4.6 Фізико-географічне районування Сумської області

Історія фізико-географічного районування Сумщини налічує більше ста років. У 80-ті роки XIX ст. комплексні експедиційні дослідження природи південно-західних районів Сумщини (Роменський повіт) очолював В.В.Докучаєв. Разом з чудовою плеядою своїх учнів – Г.М.Висоцьким, С.С.Неуструєвим, К.Д.Глінкою, А.М.Красновим – були детально вивчені і закартовані основні компоненти ландшафтів Українського лісостепу. Експедицією були виділені провінційні особливості чорноземної зони. Багатотомні звіти «Полтавських» та інших земських експедицій допомогли учневі Докучаєва Г.І.Танфільєву в 1897 р. скласти одне з перших фізико-географічних районувань Європейської Росії, до складу якої органічно входила сучасна Сумська область. Надалі ідеї і праці В.В.Докучаєва були використані при фізико-географічному районуванні Європейської Росії П.І.Броуновим (1904), О.О.Крубером (1907), П.П.Семеновим- Тянь-Шанським (1915) і Л.С.Бергом (1913).

За радянських часів з’явилася можливість у географів Харківського і Київського університетів детально на ландшафтній основі почати вивчення природи Сумщини і виконати фізико-географічне районування її території. Значний внесок зробили експедиції Харківського університету ім. О.М.Горького. У результаті цих досліджень з’явилися серії статей щодо фізико-географічного районування Сумщини. Співробітники академічних установ Києва і університету опублікували фундаментальну монографію щодо фізико-географічного районування України; на території Сумської області було виділено ряд ландшафтних областей і районів. Пізніше О.М.Мариничем, і П.Г.Шищенко (1978,1982) представлене ландшафтне районування області в «Атласі природних умов і ресурсів УРСР» і монографії «Фізична географія Української РСР».

Питаннями фізико-географічного районування Сумської області займався професор Сумського державного педагогічного університету Б.М.Нешатаєв.

При фізико-географічному районуванні Сумської області була прийнята дворядна зонально-азональна система таксономічних одиниць (країна, зона, провінція, округ, ландшафтний район).

Найбільш крупною таксономічною одиницею районування Сумської області є фізико-географічна країна. Сумська область входить до складу Східно-Європейської рівнинної країни. Наступною крупною таксономічною одиницею є фізико-географічна зона. На території області виділяються дві зони – мішаних лісів і лісостепова. У межах ландшафтних зон виділяють провінції, де особливості кліматичних і геолого-геоморфологічних умов накладають помітний відбиток на характер ґрунтів, рослинності та інших компонентів ландшафту. На території Сумської області виділяють три провінції: Поліську (А), Лівобережно-Дніпровську низовинну лісостепову (Б), Середньоросійську піднесену лісостепову (В). У межах провінцій виділяють ландшафтні округи. У Поліській провінції виділяється Кролевецько-Шосткинський хвилясто-рівнинний моренно-зандровий округ (I); Лівобережно-Дніпровська провінція – Роменсько-Конотопській розчленований рівнинно-терасовий лесовий округ (П) і Ворсклинський розчленований лесовий округ (Ш); Середньоросійська провінція - Сумсько-Глухівський піднесений лесовий округ (IV) (додаток А, рис.А.7). Найменшою таксономічною регіональною одиницею є ландшафтний район. Він виділяється як генетична частина округу у зв’язку з локальними змінами клімату і рельєфу і, як наслідок, своєрідною ландшафтною морфологічною структурою.

А. Поліська провінція зони мішаних лісів

1. Кролевецько-Шосткинський хвилясто-рівнинний моренно-зандровий округ.

На півночі і північному сході округ межує з аналогічними ландшафтними комплексами Брянської області, західна межа проходить по правому березі р. Десни. Південна і південно-східна збігаються з ландшафтною межею зони лісостепу. Ця межа збігається з пануванням на північ від неї дерново-підзолистих ґрунтів легкого механічного складу і дубово-соснових лісів.

У тектоструктурному відношенні округ займає південно-західний борт Воронезького масиву, що в даний час характеризується повільним опусканням. Корінні породи представлені крейдяною системою мезозою. У південній частині округу уклинюються більш молоді палеогенові товщі еоцену. Четвертинні відкладення представлені водно-льодовиковими зандровими відкладеннями і розмитими моренними накопиченнями дніпровського гляціалу. По долинах річок (Зноб, Свига, Івотка, Шостка, Есмань) розвинені низинні торф’яники.

У цілому рельєф рівнинний, висоти зростають у напрямку до відрогів Середньоросійського підвищення (південь і схід). Це на більшій частині площі типова льодовикова і водно-льодовикова моренно-зандрова рівнина. Типові зандри добре виражені на півночі (можливо, це флювіогляціальні відкладення московського зледеніння) і на півдні на Сеймсько-Деснянському межиріччі (відкладення дніпровського гляціалу).

Клімат округу типовий помірно- континентальний.

У ґрунтовому покриві округу домінують підзолисті дернові ґрунти легкого механічного складу і різного ступеня оглеювання. По долинах річок представлені болотні ґрунти і низинні торф’яники. На південному сході (межиріччя Шостки, Есмані і Реті) спостерігається дефляція піщаних ґрунтів.

У рослинному покриві панують дубово-соснові і липово-дубово-соснові ліси. Значні площі представлені агрофітоценозами на місці колишніх лісів. Великі масиви в заплавах річок займають луги і низинні болота.

1. Зноб-Новгородський моренно-зандровий і слабодренований ландшафтний район з дубово-сосновими лісами на дерново-слабо- і середньопідзолистих оглеєних легкого механічного складу ґрунтах.

Даний район є продовженням аналогічного ландшафтного комплексу в Брянській області. Його південна межа майже збігається з адміністративною межею Середино-Будського району. В основу його виділення були покладені палеогеографічні особливості, значне поширення крейдяних відкладень, досить висока заболоченість території і своєрідний ґрунтово-рослинний комплекс, властивий типовим поліським ландшафтам. Полісся – це низовинна, складена флювіогляціальними і древньоалювіальними пісками рівнина, із значним поширенням соснових борів, лугів і низинних боліт.

Полісся в основному стосується тектонічних опускань. Даний район характеризується зануренням кристалічного фундаменту із швидкістю більше 2 мм за рік. Значну роль у формуванні геокомплесів зіграли талі води і флювіогляціальні відкладення московського льодовика, що перекрили в багатьох місцях відкладення дніпровського гляціалу.

Корінні породи представлені крейдяними відкладеннями – темно-сірі мергелі, вапняк і біла крейда. Корінні відкладення виходять іноді на поверхню і активно беруть участь в рельєфоутворенні – прихований карст, осідання на поверхні. Четвертинні відкладення представлені мореною, яка залягає на корінних породах і дуже рідко виходить на поверхню. Зверху домінують водно-льодовикові відкладення.

Поверхня району в цілому спокійна, рівна, поступово підвищується на схід, де іноді зустрічаються незначні за площею ділянки, підняті на декілька десятків метрів. Це денудаційні останцеві підвищення, де крейдяні породи дуже близько підходять до поверхні (район С.-Буди). У середній течії р. Зноб добре представлена зандрова рівнина з дюнним мезорельєфом. На плакорних ділянках досить часто зустрічаються блюдця просідання карстового генезису. Це овальні або округлі пониження в діаметрі 30-50 м.

Важливим геоморфологічним компонентом ландшафту є долина р. Десни. Вона має заплаву і три надзаплавних тераси. Заплава шириною до 3-4 км з численними старицями. На правобережжі Десни заплава переходить у корінний берег, де ярами розкриваються корінні породи крейдяного віку.

Завдяки великій кількості опадів (550-600 мм), значному модулю стоку (до 4,5 л/с з 1 км²) і геолого-геоморфологічним особливостям району тут добре виражена річкова мережа. Ліві притоки р. Десни – Зноб і Свига – досить повноводні річки з широкою річковою долиною.

Ґрунти досить одноманітні. На плакорах це дерново- слабо- і середньопідзолисті піщані, а також супіщані оглеєні. На древніх високих терасах Десни панують дерново-середньопідзолисті і суглинисті із слабким оглеєнням ґрунти. На борових терасах Десни і її лівих притоках розвиваються дерново-слабопідзолисті ґрунти.

У рослинному покриві домінують дубово-соснові ліси або чисті соснові насадження. Окремими фрагментами представлені на верхніх терасах Десни вторинні березові ліси. В цілому лісистість району 25-30% від його загальної земельної площі.

2. Шосткинсько-Ямпільський підвищений слабо-розчленований ландшафтний район високого Полісся

До складу району входить Шосткинський адміністративний район, більша частина Кролевецкого і Ямпільського районів.

Літологічна будова району дуже строката. Ландшафтоутворююче значення мають корінні породи крейди і палеоген-неогена, які часто виходять на поверхню. З четвертинних відкладень домінують водно-льодовикові зандрові відкладення.

Південно-західна частина району належить до Придеснянської терасної рівнини, а північно-східна частина – до відрогів Середньоросійського підвищення (це геоморфологічні і ландшафтні підрайони). Межею між ними служить висока древньоантропогенова тераса Десни.

Придеснянська рівнина характеризується розвитком терас, пісків алювіального і флювіогляціального генезису і відсутністю мережі ярів та балок. Головною геоморфологічною одиницею району є долина р. Десни.

Середньоросійське підвищення в межах району має досить значну висоту – 200-240 м. Річкові долини розкривають корінні породи крейди і палеоген-неогену, які з поверхні перекриті льодовиковими і водно-льодовиковими відкладеннями, нижче за них залягає дніпровська морена. Зандри – характерна риса рельєфу даного підрайону. Особливо широко піски представлені на терасах борів Івотки, Шостки, де вони сформували комплекс дюн. На плакорах зустрічаються блюдця просідання карстового генезису до 10 м в діаметрі і 1- 2 м вглиб.

Гідрокліматичні показники подібні до попереднього ландшафтного району.

Ґрунтовий покрив досить різноманітний. Домінують дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти на різних стадіях оглеювання. У південно-західних частинах району (басейни річок Івотки і Шостки, Реті і Есмані) розвинені дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти. Окремими плямами на добре дренованих підвищених ділянках на північному сході району при близькому заляганні крейдяних порід представлені світло-сірі ґрунти.

Рослинний покрив району за останні 100-150 років сильно трансформувався у результаті господарської діяльності (інтенсивне розорювання лісових площ, осушення боліт, створення лісових полезахисних смуг). Корінними насадженнями в районі є дубово-соснові ліси, на місці яких зараз знаходиться рілля. Дубово-соснові формації збереглися уздовж річок Івотки, Шостки, Есмані. Окремими фрагментами на добре дренованих територіях можна зустріти липово-дубово-соснові асоціації типових південнополіських лісів.

Б. Ліовобережно-Дніпровська низинна лісостепова провінція.

II. Роменсько-Конотопський розчленований рівнинно-терасний лесовий округ.

Північною межею округу є зона мішаних лісів і ландшафтний округ Середньоросійського підвищення. За межами Сумської області із заходу і півдня округ має продовження в Черкаській і Полтавській областях. Східною його межею є сусідні округи Сумської області – Середньоросійський і Ворсклинський. До складу округу входять адміністративні райони: Конотопський, південна частина Путивльського, Буринський, Білопільський, Недригайлівський, Роменський, Липоводолинскьий і західна частина Лебединського району.

Більша частина округу в тектонічному відношенні відповідає північно-східному борту Дніпровсько-Донецької западини, а південно-західна частина – центральному грабену, який ускладнений локальними тектонічними структурами позитивного знаку, добре вираженими в рельєфі. У цілому територія округу характеризується невеликим підйомом 2- 4 мм за рік. Корінні породи на півночі представлені еоценовими товщами палеогену – зеленувато-сірі піски з лінзами фосфоритів. Велику частину округу складають пліоценові відкладення неогену. Четвертинні накопичення представлені лесом і лесоподібним суглинком на еолово-делювіальних відкладеннях.

Рельєф досить різноманітний від комплексу древніх слабо розчленованих терас на півночі і розчленованих лесових, льодовикових і водно-льодовикових рівнин на решті частини. Типовим для округу є розвиток водно-льодовикових прохідних долин на межиріччі Сули і Хоролу, а також менших за розмірами численних древніх балок і улоговин стоку, генезис яких також пов’язаний з водами дніпровського льодовика. Широко розвинена мережа ярів. На плакорних міжрічкових рівнинах розвиваються суфозійні процеси.

Клімат округу тепліший і м’якший, ніж у Поліссі.

Гідрографічна мережа в окрузі представлена головними річками Сумщини – Сеймом, Сулою, Пслом і їх притоками.

Ґрунтовий покрив представлений головним чином чорноземами типовими малогумусними. Тільки по правобережжю річок Сейму і Сули розвинена складна мозаїка ґрунтів: світло-сірі і темно-сірі лісові ґрунти і опідзолені чорноземи. У заплавах річок панують алювіальні ґрунти з різним ступенем оглеєння і засолення.

Природна рослинність – широколистяні ліси і ділянки лугових різнотравних степів майже не збереглися, на їх місці виникли оброблювані сільгоспугіддя. В цілому округ відповідає підзоні північного лісостепу, і його рослинність відповідає загальним зональним типам рослинних угрупувань. Ліси збереглися головним чином у межах річкових долин і по балках. У них розвинені дубово-соснові і кленово-липово-дубові ліси. Багато штучних посадок. Невід’ємним компонентом ландшафтів округу є лісові полезахисні смуги.

3. Присеймський терасний слабо розчленований ландшафтний район лесової рівнини.

Даний район займає терасну рівнину р. Сейму і Яготинську моренну терасу Дніпра. На півночі межує із зоною мішаних лісів і округом Середньоросійського підвищення, південна межа проходить по древніх верхніх терасах Сейму через населені пункти: с. Соснівка, с. Дубов’язівка, с.Салтикове, с. Воскресенка, с. Шкуратівка і м. Білопілля.

У літологічній будові району беруть участь в основному палеогенові відкладення канівської і бучакської свити, представлені зеленуватими пісками з пачками фосфоритів. На схід від гирла р. Клевень розвинені крейдяні товщі, які іноді розкриваються на поверхні долиною р. Сейму. Четвертинні відкладення – древньоалювіальні верхніх надзаплавних терас, лес і лесоподібні суглинки.

Рельєф району пологохвилястий, а місцями абсолютно плоский. Поверхня плато розчленована невеликими балками, ярів дуже мало. Важливою морфоскульптурною одиницею району є долина Сейму, в якій налічується до чотирьох терас. Вище за них розташовані розмиті моренні тераси Дніпра, вони майже злилися з міжрічковими плакорними ділянками.

Значного поширення на лівобережжі Сейму набули типові малогумусні чорноземи, зрідка сірі лісові ґрунти на другій терасі, а на першій надзаплавній терасі бору розвиваються дерново-підзолисті піщані ґрунти. Ґрунти правобережжя строкатіші за своїми видами – від опідзолених чорноземів до серії сірих лісових ґрунтів. У заплаві Сейму домінують алювіально-дернові ґрунти з ознаками содового засолення, а на гривах лугові чорноземи.

Рослинний покрив зазнав великих структурних змін у результаті сильної антропогенної дії. Правобережна частина району має 10-15 % лісистості, а лівобережна тільки 2-5% і ліси мають острівний характер. Краще збереглися водоохоронні ліси уздовж р. Сейму: на терасах борів чисті соснові насадження або дубово-соснові, а на схилах корінних берегів представлені кленово-липово-дубові.

Лугові степи, які колись займали значні площі на лівобережжі, зараз розорані. Подекуди вони збереглися уздовж річки Сейму на крутих обривистих берегах.

4. Сульський підвищено-розчленований ландшафтний район на неогенових відкладеннях з типовими чорноземами і пануванням агрофітоценозів.

До складу ландшафтного району входять Роменський і Недригайлівський адміністративні райони і значні території Конотопського, Буринського і Білопільського районів. Ландшафтний район має продовження в Чернігівській і Полтавській областях.

Корінні породи району представлені пліоценовими товщами неогену з пісків, пісковиків і глин. Четвертинні лесові відкладення прикривають корінні породи. Іноді в лесових товщах можна зустріти комплекси льодовикових утворень.

У районі велику ландшафтоутворюючу роль відіграють локальні солянокупольні структури, які значно впливають на хід екзогенних процесів і морфологію річкових долин. Локальні тектоструктури підсилюють гравітаційну нестійкість схилів, сприяють підмиву берегів і утворенню ярів.

Рельєф слабохвилястий з великою кількістю древніх прохідних долин, улоговин, балок і сучасних ярів. Важливим і своєрідним компонентом району є долина річки Сули.

У районі типові середньосуглинисті малогумусні чорноземи. По правому березі річки Сули під пологом колишніх широколистяних лісів сформувалися темно-сірі лісові ґрунти і опідзолені чорноземи. Окремими острівцями на плакорах і суфозійних пониженнях розвиваються засолені луго-чорноземні ґрунти. У долині р. Сули представлені торф’яно-болотні ґрунти.

Рослинний світ сильно змінений людиною, на місці широколистяних лісів і різнотравних степів зараз домінують агрофітоценози. Ліси збереглися в долинах річок.

Лугова рослинність добре виражена в заплавах Сули і її головних притоках – Ромен і Терен. Заплавні мезофільні фітоценози значною мірою змінені господарською діяльністю людини.

Степова рослинність збереглася тільки по схилах прирічкових балок і по правому крутому схилу річки Сули.

Природні комплекси району значно змінені людиною, сотні років тому були вирубані широколистяні ліси, розорані степові ділянки. У деяких місцях району (особливо Білопільський, Недригайлівський адміністративні райони) створюється зовнішнє враження «антропогенного степу» – поля, розділені правильними прямокутниками лісових штучних смуг, села поблизу води по долинах річок, балки і повна відсутність природних деревинно-чагарникових формацій.

5. Псельсько – Хорольський полого-хвилястий ландшафтний район на палеогенових відкладеннях з типовими чорноземами і пануванням агрофітоценозів з фрагментами широколистяно-дубових лісів.

Більша частина району знаходиться в Полтавській області. Східною межею району служать відроги Середньоросійського підвищення і межі розповсюдження дніпровського льодовика.

Корінними породами є палеогенові товщі харківської свити – зеленувато-сірі піски з прошарками глини. На південному сході району зустрічаються полтавські неогенові відкладення із зеленуватих глин і білих пісків. На плакорах значно поширені молодші неогенові накопичення із строкатих глин і супісків. Значні площі плакорів покриті четвертинними відкладеннями – лесом і лесоподібними суглинками. По численних сухих балках поширені делювіальні відкладення. На правобережжі р. Грунь і р. Псел окремими плямами зустрічаються флювіогляціальні і льодовиково-озерні суглинки з прошарками пісків і гальки кристалічних порід.

Ландшафтний район є плоскою слаборозчленованою полого-увалистою рівниною, порізаною мережею реліктових прохідних долин і балок. Балки добре виражені в рельєфі, їх глибина 15-30 метрів. Плакорні ділянки мають суфозійні блюдця. Долина Псла шириною 9-12 км має заплаву і три надзаплавні тераси.

У районі панують чорноземи типові малогумусні середньосуглинистого механічного складу. Окремими плямами на південному сході району представлені темно-сірі ґрунти і опідзолені чорноземи. У долинах Псла, Груні і Хоролу розвиваються лугові солонцюваті ґрунти, а на терасі бору Псла – дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти.

Природна рослинність району майже не збереглася і колишні широколистяні ліси і лугові степи зараз замінені агрофітоценозами. Ліси уціліли тільки в долинах річок Псел і Хорол, а також на межиріччі Псла і Ворскли. По правому берегу Псла окремими масивами збереглися кленово-липово-дубові ліси з багатим підліском, а на терасах лівобережжя домінують дубово-соснові і чисто соснові ліси. На вододілі Псла і Ворскли острівцями розкидані дубові гаї і невеликі масиви з липово-дубових лісів. У цілому лісистість району дуже мала – від 2 до 10% від загальної земельної площі.

III. Ворсклинський розчленований полого-хвилястий лесовий округ.

Виділення даного округу у складі провінції Придніпровської рівнини виправдане палеографічними, тектолітологічними і ґрунтово-біогенними особливостями регіону. В межі округу входять східна частина Охтирського району і Великописарівський район Сумської області.

У тектонічній будові округ відповідає Дніпровсько-Донецькому грабену і його північно-східному борту. Територія характеризується повільним підняттям 4-8 мм за рік і має значну кількість локальних тектонічних структур, що приводить до змін у рельєфі і в екзодинамічних процесах. Корінними породами округу є палеоген-неогенові відкладення. Це київська і харківська свити палеогену і пліоценові відкладення неогену. Четвертинні відкладення представлені потужними шарами лесу і лесоподібних суглинків, а в межах річкових долин – древніми і сучасними алювіальними відкладеннями, в балках акумулювалися делювіальні товщі.

Поверхня округу представлена лесовою рівниною, розчленованою численними лівими притоками р. Ворскли і балками. З сучасних екзогенних процесів можна виділити водну і вітрову ерозію, суфозію, замулювання заплав і ставків, зсуви та ін.

Кліматичні показники мало відрізняються від попередніх округів Придніпровської рівнини.

У окрузі домінують середньогумусні типові чорноземи важкого механічного складу. Тільки уздовж Ворскли і її притоків під широколистяними лісами сформувалися темно-сірі ґрунти і опідзолені чорноземи.

Рослинний покрив належить до підзони південного лісостепу і представлений кленово-дубовими і сосновими лісами річкових долин, заплавними лугами. Значні площі зайняті агрофітоценозами з лісовими полезахисними смугами.

6. Заворсклинський терасний полого-хвилястий розчленований ландшафтний район лесової рівнини з типовими середньогумусними чорноземами.

За межами Сумської області район продовжується в Полтавській і Харківській областях до р. Мерли – лівої притоки р. Ворскли.

Найбільш древніми корінними породами є палеогенові (київська і харківська свити) піски, мергелі, алевроліти, пісковики і зеленуваті глауконітові піски; неогенові (пліоцен) сірі піски і глини. Окремими плямами представлені міоценові полтавські відкладення з пісків жовтого і білого кольорів, часто розкритих кар’єрами. Четвертинні відкладення на верхніх терасах річок і плакорах представлені лесом і лесоподібними суглинками.

Поверхня району неоднорідна. Високе з ярами і балками правобережжя річки Ворскли поступово переходить в Середньоросійське підвищення. Лівобережжя р. Ворскли представлене серією акумулятивних алювіальних терас, які біля кордонів Сумської області переходять в лесові з великою кількістю суфозійних улоговин плакори. Важливим елементом рельєфу району є долина Ворскли.

У межах району на плакорах лівобережжя сформувалися типові чорноземи важкосуглинистого механічного складу. На першій терасі бору розвиваються дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти. Під пологом широколистяних лісів правобережжя Ворскли сформувалися темно-сірі ґрунти і опідзолені чорноземи.

Рослинний покрив ландшафтного району зазнав значних змін у результаті господарської діяльності. Сотні років тому почалося розорювання лугових різнотравних степів і лісових площ. У даний час природна рослинність на лівобережжі Ворскли замінена сільськогосподарськими землями, лише окремими масивами уціліли водозахисні широколистяні ліси на плакорах. На борових терасах Ворскли зустрічаються соснові ліси. Набагато краще зберігся рослинний покрив на правобережжі р. Ворскли. Це ясенево-дубові і кленово-липово-дубові асоціації.

В. Середньоросійська підвищена лісостепова провінція.

IV. Сумсько-Глухівський підвищений сильнорозчленований лесовий округ.

У межах Сумської області округ включає південно-західні відроги Середньоросійського підвищення. На півночі він граничить із змішаними лісами, а на півдні з підзоною південного лісостепу. В межі округу входять багато адміністративних районів – Глухівський, Сумський, Краснопільський, Тростянецький і окремі частини інших районів області. Округ має природне продовження на схід у межах Брянської, Курської і Бєлгородської областей.

У тектонічному плані він відповідає структурам Воронезького кристалічного масиву, і лише крайні південно-західні ділянки належать до північно-східного борту Дніпрово-Донецької западини, у межах якої активно виявляються сучасні локальні тектоструктури.

Найбільш древніми породами, що виходять на поверхню, є крейдяні відкладення, представлені крейдою, мергелем, пісками. Палеоген-неогенові піщано-глинисті відкладення значно поширені, вони розкриваються в долинах річок Клевені, Есмані, Сейму і в ярах та балках. Четвертинні відкладення представлені лесом, лесоподібними суглинками, еоловими і алювіальними пісками, а на півночі округу трапляються гляціальні і флювіогляціальні відкладення, торф.

Поверхня округу – типова підвищена розчленована лесова рівнина з добре вираженими в рельєфі долинами, ярами і балками. Північ округу має менш розчленована поверхню у результаті льодовикової екзарації і акумуляції. Тут добре представлені карстові форми мезорельєфу – воронки, яри, улоговини. У південній частині округу на вирівняних плакорах і верхніх терасах річок добре розвинені суфозійні блюдця в лесових породах. Підняття Воронезької антеклізи зумовило значну глибину річкових долин і древніх балок. У поєднанні з інтенсивним сніготаненням весною і зливами в літній сезон це є однією з причин активного росту ярів. Тектоструктури визначили напрям долини Псла, зумовили її різкі повороти і морфометрію річкової долини.

Ґрунтовий покрив округу дуже строкатий, що свідчить про розвиток різноманітних ландшафтів у минулому (широколистяні ліси, хвойні ліси, лугові степи). У північних частинах округу найстрокатіші ґрунти від світло-сірих до опідзолених чорноземів; межиріччя Сейму і Псла зайняте типовими малогумусними чорноземами; межиріччя Псла і Ворскли має також різноманітні ґрунти від темно-сірих і опідзолених чорноземів до типових чорноземів.

У даний час заліснення округу становить 10-20%. Ліси представлені трьома досить великими масивами. Північний масив стосується басейнів річок Клевень і Есмань. Тут панують широколистяні кленово-липово-дубові ліси. Центральний масив стосується долини Псла, де домінують широколистяні ліси і соснові ліси борової тераси. Південний масив займає межиріччя Псла і Ворскли, на якому представлені в основному дубово-соснові і кленово-дубові ліси. Відомо, що ці відроги Середньоросійського підвищення з широколистяними лісами і островами розораних лугових степів представляють древній дольодовиковий лісостеп. Звідси ліси поширюються на звільнені від льодовика території, рухаючись по лісових долинах і поступово виходячи на плакори.

7. Есмань-Клевенський льодовиковий розчленований ландшафтний район підвищеної лесової рівнини з опідзоленими ґрунтами і фрагментами широколистяних лісів.

До складу району входять Глухівський адміністративний район і частини Ямпільського, Кролевецького і Путивльського районів.

Річкові долини розкривають древні крейдяні відкладення кампанського ярусу, які добре представлені в басейні річки Клевень. Палеоген-неогенові товщі з пісків, пісковиків, глин і мергелів розкриваються численними ярами і балками в західних і східних частинах району. Четвертинні відкладення переважно представлені лесом і лесоподібним суглинком. У долинах річок розвиваються піщані алювіальні наноси і торф.

Поверхня району на правобережжі річок Клевень і Есмань являє собою підвищену сильно розчленовану лесову рівнину, а лівобережна частина розчленована менше і плавно опускається у бік річки Сейм. Розчленованість території пов’язана з наявністю річкових долин, ярів, балок, суфозійних улоговин, карстових воронок. Річкові долини врізаються в корінні товщі і мають іноді вигляд каньйонів (р. Клевень).

Ґрунтовий покрив надзвичайно строкатий через розчленований рельєф, характер рослинності і палеогеографічні умови. У більш порізаній ерозією західній частині району панують світло-сірі і темно-сірі ґрунти, а в східній частині – опідзолені чорноземи. У заплавах річок розвиваються торф’яно-болотні ґрунти.

Навіть тут, в найпівнічнішому районі лісостепу, майже не залишилося широколистяно-дубових лісів, які поступилися місцем сільськогосподарським угіддям. Окремими зеленими плямами серед розораних територій розкидані фрагменти дібров, березняків і кленово-липово-дубових лісів. У ландшафтному районі на пологих схилах правого берега р. Есмані можна зустріти фрагменти реліктової степової рослинності на крейдяних відкладах. Степові елементи вкраплені в мезофільну лугову рослинність.

8. Вирський льодовиково-перегляціальний розчленований ландшафтний район лесової рівнини з типовими чорноземами і пануванням агрофітоценозів.

Район займає найбільш пологу знижену частину Середньоросійського підвищення у межах Сумської області. До його складу входить східна частина Білопільського і північно-західна частина Сумського району.

Найдревнішими породами району, що відіграють ландшафтоутворюючу роль, є крейдяні відкладення. Палеогенова і неогенова системи представлені пісками, глинами і щільним сірим пісковиком. Четвертинні відкладення складаються з накопичень лесу і лесоподібних суглинків, алювіальних відкладень заплав невеликих річок і делювіальних наносів численних балок і ярів.

Поверхня району є слабохвилястою розчленованою лесовою рівниною, яка створює вододіл між річками Сеймом і Пслом. Територія дренується р.Вир і її притоками. Характерними елементами рельєфу є численні улоговини, балки і прохідні водно-льодовикові долини. Можливо, і долина р. Вир є древньою долиною стоку талих вод.

Характерні типові малогумусні чорноземи, лише плямами під колишніми широколистяними лісами сформувалися темно-сірі ґрунти. У заплавах невеликих річок Вир, Сумка розвиваються алювіально-дернові і болотно-перегнійні ґрунти.

Рослинний покрив у районі майже повністю змінений господарською діяльністю людини. Лугові степи і ясенево-дубові ліси, які раніше займали територію району, зараз повністю розорані.

9. Псельсько – Ворсклинський позальодовиковий підвищено - розчленований район лесової рівнини, з комплексом чорноземів і опідзолених ґрунтів і пануванням агрофітоценозів із фрагментами широколистяних лісів.

За площею це найбільший ландшафтний район, до складу якого входять території Сумського, Краснопільського, Тростянецького і частини Лебединського і Охтирського адміністративних районів Сумської області. Ландшафтний район має природне продовження в Курській і Бєлгородській областях. Західна межа району добре виражена в орографічному плані і збігається із східною межею розповсюдження дніпровського льодовика на Сумщині. Південна межа має чітку вираженість у зміні ландшафтів від підвищених до низинних південно-лісостепових.

Корінні породи представлені в основному неогеновими відкладеннями полтавської свити – зеленуваті глини, пісковики, білі піски. Крейдяні товщі залягають уздовж течії р. Псел на схід від м. Сум. Окремими клинами палеоген-неогенові відклади представлені алевритами, мергелями, супісками. Корінні породи розкриваються в долинах річок, ярах і кар’єрах. Четвертинні відкладення представлені в основному лесом і лесоподібними суглинками, потужність яких досягає іноді до 27 м. По балках і ярах розвиваються делювіальні глинисті і суглинисті наноси. У долинах річок акумулювалися древні і сучасні піски, супіски, суглинки. По численних древніх долинах стоку флювіогляціальні відкладення проникли далеко на південь від межі зупинки льодовика (дніпровського). Тому окремими острівцями в районі можна зустріти ці відкладення – древньоозерні зеленуваті гумусовані суглинки і тонкозернисті піски в Лебединському районі. В інших місцях водно-льодовиковий комплекс представлений бурими пісками, суглинками потужністю до 13 м.

У результаті палеогеографічних причин, особливостей рельєфу і клімату ґрунтовий покрив району дуже строкатий. На великій території панують типові малогумусні середньосуглинисті чорноземи, що сформувалися на лесових товщах під пологом лугових різнотравних степів. Під пологом широколистяних лісів відбувся розвиток сучасних опідзолених чорноземів, світло-сірих і темно-сірих опідзолених ґрунтів. Основні ділянки поширення даних ґрунтів належать до прирічкових просторів. Уздовж р. Псла на терасі бору розвиваються дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти. У заплавах невеликих річок представлені лугові солонцюваті ґрунти.

Заліснення району досить високе і становить 15-20 %. Домінують кленово-липово-дубові ліси, що стосуються схилів підвищених міжрічкових територій і верхніх терас р. Псел.

Лісостепові геокомплекси району знаходяться під інтенсивним антропогенним впливом.

Розділ 5 Функціонування, динаміка і розвиток ландшафтів

5.1 Функціонування ландшафтів. Функціонування ландшаф­тів – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформа­ції речовини й енергії всередині ПТК (вертикальні потоки) або між різними ПТК (горизонтальна міграція). Якщо первинною ланкою для аналізу вертикальної (радіальної) міграції (зв’язків) слугує фація, то для виявлення горизонтальних необхідно досліджувати ландшафти в цілому.

Головні складові функціонування ландшафтів такі:

1) вологообмін; 2) мінеральний обмін; 3) газообмін; 4) енергообмін; 5) біоген­ний кругообіг та ін.

Процес вологообміну (кругообіг вологи) включає випадання ат­мосферних опадів, поверхневий стік, інфільтрацію, підземний стік, підняття ґрунтових вод по капілярах і випаровування, конденсацію вологи в атмосфері і нове випадання опадів. Таким чином, з одного боку, це підняття водних розчинів по капілярах ґрунту і всмокту­вання їх кореневою системою, висхідні потоки повітря, випарову­вання з поверхні ґрунту і водойм, транспірація і т.д. З іншого – випа­дання атмосферних опадів, їх просочування в ґрунт, випадання ра­зом із вологою пилу і т.д. Завдяки кругообігу вологи здійснюється мінеральний обмін між окремими компонентами ландшафту. Цей процес супроводжується формуванням, транспортуванням і акуму­ляцією хімічних елементів.

Мінеральний обмін у ландшафті, на відміну від вологообігу, має вигляд спрямованих в один бік міграційних процесів, відбуваються акумуляція і трансформація речовин, а не безпосередній їх круго­обіг. Мінеральні речовини мігрують у ландшафті у вигляді: 1) водо­розчинних речовин (іонів); 2) механічних домішок у воді (завислі наноси); 3) механічних домішок у повітрі (пил); 4) твердих продуктів денудації гірських порід, що переміщаються по схилу під дією сили тяжіння, та ін.

Газообмін – це переміщення розчинів і трансформація газоподібних речовин, а також циркуляція атмосферних мас, що супроводжується обміном речовиною й енергією.

Енергообмін – це кругообіг і трансформація сонячної енергії. Вона здатна перетворитись в інші види енергії — теплову, хімічну, механічну. Завдяки сонячній енергії відбуваються вологообмін і біогенний кругообіг. Від забезпечення сонячною енергією залежить інтенсивність функціонування ландшафтів.

Біогенний кругообіг – включає утворення і руйнування органічної речовини, їх випадання на поверхню ґрунту та включення у новий кругообіг. Процес утворення органічної речовини – це фотосинтез.

Кожний із перелічених (п’яти) головних процесів функціонування ландшафтів складається із численних елементарних процесів, які мають різний характер. Це такі процеси: фізичний (нагрівання чи охолодження земної поверхні, підняття ґрунтових вод по капілярах, випаровування та ін.); хімічний (механічна, водна, повітряна, біогенна та технічна міграція хімічних елементів); біологічний (фотосинтез, розкладання органічної маси мікроорганізмами та ін.).

Фізичні процеси функціонування ПТК вивчає геофізика ландшафту, хімічні – геохімія ландшафту, біологічні – біотика ландшафту (біогеоценологія).