3.1. Взаємодія суспільства і природи: еколого-економічні протиріччя

Вся людська діяльність, у тому числі й господарська, здійснюється не в абстрактному просторі, а в конкретному матеріальному світі, що називається "навколишнє середовище", або довкілля. Вивчення закономірностей взаємодії людини з довкіллям є безумовною необхідністю як з точки зору виживання людства, так й з точки зору оптимізації вказаних взаємодій.

Взаємодію суспільства і природи в наш час слід розглядати як міжсистемний комплекс, де не в повній мірі додержується такий принцип системності як цілісність. З точки зору принципу саморозвитку системи "суспільство" і система "природа" також розвиваються відносно самостійно. Але подальший розвиток людства можливий тільки в межах системи "суспільство-природа". Формування такої системи можливе лише за умови загальної спільності людства, що охоплює як сучасні, так і майбутні покоління. Взаємодія суспільства і природи в наш час повинна йти в напрямку формування системи "людство-природа", де розвиток суспільного виробництва буде ґрунтуватися на екологізованому типі технологічного засобу виробництва. Метою розвитку такої системи є забезпечення її екологічно сталого розвитку і в подальшому формуванні ноосфери, яка характеризує найвищу ступінь плинних процесів у взаємодії суспільства і природи.

Результати досліджень провідних наукових установ світу у 2007 році ще раз підтвердили сумний висновок про те, що причиною глобальних кризових явищ (у тому числі потепління) у біосфері є взаємовідносини між нею та людиною. Отже сьогодні ще актуальнішим стає оптимізація взаємодії суспільства і природи.

Економічні аспекти взаємодії людини і природи відображають категорії: «природні ресурси», «навколишнє середовище» або «навколишнє природне середовище», «ресурси природи». За допомогою цих категорій, на наш погляд, і слід розглядати загальноекономічні проблеми взаємодії суспільства і природи. Коли мова йде про охорону природи, то тут об'єктом дослідження виступає навколишнє середовище. А коли говориться про використання та відтворення природи, то об'єктом стають природні ресурси. При цьому, розглядаючи охорону природи, не можна не враховувати й такий об'єкт як природні ресурси й навпаки.

Поняттям, яке охоплює основні процеси взаємодії "суспільство-природа", узагальнює і представляє їх у конкретному житті, є "природокористування".

У наш час все частіше для характеристики соціально-економічних відносин суспільства і природи широко використовується термін "екологія" і похідні від нього. До головних понять, які характеризують взаємодію суспільства і природи слід відносити "раціональне природокористування". Раціональне природокористування слід розуміти як відображення в свідомості певної системи економічних відносин з приводу використання природних ресурсів і навколишнього середовища. Це відображення пов'язане з оптимізацією відносин: „суспільство – природа”. У конкретній дійсності раціональне природокористування складається з низки взаємопов'язаних та взаємообумовлених процесів та явищ (раціональне використання природних ресурсів, відтворення окремих природних ресурсів і охорона навколишнього середовища). Усі вони направлені на підтримку еколого-економічного потенціалу на оптимальному рівні.

Використання тих чи інших категорій взаємодії суспільства і природи залежить від рівня процесів, що розглядаються. Поняття "взаємодія суспільства і природи", "природокористування", "раціональне природокористування" більше тяжіють до суттєвих процесів і є узагальнюючими поняттями, які характеризують економічні явища на макрорівні. На інших рівнях (територія, галузі, підприємство) в аналізі процесів взаємодії суспільства і природи користуються іншими поняттями: екологічна безпека, екологізація, виснаження природної системи, деградація, забруднення земель, водних джерел тощо.

Будь-яка країна, що стала на шлях науково-технічного прогресу та широкомасштабного використання його результатів, вже не зможе і не повинна ігнорувати такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, насамперед не відтворюваних та не відновлюваних, уразливість, екологічна стійкість та екологічна місткість природного середовища, межі його міцності й опірності щодо негативних і шкідливих антропотехногенних впливів тощо. Зазначені чинники мають всебічно враховуватися не лише у господарській діяльності, а й у визначені напрямів, темпів, масштабів соціально-економічного розвитку на основі вивчення характеру й особливостей властивих біосфери складних і взаємозалежних явищ та процесів, екологічних наслідків життєдіяльності суспільства. Тепер дії суспільства мають бути обов'язково зрівноваженими, адекватними існуючій екологічній ситуації, щоб не вступати в суперечність з екологічними законами, призводячи до негативних змін і необоротних процесів у біосфері. Тобто соціально-економічна діяльність суспільства зрештою не повинна підривати природну основу здорового фізичного і психічного розвитку людини.

Економіко-екологічні процеси проявляються через діяльність людей. Спонукальними мотивами цієї діяльності є потреби та інтереси. Задоволення потреб людей неможливе без урахування стану взаємодії суспільства і природи. Економіко-екологічні потреби - це інтегральна сукупність екологізованих потреб в життєвих и духовних благах. Екологізація потреб може бути екофобною і екофільною. Зростання потреб забезпечує ці обидві форми. В той же час найважливішим є турбота про людство, а це означає, що на першому місці повинна бути тільки екофільна екологізація, що забезпечує життєдіяльність довкілля як у сучасності, так і у майбутньому.

Важливе значення має проблема задоволення еколого-економічних потреб. Показником задоволення абсолютних еколого-економічних потреб є досягнення самовідновлювального потенціалу екосистеми. Наступний рівень - дійсні потреби. Визначити задоволення дійсних потреб можливе через граничнодопустимі концентрації, граничнодопустимі скиди і викиди, а також тимчасово-погоджені викиди. Еколого-економічні інтереси виникають на основі тісної взаємозалежності між суспільством і природою, і є складним поняттям. Економіко-екологічні інтереси — це свідомі еколого-економічні потреби, які перетворились у внутрішні потреби людей.

Економіко-екологічні потреби — це синтез екологічних та екологізованих економічних інтересів. Ми вважаємо, що й екологічні інтереси у найбільшій мірі пов'язані з відношенням людини до природи, а також з продуктивними силами. Але відношення людини до природи, як відомо, завжди залежить від відносин між людьми. Тому екологічні інтереси в житті проявляються в більшій мірі через економічні інтереси. При цьому не виключається прямий їх прояв. Насичення екологічними інтересами економічних означає екологізацію останніх. Цьому сприяють і процеси еколого-економічного усуспільнення.

Вірогідно в умовах, коли взаємозалежність суспільства і природи була відносно слабкою, конкретний прояв екологічних інтересів був більш самостійним. В наш час екологічні інтереси все більше проявляються у формі екологізованих економічних інтересів. Адаптація економічної системи до екологічних обмежень буде означати націленість на врахування більш віддалених наслідків, тим самим горизонт економічних інтересів повинен розширюватись.

Між екологічними та економічними інтересами є й суттєві відмінності, що необхідно мати на увазі при формуванні системи конкретних форм екологічного регулювання. В першу чергу треба показати існування різної субординації в системі суб'єктів інтересів. Субординація суб'єктів економічних і екологічних інтересів не співпадає. Тут акцент зміщується на користь економічних інтересів. Кожний робітник підприємства, який забруднює навколишнє середовище, зацікавлений в чистоті довкілля. Але досить часто переважає економічний інтерес, якщо виникає загроза закриття екологічно-небезпечного виробництва.

Субординація суб'єктів еколого-економічних інтересів головною ланкою має інтерес особистості, оскільки окремі індивіди раніше, ніж населення в цілому, усвідомлюють процеси деградації природного середовища.

Це пов'язано з тим, що багато елементів довкілля особистість не може використати відокремлено. Тому і сумісні дії з охорони навколишнього середовища застосовуються значно пізніше.

Найбільш суттєві, гострі проблеми в житті людей пов'язані з певною територією. Тому на першому місці в системі еколого-економічних інтересів стоять регіональні інтереси. У їх основі є сумісне проживання людей на певній території і власність, яка відображає природні об'єкти як основу життя і діяльність народів. Ця група еколого-економічних інтересів теж складається з протиріч. В регіоні діють підприємства, які мають різну економічну і екологічну ієрархію. З економічної точки зору їх ранг приблизно однаковий, а з екологічної — не завжди. При удосконаленні економічного механізму природокористування необхідно, щоб підприємства мали приблизно однаковий і екологічний статус.

Охорона природи завжди призводить до зростання витрат у виробництві, що знижує прибуток. Колективний економічний інтерес входить у протиріччя з екологічним. Таке положення в ринковій економіці цілком можливе. Проте спостерігається також і співпадання економічних і екологічних інтересів, якщо охорона природи приносить суттєві прибутки. Аналіз економіко-екологічних протиріч означає пізнання внутрішніх причин розвитку економіко-екологічних процесів, вияв суб'єктів, зацікавлених у розширенні або загостренні протиріч.

Головними протиріччями взаємодії суспільства і природи є протиріччя між розвитком виробництва і створенням нормальних умов життя. Більша частина еколого-економічних протиріч пов'язана з протиріччям "виробництво-споживання". Еколого-економічні протиріччя ґрунтуються і на відносинах власності. До еколого-економічних протиріч, пов'язаних з власністю, можна віднести протиріччя між сутністю і реальним проявом власності на об'єкти природи, між безпосередніми і опосередкованими формами реалізації власності. В умовах ринкових відносин виникають протиріччя між безпосереднім характером споживання природного середовища і товарною (ринковою) формою оцінки внеску господарських суб’єктів в його оздоровлення або погіршення.

Економіко-екологічні протиріччя проявляються також у середині тієї або іншою групи еколого-економічних інтересів «підприємство – підприємство», «регіон – регіон». Особливо загострюються міжрегіональні протиріччя через трансграничні переноси забруднюючих речовин.

Для вирішення протиріч між задачами охорони навколишнього середовища та економічним розвитком необхідне прийняття оптимального рішення, яке переслідувало б одночасно дві мети: економічний розвиток як обов'язкову передумову економічного і соціального прогресу і одночасно діяльність з охорони та свідомого формування й перетворення навколишнього середовища.

У протиріччі "навколишнє середовище - економічний розвиток" мова йде не стільки про дилему: чи економічний розвиток, чи чисте середовище, - скільки про необхідність переслідувати одну й ту же мету в двох різних площинах: забезпечення можливо більш високого життєвого рівня та задоволення потреб людини, разом з потребами у сприятливому середовищі. Прогрес науки та техніки, що став серйозним чинником погіршення якості навколишнього середовища, створює в той же час передумови постійного і досить інтенсивного розвитку продуктивних сил: це дозволяє досягти такого співвідношення між темпами економічно­го розвитку і якістю навколишнього середовища, яке за даних умов можна б було вважати оптимальним.

Навколишнє середовище погіршується не в результаті економічного розвитку взагалі, а в результаті такого розвитку, який ґрунтується на певних діях виробників та споживачів, які завдають шкоди через заздалегідь чи несвідомо неправильне використання науки та техніки. Все це, можливо, і потрібно змінити. Майбутнє належить такому використанню науки та техніки, яке буде сприяти вирішенню проблем навколишнього середовища.

Охорону навколишнього середовище не можна здійснювати шляхом стримування економічного росту. Навпаки, розвиток є передумовою ефективного вирішення проблеми, передумовою успішного відтворення середовища. В наш час вже досить очевидно, що профілактичні заходи обходяться дешевше, ніж ліквідація заподіяного збитку, що зволікання у вирішенні цієї проблеми в кінцевому рахунку обертаються значними додатковими витратами.