1.4. Мета і завдання регіональної економіки

Кожна наука розвивається і міцніє у тісному взаємозв'язку з практичними потребами суспільства. Практичне значення наукових досліджень у галузі регіональної науки полягає у вирішенні актуальних проблем територіального планування, регіонального менеджменту, розвитку підприємницької діяльності.

За роки існування науки регіональна економіка визначились її проблеми, мета і основні задачі. В нових економічних умовах набувають особливої актуальності питання про активні перетворення територіальної структури суспільного виробництва, здійснення нових прогресивних зрушень в регіональній економіці і політиці. Сьогодні питання регіонального розвитку, як і питання розвитку всієї національної економіки, ставляться у якісно іншій площині, ніж раніше, їх вирішення залежить від докорінного удосконалення розміщення продуктивних сил в кожному регіоні. Над цими проблемами працюють вчені багатьох наукових установ та вищих навчальних закладів України, зокрема Ради по вивченню продуктивних сил України, Інституту регіональних досліджень, які функціонують у системі Національної Академії Наук України та які досить фундаментально з'ясовують актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіональної економіки.

Особливої актуальності набуває проблема повної перебудови територіально-галузевої структури народного господарства України. В нашій країні повинна бути створена конкурентоспроможна економіка, здатна продукувати високоякісну продукцію, яка має у своєму арсеналі гнучку організаційно-управлінську систему, сучасний менеджмент та кваліфіковані кадри.

Продуктивні сили України розвивались відповідно до пануючої в радянські часи доктрини: першочерговий і динамічний розвиток важкої промисловості, виробництво засобів виробництва і тільки потім виробництво товарів для населення. Завдяки цьому у нас склалася спотворена галузева структура економіки. А через те, що природні умови сприяли розвитку важкої промисловості лише в окремих регіонах, то, нехтуючи на ділі діалектичним підходом, командно-адміністративна система створила не менш потворну й територіальну структуру економіки. Таким чином, сьогодні споживчий сектор економіки та соціальна інфраструктура не відповідають реальним потребам суспільства. Підприємства важкої промисловості, як головний постачальник валютних надходжень в економіку нещадно експлуатуються і поступово перетворюються у екологічно небезпечні об'єкти з низькими показниками якості та високими показниками споживання ресурсів.

Головні завдання практики регіональної економіки зводяться до вирішення, принаймі п’яти проблем. Першою актуальною проблемою є структурна трансформація господарських комплексів регіонів через регіональний розвиток, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва. У зв'язку з цим загальним є вирішення низки соціальних проблем: перепідготовки кадрів, працевлаштування, інших видів соціальної підтримки населення.

Друга актуальна проблема – це неспроможність нашої економіки зберегти потужний потенціал обробної промисловості, її окремих галузей і комплексів, які зазнали нищівної руйнації. Їх реструктуризація, модернізація повернення до лав діючих потребує велетенських витрат матеріальних і фінансових ресурсів.

Третьою актуальною проблемою є поступовий перехід на шляхи сталого розвитку, покращення якості життя населення. За часи переходу до ринкових відносин нераціональне розміщення продуктивних сил стало ще більш нераціональним. Неспроможність державного регулювання підтримки нових форм господарювання призвели до значного погіршення демографічної ситуації в Україні. Держава, нація щорічно витрачає велику кількість висококваліфікованих спеціалістів. Порушена система підготовки і перепідготовки професійних кадрів. Відплив людських ресурсів за кордон, висока смертність, низька народжуваність в Україні, зниження рівня платоспроможності населення стримують економічний розвиток регіонів.

Наступною четвертою актуальною проблемою є низька якість регіональних проектів і програм.

П'ятою актуальною проблемою є збільшення внеску регіонів України у розвиток міжнародного економічного співробітництва, розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків. Це потребує розвитку принципово нових напрямків і форм регіонального розвитку регіональної економіки. Розміщення об'єктів економіки в регіонах повинно відповідати вимогам ринкової економіки, зниженню залежності від імпорту, вдосконаленню структури експорту, переорієнтації підприємств на випуск конкурентоспроможної продукції.

Вирішення названих проблем і є мета науки регіональна економіка.

У зв'язку з необхідністю вирішення цих проблем перед регіональною економікою постають досить складні завдання:

1) визначення шляхів оптимізації регіональної економіки відповідно до певних факторів з урахуванням закономірностей і принципів, що обумовлюють спеціалізацію регіонів і їх окремих галузей;

2) досягнення збалансованого і сталого розвитку України та її регіонів;

3) створення сприятливих умов життя нації шляхом збалансованої економічної розбудови регіонів;

4) розширення міжнародного співробітництва регіонів;

5) здійснення адміністративно-територіальної реформи;

6) ліквідація диспропорції у розвитку регіональних економік;

7) першочерговий розвиток інфраструктури регіонів;

8) розробка загальнодержавної регіональної політики України, всебічних планів регіонального розвитку, досягнення територіальної справедливості, і субсидарності.

Велике значення має також вивчення теоретичних, методичних і прикладних основ формування і розвитку системи ринків у регіоні: від цього залежить швидкість і ефективність становлення ринкових відносин в регіонах України. Тому метою курсу є також вивчення основ функціонування системи регіональних ринків з урахуванням нового економічного механізму в умовах переходу до розвинутих ринкових відносин. Для цього необхідно:

– розкрити економічну сутність поняття системи регіональних ринків;

– вивчити об’єктивні умови, передумови і закономірності формування і розвитку регіональних ринків в умовах трансформації економіки;

– охарактеризувати методологічні принципи економічної діагностики процесів формування регіональних ринків;

– знати класифікацію елементів ринкової системи на регіональному рівні і специфічні критерії виділення різних типів регіональних ринків;

– вивчити вплив регіональних ринків на регіональний відтворювальний процес, оцінити сучасний рівень розвитку економічного потенціалу регіональних ринків;

– вивчити основні закономірності взаємодії суб’єктів економіки, що хазяюють в регіоні на різних регіональних ринках;

– розглянути методологічні основи концепції формування і розвитку регіональних ринків з виділенням етапу перехідного періоду;

– охарактеризувати організаційно-економічну модель функціонування регіональних ринків у рамках регіонального відтворювального процесу;

– вивчити методи економічного регулювання процесів формування і розвитку регіональних ринків;

– розглянути основні положення програми розвитку регіональних ринків і методичні рекомендації з регулювання процесів її формування.

Регіональна економіка належить до динамічних систем, їй притаман­ний саморозвиток. Докорінні зміни у виробничих відносинах, пов'язані з реальним поворотом економіки до потреб населення, розвиток місцевого самоврядування, економічна самостійність підприємств, нові форми орга­нізації на місцях об'єктивно спонукають до перегляду пріоритетів у системі складових регіональної економіки. При цьому центр ваги переноситься з питань розміщення виробництва на проблеми соціального та економічно­го розвитку територій, а директивне встановлення виробничих завдань посту­пається місцем варіантній розробці можливих сценаріїв розвитку.

У перехідний до ринку період виникають відповідні модифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед, змінюють­ся підходи до формування регіональних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретиза­ція цілей виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонально­го управління, якими є:

– відповідність рівня та способу життя населення, його окремих про­шарків та груп світовим стандартам;

– наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економіч­них засобів регулювання економіки;

– існування можливостей для використання трудових (виробничих, інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць застосування праці;

– функціонування інфраструктурна забезпечених внутрі- та міжре­гіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);

– стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.

Зміна інтересів приводить до зміни критеріїв раціоналізації розмі­щення продуктивних сил регіону. Замість жорсткої орієнтації на задово­лення державних інтересів для різних регіонів критеріями виступають:

– підвищення рівня життя, соціальної захищеності регіону;

– величина економічного ефекту для даної території, яка вимірюєть­ся у вигляді приросту фінансових або матеріальних ресурсів;

– ступінь екологічної безпеки та дотримання рівноваги системи.

Очевидно, що й робота регіональних економічних органів у нових умо­вах набуває нового цільового напряму. До недавнього часу вони, головним чином, виконували функцію розробки перед планових документів, які потім використовувалися для обґрунтування директивних рішень. Тепер результати досліджень регіональних економічних органів перетворюються в наукові прогнози, які використовуються місцевими органами, а також підприємст­вами й організаціями як орієнтири для регулювання економічного розвитку.

Таким чином, найважливішими напрямами еволюції методології регі­ональної економіки в умовах ринку є розширення поля врахованих фак­торів, повне врахування регіональних особливостей, інтересів населення, а також багатокритеріальний підхід до оцінки регіонального розвитку.