Тема 2.3. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в Європейські та інші Світові структури

Мета цієї теми з’ясувати такі питання:

• становлення в ринкових умовах зовнішньоекономічної діяльності України;

• геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України;

• основні форми економічного співробітництва країн світу;

• сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України. Структура експорту;

• проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

Для самостійного опрацювання основних питань теми рекомендується такі джерела.

1. Заблоцький Б.Ф., Регіональна економіка, навч. посіб – Л: «Новий світ – 2000» 2011 - 546 с.

2. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України. / за наук.ред. Л.Г.Чернюк. Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 728с.

3. Лишеленко В.І. Регіональна економіка: К.: Центр учб.літ., 2011. – 384с.

4. Музиченко-Козловська О.В. Регіональна економіка» навч. посібник – Л: «Новий світ 2000» 2011 – 263 с.

5. Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.

6. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ / О.М.Петрига. – К.: ДП «Вид.дім «Персонал», 2009. – 302с.

8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. В.В.Ковалевський. О.Л.Михайлик, В.Ф.Семенов та ін. – К.: Знання. 2005. – 350с.

9. Регіональна економіка: тексти лекцій, За загальною редакцією М.І.Фащевського, О.В.Ольшанської. – К.: КНЕУ, 2009. – 328с.

10. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.:Вікар., 2002, с. 76-95, 100-116, 116-130.

11. Україна у цифрах у 2012році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2013. – 264с.

12. Тридід О.М., Богатіщев О.М. Регіональна економіка. Екологія. навч. посібник – Л.: «Новий світ -2000», 2011 – 264 с.

13. Щербіна Н.М., Попова І.В. Розміщення продуктивних сил. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2002. – 189с.

14. Щербіна Н.М., Скомаровська К.А. «Регіональна економіка». Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2013 р. – 107с.

Розміщення продуктивних сил кран світу, в тому числі України, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці формуванням міжнародних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи надання послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на своєї території виробництво певних видів продукції, для виробництва якої вона має найбільші сприятливі економічної природні передумови. Україна повинна мати певні переваги перед іншими країнами у виробництві продукції спеціалізації. Для цього необхідно мати : вигідне економіко - географічне положення; специфічні агрокліматичні умови ; попит на продукцію спеціалізації на світовому ринку та високий рівень конкурентоспроможності.

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - одна з найважливіших сфер діяльності. Створення розвиток цих відносин з усіма країнами світу, особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегрувати в Європейський світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв'язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населенню світу, яка має великий виробничий природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті - 0,2%. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис.дол., Японії -3,1, Великобританії-3,0, США - 2,0, Росії - 0,5, та в Україні - 0,3 тис.дол.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв'язки - це система господарських зв'язків міжнаціональними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні зв'язки сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічному процесу, підвищення рівня життя населення.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку економіки особливо важливим є повне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення початкових науково-технічних господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному швидкому розвитку продуктивних сил зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Велике значення для України має визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів, які повинні ґрунтуватися на особливостях її зовнішньоекономічної політики з урахуванням сучасних змін політичного розвитку країни після президентських виборів 2004 року.

Створення динамічної національної відкритої економіки з урахуванням поліваріантності та особливостей економічних міжнародних зв'язки з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (матері­альних благ) потребує вирішення на урядовому рівні питань геоекономічної орієнтації з обґрунтуванням потенціальних переваг різноманітних форм і типів міжнародних господарських угрупувань.

Міжнародна інтеграція за нормальних умов співробітництва має характеризуватися відсутністю будь-яких форм дискримінації з боку іноземних партнерів. Наша країна зі статусом перехідної економіки повинна обережно ставитися до участі в інтеграційних угрупованнях.

При виборі національних пріоритетів у інтеграційних процесах слід враховувати:

• реальні можливості української економіки;

• специфіку виробничого та ресурсного потенціалу;

• кон'юнктуру внутрішнього ринку;

• форми виробничої спеціалізації та кооперування виробництва;

• обсяг та специфіку міжнародної торгівлі;

• особливості галузевої та регіональної структури суспільного господарства;

• ефективність дії та реалізації системи державного регулювання, фіскаль­ної політики та мотиваційних механізмів здійснення експортно-імпорт­ної діяльності.

Отже, принципові підходи до обґрунтування геоекономічних інтеграційних пріоритетів України мають засновуватися на розвитку двосторонніх зв’язків на засадах ринковості та рівноправності з іншими країнами, а також враховувати позитивні й негативні наслідки міжнародної економічної інтеграції, узгодженість започаткованої глибокої реструктуризації національного господарства країн — учасниць інтеграційних процесів, селективний підхід до вибору макроагентів міжнародної економічної ко­операції та реальні ресурсні можливості головних секторів національ­ної економіки.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України від­бувається в таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• міжнародний туризм;

• культурні зв'язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації Украї­ни можливий у таких формах:

• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

• взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

• співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв'язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією. Її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової еконо­міки відкритого типу. Так, частка експорту в національному дохо­ді України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни вказує, насамперед на здатність галузей її народногосподарського комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії („азіатські тигри”).

Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність економіки.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономіч­них зв’язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників. Україна має всі можливості значно збіль­шити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду магнію, натрію, оксидів металів, казеїну, ефіру, кислот силі­катів, карбідів, пороху та вибухових речовин, фарбувальних речовин тощо.

Економічний потенціал України має зростати за рахунок найважливі­ших товарів і послуг. Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

• всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

• створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гаран­тування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах зако­ну) використання;

• створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та нової системи її інфор­маційного забезпечення;

• проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінюючої продукції);

• удосконалення систем державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, узгоджена з міжнародними правилами і стандартами, об­межений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

• інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили здобуття Україною статусу члена ГАТТ (СОТ) (одержання доступу на світові рин­ки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

• подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною і країнами Балтії та Північного Союзу;

• зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції):

• використання можливості одержання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

• визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою, що дасть можливість зняти перешкоди при вирішенні проблем торговель­но-економічних відносин з США.

Потрібно в реалізації механізму інтеграції до світової економіки ширше використовувати транзитний потенціал України.

Проблема визначення транзитного потенціалу України в системі міжнародних транспортно-комунікаційних зв'язків об'єктивно виходить за межі власних інтересів України у зв'язку з її тяжінням до географіч­ного центру Європи. Вже лише ці обставини можуть визначити пріорите­ти розвитку країни у напрямі більш тісної інтеграції з країнами Євро­пейського Союзу (ЄС) та іншими міжнародними інституціями.

Треба брати до уваги і той факт, що Україна має спільні кордони з шістьма країнами Європи та Російською Федерацією. Все це створило для неї унікальну позицію як транстериторіальної зони. Через це територія України характеризується високим коефіцієнтом транзитності. За даними англійського інституту «Рендел» за коефіцієнтом транзитності (тобто розвиненістю всіх \ транспортних зв'язків і відповідної їм інфраструктури) Україна посідає перше місце в Європі (коефіцієнт транзитності України становить 3,75, Польщі — 2,92).

Крім України, із сусідніх країн надати свою територію для транспорт­ного коридору можуть Румунія, Білорусь і Російська Федерація. Однак шанси України в цій конкуренції, якщо розглядати ситуацію виходячи з об'єктивних умов і передусім із наявної транспортної інфраструктури, є більш вагомими.