Об'єкти та діяльність, що становлять підвищену екологічну небезпеку

Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпек)', затверджено постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 554:

1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видо­бування і збагачення руди, виготовлення тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів).

2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.

3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів.

4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). Автозаправні станції.

5. Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ.

6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстиль­не виробнигггво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хіміч­ними засобами).

7. Металургія (чорна і кольорова).

8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю.

9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.

10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

1 і. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цемен­ту, асфальтобетону, азбесту, скла).

12. Целюлозно-паперова промисловість.

13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочу­ванням).

14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою).

15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламона- копичувачі.

16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів.

17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики).

18. Виробництво харчових продуктів (м'ясокомбінати, молоко­заводи, цукрозаводи, спиртзаводи).

19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи).

20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.

21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабез- печення меліоративних систем, окремих промислових підприємств.

22. Інші окремі об'єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному' випадку визначаються Мінприроди або його органами на місцях.

Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки

Відповідно до ст. З Основного закону людина, її життя, здоров'я і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції).

Виключно законами України визначаються засади екологічної безпеки (ст. 92 Конституції).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати еко­логічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції').

Законодавство про забезпечення екологічної безпеки

Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003р.// Відомості Верховної Ради України, 2003, № 39 (26.09.2003), ст. 351.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р.// Відомості Верховної Ради України, 2001, № 15 (13.04.2001), ст.73.

Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000р. //Відомості Верховної Ради України, 2000, № 9 (03.03.2000), ст. 68.

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000р.// Відомості Верховної Ради України, 2000, № 42 (20.10.2000), ст. 348.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000р. //Відомості Верховної Ради України, 2000, № 40 (06.10.2000), ст. 337.

Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони- України» від 05,03.1998р. //Відомості Верховної Ради України, 1998, № 35, ст. 237.

Закон України «Про відходи» від 05.03.1998р. //Відомості Верховної Ради України, 1998, № 36-37, ст. 242.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» від 14.01.1998р.// Відомості Верховної Ради України, 1998, № 22, ст. 115.

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.1995р. //Відомості Верховної Ради України, 1995, № 27 (04.07.95), ст. 198.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995р. //Відомості Верховної Ради України, 1995, № 12(21.03.95), ст. 81.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24,02 1994р. //Відомості Верховної Ради України, 1994, № 27 (05.07.94), ст. 218.

Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоак­тивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1998р. //Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 16 (16.04.91), ст. 198.

Види заходів забезпечення екологічної безпеки

Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» встановлює обов'язковість дотримання заходів забезпечення екологічної безпеки в наступних випадках:

1. Відповідно до видів господарської діяльності:

а) при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

б) при проведенні науковій досліджень, впровадженні відкрит­тів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.

2. В залежності від об'єктів експлуатації:

а) екологічна безпека транспортних та інших пересувних засобів і установок;

б) екологічна безпека щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності;

в) екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунк­тів (ст. 59).

3. Щодо впливу небезпечних речовин:

а) неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу;

б) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкід­ливого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення;

в) забруднення відходами.

Види заходів забезпечення екологічної безпеки:

• проведення екологічної експертизи;

• проведення громадських слухань;

• запровадження екологічних стандартів, нормативів, лімітів;

• ліцензування;

• екологічне страхування;

• інформаційно-управлінські заходи (моніторинг, кадастри, ре­єстри, облік);

• інші.

Забезпечення радіаційної безпеки

Радіаційна безпека - дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Заходи державного регулювання безпеки використання ядерної енергії:

• встановлення нормативних критеріїв і вимог, що визначають умови використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання у державі (нормування);

• надання дозволів на здійснення діяльності, пов'язаної з вико­ристанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання (провадження дозвільної діяльності);

• здійснення нагляду за дотриманням нормативних вимог та умов наданих дозволів організаціями, підприємствами та особами, які використовують ядерні установки та джерела іонізуючого випромі­нювання, включаючи примусові заходи (нагляд).

Використання ядерних установок та джерел іонізуючого випро­мінювання на території України базується на дозвільному принципі.

Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається лише одним уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України органом - на тепе­рішній час це Державній комітет ядерного регулювання України, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяль­ність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Ядерна установка, джерело іонізуючого випромінювання можуть використовуватись лише з такою метою і таким чином, як це перед­бачено умовами виданого дозволу.

Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання можуть перебувати у різних формах власності.

Перелік ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю.

Забезпечення біологічної безпеки

До об'єктів шкідливого біологічного впливу законодавець відносить:

• мікроорганізми та інші біологічно активні речовини;

• предмети біотехнологій;

• інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин.

Господарюючі суб'єкти зобов'язані забезпечувати екологічно без­печне поводження з мікроорганізмами, іншими біологічно активних речовинами та предметами біотехнології, а також дотримуватися ви­мог екологічної безпеки при інтродукції, акліматизації і реаклі­матизації тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Створення, виробництво і використання нових штаммів мікро­організмів та біологічно активних речовин здійснюється тільки на підставі дозволів МОЗ та Мінприроди при наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей, тобто проведення екологічної експертизи.

При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися:

• нормативи гранично допустимих концентрацій;

• методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування.

Законодавство щодо біологічної безпеки знаходиться в стані ста­новлення.

До останнього можна віднести наступні нормативно-правові акти.

Конвенцію про охорону біологічного різноманіття 92 р. (ратифіко­вана Україною 29.11.94 р.) та Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття (ратифіковано 12.09.2002 р.).

Мета цього Протоколу полягає у сприянні забезпеченню належно­го рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки і використання живих змінених організмів, отриманих в результаті використання сучасної біотехнології, які можуть мати несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з ураху­ванням також ризиків для здоров'я людини та з приділенням особливої уваги транскордонному переміщенню.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який встановлює, що виробництво, зберіган­ня, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилі­зація продуктів біотехнології та інших біологічних агентів здійсню­ються за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, а також з дозволу інших спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. «Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440.

Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєс­трації та використання трансгенних сортів рослин в Україні затвер­джено постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304. Останній встановлює, що ввезення в Україну трансгенних сортів рослин здійснюється за дозволом Мінагропрому. Підставою для отримання дозволу на ввезення трансгенних сортів рослин є по­зитивний висновок Міжвідомчої комісії з питань біобезпеки, яка створюється при Міннауки, про біобезпеку генетичної конструкції, включеної до геному цих сортів.

Закон України «Про захист прав споживачів», який встановлює, що інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів (п. 5, ч. 2 ст. 15).