5. Екологічне законодавство україни

Законодавчо-правовий механізм екологічного управління складається з таких компонентів законодавчого та підзаконного регулювання:

• Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

• Еколого-правове регулювання, що ґрунтується на нор­мах законів та кодексів України.

• Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства.

• Міжнародно-правове регулювання.

• Регулювання екологічних правовідносин нормами забез­печувальних галузей законодавства (притягнення винних осіб до відповідальності за екологічні правопорушення).

Чинна Конституція України, прийнята в 1996 році, заклала принципи діяльності держави для стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та утвердження еко­логічної безпеки. Кожному громадянину України гарантується право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (екологічну безпеку) та відшкодування збитків, завданих порушенням цього права (ч. 1 ст. 50). Крім того, Конституція України перед­бачає право громадян на вільний доступ до екологічної інфор­мації, в тому числі про якість харчових продуктів і предметів ужитку, та можливість її подальшого поширення (ч. 2 ст. 50).

Конституція фіксує форми права власності на природні ресурси, передбачаючи, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності українського народу, від імені якого повноваження власника покладаються на органи державної влади місцевого самоврядування у межах норм цієї Конституції (ч. 1 ст. 13). Основний Закон України надає кожному громадянину право користуватися природними об'єктами відповідно до вимог закону (ч. 2 ст. 13).

Визначаючи найбільш важливі для людини і громадянина екологічні права, форми та способи їхньої реалізації та захисту, Конституція України закріплює в той же час їхні обв'язки, зокрема, не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодувати завдані збитки. Екологічна безпека с важливою складовою національної безпеки, і роль цього чинника зростатиме. Конституція України (ст. 16) проголошує, що обов'язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Засо­бом досягнення цієї мети є створення державної системи реалізації природоохоронних функцій суспільства, яка гарантуватиме право громадян на екологічну безпеку та здо­рове довкілля.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. Цей Закон є основою природоохоронного законодавства України і визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природ­ного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє при­родне середовище, збереження природних ресурсів, генетич­ного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'я­заних з історико-культурною спадщиною.

У законі визначено основні принципи охорони навколиш­нього середовища, до яких належать:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та обмежень;

• використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

• запобіжний характер заходів щодо охорони навколиш­нього природного середовища;

• екологізація матеріального виробництва на основі комп­лексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впрова­дження новітніх технологій;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

• науково обґрунтоване узгодження екологічних, еконо­мічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соці­альних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

• обов'язковість екологічної експертизи;

• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середо­вища, формування у населення екологічного світогляду;

• науково обґрунтоване нормування виливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

• безоплатність загального та платність спеціального вико­ристання природних ресурсів для господарської діяль­ності;

• стягнення збору за забруднення навколишнього природ­ного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з ура­хуванням ступеня антропогенного впливу на території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на еколо­гічний стан;

• поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співро­бітництва.

Закон закріплює також екологічні права та обов'язки громадян України.

Кожний громадянин України має право на:

• безпечне для його життя та здоров'я навколишнє при­родне середовище (закріплене також і в Конституції України);

• участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розмі­щення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань;

• участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• здійснення загального і спеціального використання при­родних ресурсів;

• об'єднання в громадські природоохоронні формування;

• вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та збері­гання такої інформації, за винятком обмежень, встанов­лених законом;

• участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проекту­вання, будівництва і реконструкції об'єктів та у прове­денні громадської екологічної експертизи;

• одержання екологічної освіти;

• подання до суду позовів до державних органів, підпри­ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негатив­ного впливу на навколишнє природне середовище;

• оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяль­ності органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їхніх посадових осіб щодо порушення еколо­гічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологіч­них прав, наданих їм законодавством.

Громадяни України зобов'язані:

• берегти природу, охороняти, раціонально використову­вати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів вико­ристання природних ресурсів;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середо­вище.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» містить 72 статті, які об'єднано в такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Повноваження Рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Повноваження органів управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища.

5. Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища.

6. Екологічна експертиза.

7. Стандартизація і нормування в галузі охорони навколиш­нього природного середовища.

8. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього при­родного середовища.

9. Регулювання використання природних ресурсів.

10. Економічний механізм забезпечення охорони навколиш­нього природного середовища.

11. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

12. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні.

13. Надзвичайні екологічні ситуації.

14. Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього при­родного середовища.

15. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

16. Міжнародні відносини України в галузі охорони навколиш­нього природного середовища.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також: роз­робленими відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмос­ферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 Закони України в галузі охорони довкілля

Охорона і використання окремих природних ресурсів регу­люються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (1991); охо­рона і використання надр – Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод – Водним кодексом (1995); охорона і використання лісів – Лісовим кодексом України (1994).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законо­давчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навко­лишнього природного середовища» (1992), «Про затвердження Положення про державний моніторинг довкілля» (1998), «Про затвердження концепції охо­рони

та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998), «Про затвердження Поло­ження про Державний фонд охорони навколишнього природ­ного середовища» (1998), «Про Комплексну програму пово­дження з радіоактивними відходами» (19 99), «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» (2001), «Про Порядок розроблення та затвердження нормативів екологіч­ної безпеки атмосферного повітря» (2002), «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» (2003), «Про затвердження Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію» (2004) та ін.