3.2. Система фінансування природокористування та охорони навколишнього середовища

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

- Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

- бюджету Автономної Республіки Крим;

- фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;

- власних коштів підприємства;

- іноземних находжень та інвестицій;

- інших позабюджетних коштів.

Фінансування з державного бюджету передбачається для здійснення пріоритетних програм та проектів, що мають першочергове, загальнонаціональне значення. Обсяг бюджетних коштів залежатиме від рівня й темпів розвитку економіки України.

Позабюджетне фінансування має становити домінуючу частину витрат на здійснення природоохоронної політики. Для цього необхідна концентрація платежів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів, находжень від штрафів та компенсації шкоди, завданої внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у Національному екологічному фонді, який діятиме на правах юридичної особи на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Система фінансування природокористування вирішує такі завдання:

а) визначення потреби у фінансових ресурсах;

б) установлення критеріїв виробу альтернативних джерел фінансування (розмір витрат, процентна ставка, податки, ступінь ризику);

в) забезпечення практичного одержання фінансових ресурсів з обраних джерел;

г) ефективне використання одержуваних фінансових ресурсів.

Надзвичайно важливим у фінансовому розумінні є те, що практично всі країни світу, незважаючи на різний рівень їхнього розвитку та національні особливості, зійшлися на необхідності запровадження в галузі природокористування фінансових економічних важелів, оскільки вони перетворюють навколишнє природне середовище з товару, що раніше не мав первинної вартості, на товар із власною цінністю й ціною; підтримують на рівні встановлених екологічних вимог суспільну діяльність за мінімальних витрат як для окремих суб’єктів господарювання, так і для суспільства в цілому.

Формування державної екологічної політики відбувається з урахуванням соціально-економічної ситуації в країні та реального стану народногосподарського комплексу, який не подолав наслідків системи господарювання колишнього режиму.

При цьому важливою проблемою залишається визначення розумної межі економізації процесів взаємодії природи й суспільства, виявлення сфери ефективного застосування фінансової складової економічного механізму природокористування.

Платність природних ресурсів - найважливіший елемент економічного механізму природокористування, орієнтованого на ринкові реформи. Форми платежів за природні ресурси залежать від їхнього виду та призначення. Так, за користування лісними ресурсами плата вноситься у вигляді лісного податку та орендної плати, за користування водними об’єктами у вигляді регулярних платежів протягом терміну водокористування, за користування землею – у вигляді земельного податку або орендної плати. Ці платежі надходять до місцевого бюджету, до фондів відтворення та охорони природних ресурсів.

Другим фінансовим джерелом природокористування є плата за забруднення довкілля шляхом викидів (скидів) та розміщення відходів як у межах, так і поза встановлених лімітів. У першому випадку платежі здійснюються за рахунок собівартості продукції підприємства, у другому – за рахунок прибутку цього підприємства. Якщо підприємство збиткове, то платежі здійснюються за рахунок усіх коштів, яке має підприємство.

В умовах формування ринкової економіки України важливе значення має надаватися ринковим засобам забезпечення природоохоронної діяльності. Серед них слід виділити організацію екологічного банку України, впровадження системи екологічного страхування з одночасним прийняттям Верховною Радою України Закону «Про екологічне страхування», впровадження екологічного аудиту тощо. В умовах дефіциту фінансових ресурсів для екологічного оздоровлення держави доцільно платежі за забруднення природного середовища акумулювати в спеціальних позабюджетних фондах, надавши їм функції трастових компаній і пільговий режим оподаткування. Важливо розробити й інші програмні документи для ефективного оздоровлення навколишнього природного середовища.

Регіональна система фінансування природокористування та охорони навколишнього середовища існує, головним чином, за рахунок платежів за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Вона ґрунтується на таких принципах, як:

• справедливість розміру платежів. Цей принцип реалізується через багатоступеневу процедуру узгоджень, уточнюючих коефіцієнтів та пільг з платежу на рівні природокористувачів, органів управління та органів влади регіону;

• мінімізація витрат з одержання плати з автотранспортних підприємств, реалізованому через процедуру збільшення вартості палива в системі Укрнафтопродукту на величину плати за викид забруднюючих речовин в атмосферу;

• урахування забезпечення безпеки населення при визначенні плати за наднормативні викиди розміром 10 гранично допустимих викидів. Дане рішення ґрунтується на врахуванні коефіцієнту запасу при переході від порогової концентрації забруднюючих речовин до ГДК, рівного, як правило, 3-10;

• найбільш повній відповідності розрахунку плати за викиди забруднюючих речовин експоненціальному характеру залежності збитку від обсягів наднормативних викидів. Плата за наднормативні викиди визначається за формулою :

, (3.1)

де - плата за наднормативні викиди - її речовини, грн..;

- нормативи плати за викид в межах гранично допустимого, грн./т;

- фактична маса речовини, що надійшла в навколишнє середовище, т;

- гранично допустимий викид забруднюючої речовини, т;

Важливим джерелом фінансування екологічної безпеки є плата за викиди забруднюючих речовин у системі комунального господарства. Наводимо методику визначення плати за викиди забруднюючих речовин зі стічними водами через системи комунальної каналізації.

В її основу закладено формулу:

(3.2)

де П_і – плата за викиди і –ї забруднюючої речовини, грн.;

N_ні – норматив плати за викид і –ї забруднюючої речовини в межах

установленої норми, грн./т;

М_ні – фактичний викид Ії забруднюючої речовини в межах норми, т/рік;

N_нн – норматив плати за наднормативний викид і–ї забруднюючої

речовини, грн.;

М_фі – фактичний викид і-ї забруднюючої речовини, т/рік;

М_вi – встановлена норма викиду і-ї забруднюючої речовини, що відповідає нормативу гранично допустимого викиду, і/рік.

(3.3)

де – ефективність очистки і–ї забруднюючої речовини на очисних

спорудах, приймається рівною середньому експлуатаційному

показнику за попередній рік;

– встановлена величина ГДК і–ї забруднюючої речовини після

очистки, т/рік.

Величина приймається рівною нулю для речовин, заборонених до викиду.

Відомо, що в різних місцях регіону забруднення навколишнього середовища має різний характер. Отже й плата за нього різна. А через це потребує удосконалення системи стягнення плати за забруднення. Зокрема, існує необхідність уведення таких коефіцієнтів, як коефіцієнт екологічної ситуації, розрахований для окремих частин області і навіть окремих районів міста; коефіцієнт відносної небезпеки, коефіцієнт індексації плати.

Застосування впровадження диференціації плати за викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище дало б можливість обґрунтувати принцип еколого - економічного ранжування субтериторії області за рівнем впливу джерел забруднення на основі формули:

, (3.4)

де Р – питома плата за викиди забруднюючих речовин, грн./кв.км;

П – розрахункова плата природокористувачів району за викид

забруднюючих речовин, грн.;

S – площа адміністративного району, кв. км.

За цією ж методикою можливо б також ранжувати підприємства за рівнем економічного збитку, що їх наносять викиди навколишньому середовищу. Таке ранжування більш повніше відображає рівень забруднюючого впливу підприємств, оскільки, на відміну від ранжування за кількість викинутих забруднюючих речовин, враховує також їхню токсичність, конкретну екологічну ситуацію району, особливість об’єктів впливу.

Для реалізації різноманітних природоохоронних завдань, як-то: відновлення збитків у природному середовищі, компенсація шкоди здоров’я громадян, будівництва очисних споруд, матеріального забезпечення еколого – просвітницького напрямку створена єдина система позабюджетних екологічних фондів.

Плата за викид забруднюючих речовин у навколишнє середовище стало головною статтею формування створеної системи позабюджетних екологічних фондів регіонів.

Принципи побудови і функціонування системи екологічних позабюджетних фондів регіону включає такі основні положення:

- матеріальна зацікавленість місцевих органів влади і створення фінансової бази забезпечення екологічної безпеки на місцевому рівні, реалізовані в побудові системі фондів за схемою «знизу-вверх», тобто районні, міські фонди – обласний фонд;

- порядок виділення коштів із екофондів на частковій основі, що дозволяє забезпечити збільшення фінансування природоохоронних заходів в 2,5 рази;

- контроль за формуванням і витратами фондів, реалізовані в механізмі погодження кошторисів районних фондів і контролю за їх виконанням;

- пріоритетність фінансування заходів з фондів. Першочергове фінансування одержують заходи, направлені на зменшення викидів з джерел, які приносять більші економічні збитки.

За Законом України «Про охорону навколишнього середовища» кожен громадянин має право на отримання страхового відшкодування (при добровільному та обов’язковому страхуванні) у випадку техногенних аварій і катастроф. У районах створюються компанії з обов’язкового та добровільного страхування.

Джерела страхових компенсацій знаходяться у прямій залежності від потужності страхової організації, що складаються з місцевих екологічних фондів, внесків засновників.