2. Основні напрями, резерви і шляхи докорінного підвищення ефективності використання природно- ресурсного потенціалу.

Важливим напрямом забезпечення раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища є ефективна екологічна підготовка спеціалістів усіх рівнів для народного господарства, його міжгалузевих комплексів, галузей, всіх господарських структур та суб΄єктів господарювання, яка потребує широкого вивчення та узагальнення в учбових процесах підготовки та перепідготовки кадрів в загальних і спеціальних курсах питань використання, відтворення і збереження природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Зокрема, це стосується визначення основних напрямів, резервів і шляхів підвищення ефективності використання, відтворення і збереження природних ресурсів.

Існують наступні види відтворення природно-ресурсного потенціалу: звужене (обсяги відновлення природних ресурсів менші за обсяги їх використання), просте (обсяги відновлення природних ресурсів рівні обсягам їх використання) та розширене (обсяги відновлення природних ресурсів більші за обсяги їх використання). Звужене і просте відтворення спостерігалось при ресурсомісткому екстенсивному типу виробництва. Концептуально, якщо врахувати сутність і зміст таких якономічних категорій як охорона природних ресурсів та їх просте відтворення, то можливо дійти до висновку про подібність, але не тотожність даних понять. Кінцевою метою як охорони, так і простого відтворення природних ресурсів є їх охорона, тобто збереження в тому самому обсязі і якості, а різниця полягає в тому, що при простому відтворенні вони включені в процес виробництва. Якісно новим постає розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу, яке спостерігається в умовах інтенсивного типу виробництва і здатне забезпечити сировиною природного походження як зростаючі потреби суспільного виробництва товарів та послуг, так і зростання якісних та кількісних параметрів навколишнього природного середовища.

Нераціональне природокористування в агропромисловому комплексі України є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, обгрунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і, особливо, в його продовольчому комплексі.

Розвиток агропромислового виробництва супроподжується майже повсюдним забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та іншими агрохімікатами грунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси продукції рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні умови життя людей, на якість природного середовища і здоров’я населення.

Забруднення оточуючого природнього середовища, надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва привели до появи в складі харчових продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин не перевищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних захворювань. Поки що не має чіткого визначення поняття “забруднення навколишнього середовища (природи, довкілля і т.п.)”.

Ефективність; функціонування біосфери загалом та продуктивність окремих природних і культурних екосистем; відтворювальний відновлювальний та асиміляційний потенціал навколишнього природного середовища; на людину як об’єкт природокористування.

Нарощування промислового виробництва взагалі і у продовольчому комплексі зокрема без належного еколого-економічного обгрунтування призвело до посилення ресурсної напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і прогресуючого зростання факторів “екологічного ризику”. Серед них – забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих випадках – відсутність газоочистки та автоматичного контролю за приладами, низька технологічна дисципліна. Практично не діють інструменти та важелі які б стимулювали і спонукали підприємства до впровадження екологобезпечних технологій, очисного обладнання нових поколінь.

Адже, цілком очевидним є висновок, що нинішньому етапу соціально-економічного розвитку об’єктивно необхідна принципово нова екологічна політика, яка створювала б передумови для переведення складного біосоціоекономічного комплексу “природа – суспільство - виробництво” на модель сталого й екологобезпечного функціонування.

Важливою проблемою є розробка принципово нової екологічної стратегії соціально-економічного розвитку країни, визначення пріоритетів у сфері екології на державному, регіональному, місцевому рівні. В основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку необхідно закласти слідуючі основні принципи: пріоритет екології над економікою; пріоритет екологічних критеріїв показників і вимог над економічними; раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв”язання ресурсноекологічних проблем на місцеві органи влади і управління; інтеграція екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у практиці господарської діяльності екологоекономічних нормативів, показників, стандартів і вимог; чітке визначення державних, регіональних та місцевих екологічних пріоритетів на різні строки прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів вирішення екологічних проблем. Основними напрямами еколого-економічної політики держави з метою реалізації цілей сталого розвитку є: врахування вимог екологічної безпеки при здійсненні структурної перебудови; формування якісної структури споживання на основі принципів раціональності та безвідходності; перехід до загальної системи платного природокористування. Тобто основними принципами екологічної політики країни мають стати: здоров”я та добробут людини як головна мета всієї господарської діяльності; регіональний, а не галузевий підхід до охорони природи.

Здійснення екологічної політики в країні доцільно провадити в декілька етапів: виконання екологічних заходів: до 2000-р. – дії, направлені, насамперед, на відтворення генофонду, забезпечення виживання нації. Вони мають включати: забезпечення населення чистою водою, особливо питною, та чистими продуктами харчування; створення інформаційної екологічної служби (банку даних, постійно оновлюваного).