2. Ресурси сільського виробництва:

> агрокліматичні (ресурси тепла, вологи, необхідні для тваринництва й рослинництва);

• ґрунтово-земельні;

• рослинні (кормові);

• водні (для зрошування);

3. Ресурси невиробничої сфери: лікарські рослини, рекреаційні ресурси (С. В. Макар, 1998);- екологічна характеристика:

• біологічні (біотичні - їжа з рослин і тварин, абіотичні - вода, повітря);

• енергетичні й мінеральні (енергоносії, джерела енергії, руди, інша сировина);

• кліматичні (температура, вологість, опади тощо);

• життєвий простір;

• генофонд (заповідники, засоби збереження біорізноманіття)

• вичерпні та невичерпні;

• відтворювані та невідтворювакні; (відновлювані та невідновлювані);

• замінні та незамінні.

Необхідність економічної ОЦІНКИ природних ресурсів.

Життєва необхідність стала основною причиною, що спонукала людину оцінювати і враховувати природні фактори в своїй діяльності. Праця й продуктивний потенціал природи злилися в єдиному творчому трудовому процесі. За словами В. Петті, "труд - батько багатства, земля -його мати".

Необхідність співставляти затрати праці і результати господарської діяльності з використання природних факторів - основна причина їх економічної оцінки.

Іншою причиною, що обумовлює необхідність економічної оцінки природних факторів, є економічна доцільність в умовах переходу до ринку. Ринок забезпечує ефективність й автоматизує регулювання.

Крім усього іншого (наприклад, колосального прискорення процесів заключения угод, можливостей підтримання рівноважного стану, мобільності, здатності до пошуку компромісів та ін.), автоматизм ринкового регулювання означає здешевлення процесів управління макроекономічним станом економічної системи і зниження рівня суб'єктивності (зокрема, зниження можливостей прояву свавілля чиновників, збільшення ступеня відкритості економічних процесів, зниження "волюнтаризму" рішень, що приймаються та ін.).

Одна з головних переваг ринку - його здатність досягати високої ефективності використання будь-яких виробничих факторів, що потрапляють в систему ринкових відносин (тобто тих, які стають товаром). Для того, щоб використати всі переваги ринку для цілей своєї діяльності, екологи повинні добре знати закони, за якими функціонують ринкові механізми, чітко визначити границі, в рамках яких можуть бути реалізовані можливі переваги. Наприклад, ринок може добре вирішувати завдання зниження енергоємності та ресурсоємності (матеріалоємності). Одночасно еколог повинен відкинути ілюзії стосовно можливостей ринку за границею його можливостей.

Найбільш суттєвими моментами в економіці є відношення до процесу формування вартості й прибутку. З урахуванням цього можна сформулювати деякі економічні властивості природних факторів (Л. Г. Мельник, 2001):

• природа - капітал, оскільки може приносити прибуток тим, хто її використовує;

• природні блага є споживчими якостями, оскільки задовольняють потреби людини;

• природні благамаютьвластивості товару,оскількиможутьпродаватися: абопрямо, абоопосередковано через інші предмети й послуги;

• ціна природних благ, що мають властивості товару, визначається тією сумою засобів, за якупродавець згоден їх продати, а покупець готовий купити.

Комплекс природоохоронних заходів та екологічних програм має, перш за все, відповідати інтересам охорони довкілля й здоров'я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально-економічний рівні природоохоронної діяльності. Тобто, одночасно з економічним результатом господарювання -задоволення потреб суспільства у товарах і послугах - отримується й екологічний результат -задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту і національного багатства країни.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв:

1. зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище;

1. збільшення кількості й поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів;

2. забезпечення природних процесів, біологічної різноманітності тощо.

Соціально-економічна оцінка навколишнього природного середовища ґрунтується на таких критеріях:

1. підвищення комфортності проживання населення;

1. поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;

2. покращення умов праці й відпочинку;

4) створеннясприятливих умоврозвиткуосвіти, культури;соціальне, комунальне,житловезабезпечення, підвищення рівня свідомості людини;

5) приріст виробництва основних видів продукції на душу населення;

6) досягненняоптимальнихтемпівприростунаціональногодоходу,темпівзростанняпродуктивності праці;

7. збільшення виробництва екологічно чистої продукції;

7. зниження собівартості виробництва продукції;

7. збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва;

10) підвищення матеріального добробуту населення.

Оцінка стану навколишнього природного середовища, результативності охорони природних ресурсів має особливості в різних регіонах. Витрати на охорону природи не можна порівнювати на півночі України і в Автономній Республіці Крим. Тому для об'єктивної оцінки стану навколишнього природного середовища, для порівняння витрат на природоохоронні заходи необхідно вводити комплексні територіальні кадастри природних ресурсів як систему відомостей про правовий режим, розподіл між користувачами, поділ на групи, категорії, зони; інші дані, що характеризують кількісний та якісний стан природних ресурсів та їх економічну оцінку.

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж, як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їх використання не однаковий. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми. Правильно виконана ЕОПР забезпечує:

1) однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для суб'єктів господарювання, якіфункціонують в різних умовах;

2) створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування.

Поряд із грошовою оцінкою, суспільство може розраховувати, які потрібно понести витрати праці для придбання (одержання тих чи інших елементів природного середовища). Отже, для проведення економічної (вартісної) оцінки природних ресурсів можуть бути використані декілька підходів:

1. Такзванийзатратнийпідхід (трудова оцінка ресурсів) складає оцінку, рівнузатратамнеобхідних ресурсів на освоєння і підтримку об'єктів природокористування в стані, придатномудля експлуатації.

1. На противагу затратній концепції з'являється результатна, відповідно до якої оцінкапроводиться набазі вартості продукції,отриманої зодиниці природногоресурсу (абопривикористанні одиниці ресурсу).

2. Загальноприйнятим критерієм ЕОПР є диференційна рента (рентний підхід).Цейпоказникакумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності таособливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів.

3. Ще одним підходом до ЕОПР є розрахунок ціни природного ресурсу на підставі витрат та їхвідновлення - відтворювальний.

5. Останнім часом викликає зацікавленість енергетична оцінка природних ресурсів. Вонаґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент.

5. Платежі підприємствзадопущенезабруднення повинні відповідати розміру нормативноїекономічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповіднихприродоохоронних заходів. У випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повиннавідповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення. Цей підхідназивається затратно-збитковим. Його переваги:

- враховує реальні фінансово-економічні особливості регіону;

• платоспроможність підприємств і можливості органів, які контролюють природоохороннийфонд;

• забезпечуєвисокийстимулюючийефект і об'єктивну залежність сумиплатежіввідрегіональних факторів і стану природоохоронної роботи на підприємстві.

В процесі своєї господарської діяльності людина (людське суспільство) приводить до негативних змін у навколишньому природному середовищі. Тобто, за способом впливу на природу порушення навколишнього природного середовищаможна класифікувати як:

• природні (природничі);

• антропогенні (техногенні).

Особливо небезпечні порушення - це антропогенні. Небезпека антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища полягає не тільки в масштабах цього впливу, айв концентрації діяльності, а відповідно і тих порушень, що виникають в навколишньому середовищі на обмеженій території з великою щільністю населення.

При класифікації процесів порушення довкілля використовують два підходи (Мельник Л.Г., 2001):

1. компонентний принцип (атмосфера, гідросфера, літосфера і т.д.);

1. функціональний підхід (по змісту впливів: забруднення, порушення ландшафтів,вплив на біорізноманіття та ін.).

За масштабами впливу порушення навколишнього природного середовища поділяються на:

• локальні,

• регіональні,

• глобальні.

За типом діяльності антропогенні порушення довкілля бувають:

• організаційні недоліки;-технологічні недоліки; експлуатаційні недоліки.

Основні причини порушень довкілля: - безгосподарне використання природних ресурсів (надр,землі, грунтів, лісових та водних ресурсів та ін.);

- забруднення грунтів та водойм стоками, атмосфери-викидами, розміщення виробничих відходів у довкілля;

- безграмотне застосування мінеральних добрив, пестицидів;

- надзвичайно велике антропогенне навантаження на окремі території (зростання населення, невиправдана концентрація забруднюючих підприємств таін.)(Царенко О.М. та ін., 2001).

Збитки - це вартісна оцінка порушень довкілля. Іншими словами, це грошове вираження шкоди, нанесеної навколишньому середовищу.

Збитки виникають внаслідок:

1. зміни кількості та якості природних ресурсів та / або інших зовнішніх умов технологічнихпроцесів і як наслідок - зменшення обсягів використання природних факторів у виробництві -екологічні збитки}

1. погіршення здоров'я фізичних осіб (громадян) або умов ведення особистого господарства призабрудненні навколишнього природного середовища чи інших несприятливих змін його стану -соціальнізбитку

2. наявністю витрат на запобігання та ліквідацію негативних наслідків - економічніі збитки.Економічні збитки складають екологічні витрати виробника.

За характером дії, ступенем визначеності, проявом у часі еколого-економічні збитки поділяються на:

• фактичні;

• прогнозні;

• попереджені.

Збитки, які суспільство зазнає від порушень навколишнього середовища, можна класифікувати: За галузями народного господарства:

• збитки промисловості;

• збитки сільського господарства;

• збитки комунальних підприємств;

• збитки оздоровчих закладів та ін.

За компонентами навколишнього природного середовища: водним, земельним, атмосферним, лісовим ресурсам.

За елементами процесу праці: предмети праці, знаряддя праці, самі робітники - трудові ресурси.

Межі між економічними збитками та їх формами дуже умовні. Проте в кінцевому підсумку, будь-якій формі порушень навколишнього природного середовища можна дати вартісну або принаймні матеріальну оцінку. Наприклад, втрати сільського господарства від забруднення навколишнього природного середовища можуть проявитися в зниженні урожайності, продуктивності худоби тощо. На землях, забруднених пилом, урожайність основних сільськогосподарських культур знижується на 15-30 %, а термін служби устаткування (техніки) скорочується на 20-30 %.

Отже, економічні збитки проявляється в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства. Методи визначення економічних збитків.

Існує декілька підходів щодо визначення збитків (в основному пов'язаних із забрудненням) від порушень навколишнього середовища. В них із різним ступенем повноти враховуються витрати, що виникають внаслідок забруднення середовища та негативних змін його стану. Пропонуються способи й методи розрахунку в натуральному вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем. Однак грошовий вираз збитків визначається досить суперечливо:

- одні пропонують за витратами валової продукції;

• інші - за приведеними витратами на заходи з ліквідації наслідків забруднення і відтворенняпродукції, що втрачається;

• треті - за зміною економічної оцінки ресурсу;

• можна розрахувати також за балансовою вартістю пошкоджених фондів та об'єктів, здійснивширозрахунки за таксами та встановленими тарифами.

Проте майже в усіх випадках недостатньо уваги приділяється визначенню ефективності здійснення природоохоронних заходів. При визначенні економічних збитків треба пам'ятати, що не можна соціально-економічні збитки зводити лише до матеріальних, бо це не реальні матеріальні блага, не створена вартість, а матеріальні блага й вартість, які не можуть бути створені навколишнього природного середовища. Виходячи з цього, під еколого-економічними збитками слід розуміти різницю між сукупним суспільним продуктом, який міг би бути одержаний на основі раціонального використання природного середовища, і сукупним суспільним продуктом, одержаним при допущених порушеннях навколишнього природного середовища. Саме недоодержаний сукупний продукт суспільство змушене компенсувати.

Визначення еколого-економічних збитків може здійснюватися за такими напрямами:

• прямі розрахунки втрат (метод контрольних районів);

• непряма емпірична оцінка (за методиками, які затверджуються у встановленому порядку);

• аналітичний (статистичний метод). Конкретні формули приведені в літературі (Царенко та ін.).