічних процесів.

Можна виділити два рівні (типи) показників землеємності:

макрорівень, рівень всієї економіки;
продуктовий, галузевий рівень.

На першому рівні це можуть бути показники землеємності, що відображають макроекономічні показники: затрати природних ресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту, національного доходу і т.п. Вимірювання цих показників може здійснюватись як у вартісній формі (напр., грн./грн) так і в натурально-вартісних величинах (напр., т/грн. І т.п.). Наприклад, на макрорівні показник землеємності (Е) можна визначити як затрати використаних природних ресурсів (N) на одиницю ВВП:

Е = N / ВВП

В ідеалі найбільш агрегований показник землеємності повинен представляти співвідношення вартісної оцінки всіх використаних природних ресурсів і макроекономічного показника ВВП. В якості часового інтервалу можна брати рік (для більш менш стабільних виробництв) або більш тривалий період часу (напр., п'ять років для згладжування річної дисперсії в урожайності в аграрному секторі).

На жаль, ніде у світі ще немає адекватної вартісної оцінки природних ресурсів. Звичайно можна оцінити вартість використаних за рік природних ресурсів на основі, наприклад, ринкових цін. Однак загальним як для умов централізовано-планової так і ринкової економіки є недооцінка використовуваних природних ресурсів, заниження їх ціни. Отже, показник землеємності на макрорівні виходить завжди заниженим.

В якості окремих показників землеємності на макрорівні для ВВП, національного доходу та ін. Можна розглядати показники енергоємності, металоємності, матеріалоємності і т.п. В аграрному секторі це може бути кількість сільськогосподарських угідь, необхідних для виробництва 1 грн сільськогосподарської продукції.

Другий тип показника землеємності (продуктовий чи галузевий) визначається затратами природного ресурсу (N) в розрахунку на одиницю кінцевої продукції (V), що вироблена на основі цього ресурсу ( напр., кількість землі, необхідної для виробництва 1 т зерна; кількість лісу, необхідного для виробництва 1 т паперу та ін).

Е = N/V

Фактично це оцінка ефективності функціонування природно-продуктової вертикалі, що з'єднує первинний природний ресурс з кінцевою продукцією. Чим менший показник землеємності, тим ефективніший процес перетворення природної речовини в продукцію, менші відходи та забруднення.

Сам по собі показник землеємності мало що говорить. Основні його переваги проявляються при його вимірюванні в динаміці або при порівнянні з іншими країнами, економічними структурами, технологіями і т.п.

В даний час наша вітчизняна економіка надзвичайно землеємна і вимагає значно більшої кількості ресурсів для виробництва продукції в порівнянні з уже наявними економічними структурами інших країн та сучасними технологіями.

Важливу роль може відіграти вимірювання показника землеємності в динаміці. Імовірно, що він може стати одним із головних критеріїв переходу до стійкого типу розвитку. Зараз ідуть жваві дискусії про критерії, показники, індикатори сталого розвитку. Але, на жаль, показник землеємності в цих дискусіях мало обговорюється. Для України, як і для інших країн пострадянського простору, зменшення показника землеємності на макроекономічному рівні є надзвичайно важливим свідченням переходу від техногенного типу розвитку до сталого.

Аналізуючи в цілому сталий розвиток, можна сказати, що зменшення землеємності економіки -необхідна умова переходу до цього типу розвитку для будь-якої країни і для світової економіки взагалі. Не може бути руху по траєкторії до сталого розвитку при зростанні використання природних ресурсів в розрахунку на одиницю кінцевого результату.

Зниження землеємності - необхідна умова переходу до сталого розвитку, але вона не є достатньою умовою такого переходу. Необхідне врахування багатьох соціальних, екологічних, економічних та інших умов і обмежень, частину із яких людство ще не може сформулювати в силу глобальності та слабої розробленості теорії сталого розвитку, та обмеженості сучасного рівня розвитку науки.

Содержание