Демографічні проблеми україни

Протягом останніх років у динаміці здоров'я населення України намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільною екологічною ситуацією. В Україні з початку 90-х років відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.

У 1913 році на території сучасної України проживало 35,2 мільйона осіб, у 1940 році — 41,3 мільйона, нині — близько 50 мільйонів. Таким чином, у порівнянні з 1913 роком кількість населення збільшилась на 46,8 %, а в порівнянні з 1940 роком — на 25%. Порівняння цього приросту з іншими країнами ближнього зарубіжжя показує, що за період з 1940 року населення Таджикистану збільшилося на 230 відсотків, Киргизії та Узбекистану — майже на 200, Латвії —. на 45%, Литви — на 26%. Приблизно за цей же період (з 1940 по 1988 р.) населення Сполучених Штатів Америки збільшилось на 87%, Франції -- на 40%, Греції—на 37%.

Горезвісний голодомор на початку 30-х років призвів до людських жертв, які оцінюються приблизно у 10 мільйонів осіб — це 31,4 % загальної чисельності населення України за переписом 1937 р. (30,2 млн. осіб). А за десятиріччя, куди увійшли Друга Світова війна та відбудовний період, кількість населення зменшилася з 41,3 млн. осіб, у 1940 році до 37,2 млн. осіб у 1951 р. Тільки у 1959 році вона зрівнялася з довоєнним рівнем. Після цього загальна чисельність населення починає зростати, але темпи цього зростання поступово уповільнюються так, що у 1991 році настає критична межа, — природний приріст населення стає від'ємним.

Природний приріст населення включає поняття смертності та народжуваності. Різниця цих двох показників дає природний приріст: якщо різниця додатна, то це означає, то народжуваність" перевищує смертність і населення зростає; якщо ж приріст від'ємний — переважає смертність і кількість населення зменшується,

Загалом по Україні, в перерахунку на 1000 осіб, природний приріст становив: у 1940 році — 13,0 осіб; у 1980 — 3,4 осіб; у 1985 — 2,9 осіб; у 1990 році — тільки 0,6 осіб. Далі спостерігаються лише від'ємні показники: у 1991 р. — мінус 0,8 ; у 1992 р. — мінус 2,0 ; у 1993 р. — мінус 3,5. Як видно, тенденція цього явища стійка і невтішна. Що ж стосується окремо міста і села, то тут спостерігається різниця — для населення, що проживає у місті від'ємний показник вперше зареєстрований у 1992 році, сільське ж населення цей критичний бар'єр подолало на 10 років раніше. З цього приводу можна сказати то сільські жителі перші відчули на собі екологічну кризу, бо вони ближче до природи. На це наклались ще й соціально-економічні умови, у першу чергу незадовільний стан медичного обслуговування.

Невисокі показники народжуваності за останні роки (у деяких випадках навіть трохи нижчі, ніж по Україні) спостерігаються в більшості західноєвропейських країн. Але приріст населення зберігається там за рахунок відносно невеликої смертності. У нас вона приблизно у 1,5 разів вища, ніж у Західній Європі. До того ж, тенденції до її зниження не спостерігається. У 1965 році у перерахунку на кожну тисячу населення померло 7,8 осіб, у 1970 — 8,8; у 1975 — 10,0; у 1980 -- 11,4; у 1985 — 12,1; у 1989 — 11,6 ; у 1993 — 14,2.

3 1991 року серед населення України смертність перевищила народжуваність, а в 1993 році природний спад досяг вже 180 тис. осіб. Той факт, що смертність в Україні перевищує народжуваність, — це сумне і вельми тривожне явище для нашого народу, це — національне лихо Саме тому зараз всі соціально-економічні проблеми в нашій самостійній державі повинні вирішуватися лише через призму збереження нації, збереження генофонду України.

Найвищий рівень народжуваності в Україні спостерігався в 1925— 1926 роках. Відтоді почалося систематичне зниження народжуваності, характерне для повоєнного періоду.

В 1964 році жінки народжували в середньому двох дітей. Вже в 1989 році цей показник становив 1,9 дитини (в містах — 1,8, а в се­лах — 2,3). Загалом рівень народжуваності в Україні є незадовільним і не може забезпечувати навіть простого відтворення. Якщо в 1965 р. кількість народжених на тисячу населення складала 15,3, у 1980 р. — 14,8, в 1989 р. — 13,3, в 1992 р. — 11,4, то в 1993 р. —лише 10,7.

І наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності в Україні — один з найнижчих в Європі і в світі. В 1998 році він склав 8,3 осіб на тисячу осіб населення. Такі дані було обнародувано в доповіді Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. В 1998 році кількість новонароджених (419,2 тис.) зменшилась у порівнянні з 1997 роком на 23,4 тис.

Це найнижчий рівень народжуваності в Україні принаймі за останні два століття.

Жінки України фактично до 33-річного віку вже припиняють дітонародження. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров'я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення).

Крім того, специфіка демографічних процесів (спаду народжуваності, зростання смертності, деформація статево-вікової структури населення та інше) призвела до того, що знизилась загальна чисельність найбільш продуктивної групи населення.

За даними постійної комісії Верховної Ради України з питань здоров'я людини, смертність в Україні постійно зростає (1,988 рік — 600 044 осіб, 1989 — 600 590 осіб, 1992 — 697 100 осіб), а народжуваність знижується (1988 рік — 744 364 осіб, 1989— 692 076 осіб, 1992 — 596 785 осіб), що є першою ознакою вимирання.

Демографічна ситуація в Україні продовжує ускладнюватися. Свідченням цього є зменшення кількості населення з 50,5 млн. осіб на початку 1998 року до 50,1 млн. осіб на початку 1999 року. Причому кількість міського населення за цей період скоротилась на 254,1 тис. осіб, а сільського — на 140,1 тис. осіб.

Особливо треба наголосити на прямій залежності стану здоров'я людей в Україні від стану навколишнього середовища. Внаслідок постійного втручання людини в природу відбувається порушення екологічної рівноваги і як наслідок -- посилення нервово-емоційного напруження при повній консервативності функцій організму, що може бути причиною погіршення здоров'я населення.

Темпи зростання загальної захворюваності, протягом останніх років складають близько 35%. Негативні зміни показників здоров'я відбулися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо. Протягом 1998 року виявлено найбільше погіршення в класі хвороб крові та кровотворних органів (зростання на 11,2%), оскільки ця система найбільш чутлива до негативних факторів, в тому числі екологічних. На другому місці за темпами поширення — хвороби сечостатевої системи.

Все викладене викликає необхідність розширення і поглиблення наукових досліджень впливу факторів навколишнього середовища на життєдіяльність людини.