1. Методи управління якістю ресурсів довкілля та екологічний менеджмент.

Системи управління природоохоронною діяльністю різних країн розвивалися під впливом історичних, політичних, етнокультурних і інших факторів. Тому в різних країнах використовуються різні інструменти управління природоохоронною діяльністю.

Аналіз світового досвіду, а також вивчення пропозицій по розвитку механізму управління охороною навколишнього середовища дозволяють типологізувати ці методи і дати коротку характеристику кожному з них.

Існують три основні групи методів управління: адміністративне регулювання, система економічних стимулів і формування ринкових відносин у сфері природокористування.

Адміністративне регулювання припускає введення відповідних нормативних стандартів і обмежень, а також прямий контроль і ліцензування процесів природокористування, що вказують виробникові рамки, яких він повиннен дотримуватися. Економічні механізми припускають впровадження системи платежів за забруднення, екологічних податків, субсидій, а також використання інших економічних стимулів, щоб зацікавити виробника в раціональному природокористуванні. Створення ринку в цій сфері через розподіл прав на забруднення, компенсаційних платежів і т.д. поєднує третю групу методів.

Усі три описаних підходи можуть застосовуватися на різних стадіях виробничого процесу, розглянутого в контексті його можливого впливу на навколишнє середовище. Цей вплив залежить від складу первинних ресурсів, специфіки виробничого процесу, застосовуваних природоохоронних технологій, що формують викиди в навколишнє середовище.

Отже, як же діє система адміністративних методів у цілому? Спочатку визначається, яке навантаження може витримати навколишнє природне середовище. На цій основі визначаються значення ГДК. При цьому деякі речовини або способи діяльності виявляються під забороною. По них видаються постанови або законодавчі акти, що цілком забороняють їхнє використання. Потім визначаються можливості кожного підприємства. Встановлюються індивідуальні стандарти впливу ГДВ (ГДС). Знаючи ці стандарти, підприємству можна видати ліцензію на викиди, щоб узаконити його право здійснювати вплив на навколишнє середовище.

Система економічних методів відрізняється від адміністративної тим, що підприємство-забруднювач не обмежується твердими стандартами. Підприємець може вибирати свою стратегію, спираючись на аналіз витрат і результатів. Проте всі економічні параметри, що є для нього зовнішніми (ставки плати за викиди, податки, розміри субсидій), жорстко фіксуються. Вони є об'єктами централізованого регулювання. Таким чином, як і в попередньому випадку, фіксується бажаний стан навколишнього середовища, але підприємцям надається можливість вибору: стратегія, що дозволяє досягти цього стану, не нав'язується підприємцеві, але проте за допомогою економічних заходів він поставлений у тверді економічні рамки.

По своїй суті ринкові методи управління природоохоронною діяльністю спрямовані на забезпечення раціонального використання асиміляційного потенціалу природного середовища. Все починається з того, що суспільство визначає припустимі масштаби впливу на природу, потім розподіляє ліцензії (дозволи) між зацікавленими сторонами. А потім на відміну від адміністративної й економічної систем регулювання підприємцям дається повна воля перерозподіляти, перепродувати ліцензії. Органи управління лише стежать за еквівалентністю угод (тобто за тим, щоб загальний вплив на природу не збільшився) і сприяють створенню ринкової інфраструктури: закріплення прав власності й організації, що забезпечують реалізацію цих прав (у тому числі видача ліцензії або сертифікатів власності); контроль за діяльністю екологічних банків і бірж.

Ринкові методи є найбільш перспективним напрямком розвитку механізму управління природоохоронною діяльністю. Але вони не можуть замінити інші методи цілком. Кожний з методів має свої позитивні і негативні сторони, а виходить, кожний з методів має свою сферу застосування.

Менеджмент орієнтований на формування умов для ефективного оперативного упрвління виробничою діяльністю конкретного підприємства (об'єкта природокористування),чи галузі держави в цілому.

Також як і менеджмент, у широкому змісті розуміння цього терміна, екологічний менеджмент орієнтований на формування умов для ефективного оперативного управління, але вже природоохоронною діяльністю в рамках об'єкта природокористування (підприємства),чи галузі держави в цілому. Однак частіше поняття екологічного менеджменту (також як терміну менеджмент) використовується для розгляду особливостей управлінняприродоохоронною діяльністю конкретного природокористувача.

У залежності від особливостей стратегії і тактики в області виробництва екологічно чистої продукції, а також охорони навколишнього природного середовища, екологічний менеджмент може підрозділятися на активний і па-сивний.

При цьому активний екологічний менеджмент має своєю метою під-готування конкретного об'єкта природокористування до випуску продукції із відповідною екологічною сертифікацією і зайняттю їм гідного місця в сучасному екологічно орієнтованому ринку.

В англомовній науковій літературі даному виду екологічного ме-неджмента близьке поняття під яким, однак, розуміється не тільки активний, але і креативний, тобтотворчий підхід, що припускає, до рішення екологічних проблем на рівні конкретного природокористувача, аж до відмовлення від антропоцентричної концепції на користь екоцентричної.

З іншого боку, пасивний (реактивний) екологічний менеджмент орієнтується в основному на своєчасне (як неминуче) виконання вимог суспільства, затверджених законодавчо спеціально уповноваженими органами виконавчої влади країни, краю, області у сфері охорони навколишнього середовища.

При цьому, якщо з позицій активного екологічного менеджменту бездоганна екологічна репутація природокористувача є сильною конкурентною перевагою в очах потенційного споживача його продукції, а також населення, проживаючого в даному регіоні, то з поглядупасивного (реактивного) екологічного менеджменту його активність в сфері охорони навколишнього середовища не тільки не сприяє розвитку виробничої діяльності, але може навіть шкодити зростанню прибутку.

Таким чином, екологічний менеджмент являє собою самостійний вид діяльності, що є складовою частиною загальної системи менеджменту, і орієнтований на управління наслідками, які виникають в результаті впливу природокористування на навколишне природне середовище, а також на їхнє раціональне використання для стійкого розвитку як конкретного об'єкта природокористування, так і суспільства в цілому. При цьому варто розуміти, що і планування і здійснення природоохоронних засобів у процесі екологічного менеджменту (відновлення технології виробництва, проектування і впровадження природоохоронних заходів, рішення оптимізаційних еколого-економічних задач по стратегічному розвитку виробництва й ін.), являють собою усього лиш непрямі методи впливу на політику природокористувача в області охорони навколишнього природного середовища.

У той же час активна політика в області охорони навколишнього природного середовища в рамках конкретного об'єкта природокористування можлива тільки при наявності розвиненої системи екологічного менеджменту, що звичайно організовується при участі й ініціативі вищої ланки даного підприємства (природокористувача). При цьому участь інших ланок персоналу в процесі прийняття рішень по природоохоронній політиці сприяє не тільки підвищенню екологічної культури колективу, але і розвитку його ініціативи по формуванню і просуванню нових ідей у природоохоронній області, а також відновленню й удосконалюванню самої системи екологічного менеджменту.

В даний час уже для більшості природокористувачів стало очевидним, що поліпшення екологічної якості продукції може привести до зміни її корисності в кращу сторону. Так, при наявності довгострокової еколого-економічної стратегії екологічні й економічні параметри підприємства повинні бути скоректовані у бікекономії витрат за рахунок зниження споживання матеріалів і енергії на одиницю продукції. При цьому, виникаючі додаткові витрати повинен взяти на себе зацікавлений у якісній продукції споживач, а економічна вигода розподілиться на користь суспільства.