3. Організація управління в сфері охорони навколишнього природного середовища в Україні

Управління в галузі природокористування - це діяльність держави по організації раціонального використання і відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також по забезпеченню режиму законності в еколого-економічних відносинах.

Сутність управління в галузі охорони навколишнього середовища полягає у виконанні таких функцій:

• регулювання;

• нагляду;

• прогнозування;

• планування;

• інформування;-програмування;

• експертиза;

• досліджень;

• контролю та інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності.

Головним завданням управління є реалізація законодавства, контроль за дотримання вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів в галузі охорони навколишнього середовища.

Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991) та інші закони і кодекси (земельний, водний, про надра).

Механізм управління природокористуванням об'єднує методи, функції та організаційні структури (органи управління).

Методи управління - це способи впливу на поведінку і діяльність об'єктів управління з метою забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Основні з них:

• адміністративні (командно-розпорядчі) - забезпечуються можливістю державного примусу;

• економічні - створюють безпосередню матеріальну зацікавленість суб'єктів господарювання

у виконаннінеобхідних екологічних заходів,рішень органів управлінняу сфері природокористування;

.- соціально-психологічні - методи морального стимулювання (заохочення, подяки).

регулювання відносин щодо охорони довкілля належать:

• визначення основних напрямків державної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

• затвердження державних екологічних програм;

• визначення повноважень Раднароднихдепутатів, порядкуорганізації тадіяльності органівуправліннявгалузіохоронинавколишньогосередовища,використанняприроднихресурсів тазабезпечення екологічної безпеки;

• визначення правовихосноврегулювання відносинугалузіохорони природи, в т.ч. щодоприйняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств уразі порушення ними екологічного законодавства;

• встановлення правового режимузон надзвичайноїекологічноїситуації, статусу потерпілихгромадян та оголошення таких зон на території держави.

Органи місцевої влади несуть відповідальність за стан навколишнього середовища на своїй території і виконують таку функції:

• забезпечують реалізацію екологічної політики держави;

• дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій;

• затверджують місцеві екологічні програми;

• організовують вивчення навколишнього середовища;

• забезпечують інформування населення про стан навколишнього середовища;

• здійснюють контроль за дотриманням екологічного законодавства;

- припиняютьгосподарську діяльністьпідприємствуразі порушення нимизаконодавствапроохорону навколишнього середовища;

- інші функції.

Функції виконавчих органів управління в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади, а також спеціально уповноважені на те державні органи.

Кабінет Міністрів України:

• здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

• забезпечує розробку державних, міждержавних та регіональних екологічних програм;

• керує зовнішніми зв'язками в галузі охорони навколишнього середовища;

• координує діяльність міністерств,відомств таінших державних установ у питаннях охорониприроди;

• встановлює порядок визначення плати за спеціальне користування природними ресурсами, зазабруднення навколишнього природного середовища.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади мають такі функції:

• реалізація рішень відповідних Рад народних депутатів;

• організація розробки місцевих екологічних програм;

• визначення нормативів плати і розмірів платежів за забруднення навколишнього середовища тарозміщення відходів;

• затвердження дляпідприємств лімітіввикористанняприродних ресурсів(газ,електроенергія,нафта та ін.), за винятком державних ресурсів;

• організація збирання, переробки, утилізації і захоронения всіх відходів на своїх території;

• забезпечення систематичного й оперативного (правдивого) інформування населенняпро станнавколишнього середовища, епідемії, захворювання населення;

• інші функції. .

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів є Міністерство екологи та природних ресурсів Україниі його органи на місцях.

До компетенції Міністерства і його органів на місцях належить:

• здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього середовища, проведенняєдиної науково-технічної політики,координація діяльностіміністерств,відомстві установ у ційгалузі;

• державний контроль за використанням і охороною природних ресурсів (земель, надр, вод, повітря,лісів, тваринного і рослинного світу), а також за додержанням норм екологічної безпеки;

• організація моніторингу (спостереження, оцінка, прогноз) навколишнього середовища, створення ізабезпечення державної інформаційної системи;

• затвердження нормативів, правил, стандартів по використанню природних ресурсів та охоронідовкілля;

• здійснення державної екологічної експертизи;

- складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охоронинавколишнього природного середовища і використання ресурсів;

- підготовка та подання щороку ВерховнійРаді України Національної доповідіпро станнавколишнього природного середовища.

До його компетенції входять і інші контрольно-організаційні та правові функції.Національна екологічна програма _;

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів розробляється Національна програма. Вона передбачає формування принципово нової свідомості і екологічної культури як могутньої сили, здатної забезпечити гармонізацію і єдність людей з природою упродовж життя кількох поколінь.

Цьому мають сприяти:

• розробка і реалізація екологічнообґрунтованої концепції розвитку економіки,техніки і технології, які б сприяли скороченню обсягів ресурсовидобувних, енергоємних і водомістких галузей промисловості, перехід на екологічно безпечні технології,а в подальшому – екологізацію виробництва;

• скорочення будівництва, не пов'язаного із задоволенням першочергових потреб населення,в містах і регіонах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища, спрямуваннякапітальних вкладень і матеріально-технічних ресурсів у зони екологічного лиха, на будівництвоприродоохоронних об'єктів і створення міцної екологічної інфраструктури;

• створення ефективної системи екологічного законодавства;

- екологічна конверсія промислових підприємств, в першу чергу ВПК, з метою найдоцільнішого використання інтелектуального і виробничого потенціалу,маючина увазівирішення гострих екологічних проблем.

Головне завдання Національної екологічної програми полягає в стабілізації якості навколишнього середовища, сприянні комплексному використанню природних ресурсів у поєднанні з інтенсивним соціально-економічним розвитком і збереженням ресурсів біосфери.

Національна екологічна програма формується з окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів на відповідних рівнях.

Більш детально про пріоритети Національної екологічної програми та екологічної безпеки можна прочитати у посібнику Царенка О.М. та ін. (2001).

Управління, планування та програмування природоохоронної діяльності в межах країни, регіонів, міст і селищ, окремих суб'єктів господарської діяльності, складання схем розвитку і розміщення продуктивних сил значною мірою залежить від наявності достовірної інформації. Інформаційне забезпечення природоохоронної діяльності має синтетичних, аналітичний і оперативний характер.

Синтетичний характер інформації обумовлюється регіональними і міжрегіональними її особливостями (медицина, гігієна, метеорологія, біологія, техніка і технологія тощо).

Аналітичний характер обумовлюється чисельністю даних, які необхідно привести до співставлення з метою подальшого аналізу.

Оперативний характер інформації виходить із завдань швидкого реагування на еколого-економічні зміни, що відбуваються у навколишньому середовищі внаслідок порушень його стану з метою зменшення негативних наслідків та попередження подальших негативних змін у майбутньому.

Розрізняють первинну і вторинну (похідну) інформацію. Первинна інформація отримується безпосередньо від об'єкта спостереження. Вторинна інформація є похідною від первинної і отримується, як правило, шляхом аналізу і синтезу наявних даних

Інформація повинна бути опрацьована в динаміці і представлена у порівняльному вигляді. Базою для створення інформаційної системи є статистична звітність, а також матеріали і звіти спеціально уповноважених органів контролю за станом навколишнього середовища та кадастри природних ресурсів.