Показники та класи небезпеки хімічних речовин

В середньо забруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабко забруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фонову концентрацію.

Для визначення ступеня забрудненості використовують наступні характеристики:

1. Коефіцієнт концентрації забруднення грунту

К_С=С/С_СР або К_С=С/С_ГДК , (4.1)

де С — загальний вміст забруднюючих речовин;

С_СР— середній фоновий вміст забруднюючих речовин;

С_ГДК— граничне допустима кількість забруднюючих речовин.

2. Інтегральний показник поелементного забруднення грунту

, (4.2)

де С_J—сума контрольованих забруднюючих речовин;

С_ФJ — сума фонового вмісту забруднюючих речовин.

3. Коефіцієнт зворотної реакції грунтів на динаміку забруднення

К_Р=(А-А_Ф)/А_Ф , (4.3)

де А, А_Ф — параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції грунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості грунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад грунту, кислотно-основні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень ґрунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

При оцінці стійкості грунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові (2—5 років), довготермінові (5—10 років) зміни грунтів та показники ранньої діагностики розвитку змін в грунтах.

Короткотермінові зміни властивостей грунтів діагностуються за динамікою вологості, величиною водневого показника рН, складом ґрунтових розчинів, вмістом поживних речовин.

Довготермінові зміни властивостей грунтів діагностуються за складом та запасом гумусу, відношенням вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислот, втратами грунтів внаслідок ерозії, загальною лужністю, кислотністю, вмістом солей.

Функціонування промислових підприємств, транспорту та енергетичних установок викликає регіональне і навіть глобальне забруднення грунтів. Регіональне забруднення грунтів може викликатися кислотними дощами, що випадають поблизу великих промислових підприємств, котрі викидають в атмосферу шкідливі гази. Природні процеси (міграція, перетворення, розклад, вимивання, вивітрювання, сонячна радіація, клімат) сприяють самоочищенню грунтів. Захисна здатність грунтів щодо самоочищення має певні межі, котрі слід враховувати при організації виробничої та господарсько-побутової діяльності.

Основними характеристиками грунтів щодо самоочищення є час самоочищення та захисна здатність грунтів, котра характеризує їхню здатність суттєво знижувати токсичність забруднюючих речовин. Час самоочищення — інтервал, протягом котрого відбувається зменшення Масової частки речовини, що. забруднює грунт, на 96% від початкового значення або до його фонового значення. Для самоочищення грунтів, а також для їх відновлення потрібно багато часу, котрий залежить від характеру забруднення та природних умов. Процес самоочищення грунтів триває від декількох днів До декількох років, а процес відновлення порушених земель — сотні років.