1.2. Предмет

Регіональна економіка, як дисципліна, що вивчає просторові форми прояву економічних законів, або територіально-функціональні аспекти територіальних відносин, передбачає наявність об'єкту та предмету. Об’єктами дослідження регіональної економіки, як і регіональної науки в цілому, є регіони.

Регіональну економіку ми розуміємо як цілісну систему закономірностей, зв’язків і пропорцій, здійснення виробничих процесів суб’єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території. Разом з тим, регіональна економіка вивчає регіональний розвиток України в цілому, тому що економіка кожного регіону розглядається, насамперед, як частина єдиної економіки держави. А також вивчає природно-ресурсний потенціал України і її регіонів, місце України у світовій господарській системі, населення, трудові ресурси і сучасні демографічні проблеми, аналізує стартовий рівень економіки країни та її регіонів у період становлення і розвитку ринкових відносин.

При визначенні предмета регіональної економіки слід виходити з таких позицій:

людська діяльність здійснюється у просторі. Ресурси, ринки, продукти виробництва розміщуються у певних місцях;

ресурси, їх виробництво та споживання розподілені у просторі нерівномірно, деякі ресурси не мобільні, що створює просторову диференціацію факторів та умов розвитку;

ресурси обмежені і мають багатоцільове призначення, а, отже, існує проблема розподілу та ефективного використання обмежених ресурсів.

Таким чином, основним предметом регіональної економіки є економічні аспекти просторової диференціації розвитку і взаємовідносин територій в умовах нерівномірності розподілу та обмеженої мобільності ресурсів. У загальному вигляді предметом регіональної економіки є вивчення окремих регіонів і їх систем, економічних звязків між регіонами, розвиток продуктивних сил. До цього слід додати, що регіональна економіка зорієнтована не тільки на аналіз проблем, але і на пошуки шляхів і методів їх вирішення.

Проблемами дослідження регіональної економіки є:

• розгляд економіки регіонів через систему взаємодіючих суб’єктів підприємств і організацій різних форм власності, між якими існують матеріальні, фінансові та інформаційні зв’язки;

• визначення особливих галузей та їх груп, здатних ефективно розвиватися в регіоні;

• дослідження закономірностей і принципів розвитку усіх елементів продуктивних сил та соціальної інфраструктури регіону;

• аналіз, прогнозування і обґрунтування напрямів розвитку продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів;

• дослідження регіональних пропорцій (співвідношень) різних видів економічної діяльності;

• вивчення економіки регіонів, регіональних ринків і міжрегіональних економічних зв’язків, а також територіальної організації господарства;

• дослідження шляхів підвищення добробуту населення в регіонах;

• дослідження регіональних фаз виробництва, розподілу, обміну і споживання;

• визначення змін відносин власності, структури управління, сфер господарських взаємовідносин, системи вертикальних і горизонтальних зв’язків, внаслідок яких трансформуються економічні інтереси суб’єктів регіональної економіки;

• оцінку ефективності функціонування суб’єктів господарювання на даній території та визначення шляхів диверсифікації регіонального господарства, використання обмежених ресурсів;

• обґрунтування методів і організаційних засобів дослідження регіональної економіки.

В нових економічних умовах предмет регіональної економіки має тенденцію до розширення за рахунок включення до його сфери нових чинників. Новими для регіональної економіки є дослідження і прогнозування процесів формування регіональних ринків, фінансових проблем територій, створення в регіонах економічного середовища, сприятливого для розвитку товарно-грошових і кредитних відносин, включаючи процеси приватизації і формування ринкової інфраструктури.

Зміна предмета регіональної економіки породжує ланцюгову реакцію: змінюється система господарюючих суб’єктів. Якщо раніше суб’єктами економіки регіону виступали лише державні структури, то тепер формується багатоукладне господарство. Поряд з державними підприємствами та організаціями як суб’єкти виступають акціонерні товариства, орендні підприємства, приватні фірми, іноземні компанії, спільні підприємства, а також комерційні банки, біржі, фінансові групи, економічні зони, страхові компанії, зовнішньоторговельні фірми тощо.

До предмету регіональної економіки слід додати регіональну конкурентоздатність. З досліджень М. Е. Портера виходить, що в конкуренції та конкурентоспроможності країн, регіонів роль місцезнаходження, тобто розміщення, майже не враховувалась. Конкурентна боротьба уявлялась статичною, такою, що ґрунтувалася на мінімізації витрат у порівняно близьких галузях. У цьому разі вирішальними є перевага у факторах виробництва (робоча сила і капітал) або економія, обумовлена зростанням масштабів виробництва.

За думкою М. Е. Портера, це не є картиною реальної конкуренції, бо остання є динамічною і ґрунтується на оновленні і пошуку стратегічних розбіжностей. У цьому разі розміщення визначає конкурентні переваги через свій вплив на продуктивність і особливо на зростання продуктивності. Добробут, таким чином, залежить «від продуктивності, з якою фактори використовуються і удосконалюються у певному розміщення» (М.Е.Портер, с.216-218). Це підтверджує думку про те, що рівень розвитку регіону або країни залежить не від того у яких галузях конкурують фірми, а від того, як вони конкурують. Підприємства з високою продуктивністю праці лише тоді будуть конкурентоспроможними, коли будуть користуватись сучасними методами, прогресивною технологією, надавати товари і послуги високої якості. Цілком ймовірно, що розміщення в майбутньому будуть визначати технології високих можливостей. Але сама присутність високих технологій ще не гарантує оптимального ефекту від розміщення підприємств.

Сучасні дослідження ставлять під сумнів такі традиційні фактори, які мають вплив на розміщення, як відмінності між галузями, як високі чи низькі технології, виробництво або надання послуг, ресурсномісткі та наукомісткі галузі. Важливо, щоб усі ці галузі були високопродуктивними, щоб підвищення продуктивності одних галузей призводило до підвищення продуктивності у всіх інших галузях.

Добробут тієї чи іншої території залежить від рівня продуктивності тих підприємств, що знаходяться на даній території. В ринкових умовах на територіях регіонів діють не тільки вітчизняні, а й іноземні фірми. Від продуктивності цих фірм, від їх впливу на вітчизняні фірми теж залежить добробут регіону. Сьогодні мова йде також про якість економічного середовища (М.Е.Портер, с.214) того чи іншого регіону, як чинника регіонального розвитку.

До якості економічного середовища відноситься не тільки наявність та якість робочої сили, транспортної інфраструктури, природних ресурсів, географічного положення, але й такі, породжені сучасною реальністю чинники, як законодавчий клімат, оподаткування підприємств, присутність в регіоні певних типів постачальників, наявність відповідних факультетів, університетів, вірніше їх дослідницькі можливості та системи післядипломної освіти. До якості економічного середовища слід віднести також місцеві явища, які впливають на регіональну економіку, на економічну політику компаній і фірм, розміщених на цій території.