Класифікація пріоритетних забруднювальних речовин та програми вимірювань

Примітка: Б — базовий (глобальний), Р — регіональний, І — імпактний.

В системах моніторингу передбачається порівняння показника, що спостерігається, із нормативним значенням. При цьому на етапі оцінки важливо виявити можливість спільної дії декількох різних чинників, їхню адитивність, посилення або послаблення внаслідок спільної дії. При визначенні впливу різних чинників на окремі організми, елементи біосфери, екосистеми в цілому важливим є отримання інформації про те, чи володіє даний чинник певним порогом впливу, вище котрого ефект має місце, а нижче — відсутній.

У випадку визначення ступеня впливу токсичних речовин в якості нормативних критеріїв оцінки використовуються значення ГДК, а для оцінки рівнів фізичних чинників — ГДР.

Важливим елементом моніторингу є визначення фактичної концентрації шкідливих речовин і порівняння з граничне допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих домішок у повітрі, воді, грунті, продуктах харчування.

Однією з функцій системи моніторингу є прогнозування перспектив розвитку того чи іншого явища. Всі прогнози мають імовірнісний характер.

В основі прогнозування лежать три джерела інформації про майбутнє, котрі взаємно доповнюються:

— оцінка перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі досвіду (перш за все за допомогою аналогії з добре відомими явищами і процесами);

— умовне продовження в майбутнє (екстраполяція) тенденцій, закономірностиємства скеровує до органів охорони природи лист-клопотання, проект нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин, відомості про підприємство, характеристику водного об'єкта, список заходів щодо досягнення гранично допустимих стоків, дані про послідовність контролю за дотриманням гранично допустимих стоків. Після розгляду проекту нормативів гранично допустимих скидів у водоймища забруднюючих речовин за всіма забруднюючими інгредієнтами відділ погодження нормативів та видачі дозволів місцевого органу Мінекобезпеки видає дозвіл і затверджує ГДС або ТПС, де вказується перелік та кількість забруднюючих речовин, котрі допускається скидати у водойми, а також затверджує властивості стічних вод та термін дії дозволу.

При скиданні стічних вод в каналізацію підприємство укладає договір з органами водного господарства на водоспоживання та водовідведення. В угоді вказується об'єм водоспоживання та водовідведення, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків за водокористування і водовідведення.

Крім виробничих та господарсько-побутових стоків, існують зливові стоки, котрі відводяться з території підприємства періодично. Їх об'єм

Vзс =Vпо(Ft, (4.14),

де Vзс — питома кількість опадів на одиницю площі території підприємства за одиницю часу;

F — площа підприємства;

t— час випадання опадів.

Кожне підприємство повинне мати очисні споруди, водогосподарські системи. Це комплекс водних об'єктів та гідротехнічних споруд, призначених для раціонального водокористування та охорони вод. Водоохоронні комплекси призначені для підтримання необхідної кількості та якості води у водних об'єктах, розташованих поблизу підприємства.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ВОДИ

Вода характеризується складом та властивостями, котрі визначають її придатність для конкретних видів водокористування. Оцінка якості води здійснюється за ознаками, котрі, вибираються та нормуються в залежності від виду водокористування. В якості лімітуючої вибирається ознака, що характеризується найменшою нешкідливою Концентрацією речовини у воді. Узагальнена числова оцінка якості води здійснюється за індексом, котрий є сукупністю основних показників за видами водо­користування. Якість, склад та властивості води у водоймах регламентуються гігієнічними вимогами та санітарними нормами.

Для гігієнічної оцінки води втакож, але воно не було настільки багатогранним та масованим, як тепер, практично не містило штучно створених сполук, котрі не підлягають природному розкладанню, тому природа з таким забрудненням справлялася самостійно. Наприклад, в річках з непорушеним біоценозом та з нормальною швидкістю течії, котра не сповільнювалася гідротехнічними спорудами, під впливом перемішування, окислення, осадження, поглинання та розкладання редуцентами, дезинфекції сонячним випромінюванням забруднена вода повністю відновлювала свої властивості на віддалі 30 км від джерел забруднення. До середини XX століття темпи інгредієнтного та параметричного забруднень зросли і їх якісний склад змінився настільки різко, що на значних територіях здатність природи до самоочищення була втрачена.

Здатність грунту самоочищатися підривається різким зменшенням в ньому кількості редуцентів, що відбувається під впливом нестримного застосування пестицидів та мінеральних добрив, вирощування монокультур, повного прибирання з полів всіх частин вирощених рослин тощо. А відтак новим змістом наповнилося і поняття охорони природи. Основні зусилля тепер скеровано на зниження рівня її матеріального та енергетичного забруднення. Схеми обміну речовинами промислових та сільськогосподарських підприємств з навколишнім середовищем, внаслідок котрого відбувається його забруднення, наведено на рис. 3.5 та 3.6.

Вплив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотирма рівнями:

І рівень — забруднення природного середовища не викликає змін в біоценозі, тобто

, (3.1)

I I рівень — забруднення природного середовища викликає навантаження на біоценоз в межах його пристосувальних можливостей:

, (3.2)

III рівень - забруднення в природному середовищі викликав в біоценозі незворотні зміни, його види хворіють, скорочується термін ЇХ життя, тобто

, (3.3)

IV рівень — забруднення в природному середовищі викликають її загибель та зникнення окремих видів біоценозу:

, (3.4)

З метою захисту біоценозу від хімічних, фізичних та біологічних факторів забруднення необхідно встановлювати норми допустимих забруднень. Вилучення з природного середовища відновлюваних ресурсів або видів біоценозу також має чотири рівня впливу на флору та фауну:

І рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу менше рівня їх відновлювальної здатності — природа не зазнає змін, тобто

, (3.5)

II рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу на рівні їх відновлювальної здатності - природне середовище знаходиться в умовах нестійкої рівноваги:

, (3.6)

III рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозів перевищує її природні відновлювальні здатності — природне середовище починає деградувати, окремі види біоценозу можуть зникнути, ресурси починають вичерпуватися, тобто

, (3.7)

IV рівень — вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу призводить до порушення рівноваги в природі, її деградації, до кризових явищ, екологічної небезпеки і навіть катастрофи:

, (3.8)

При нормуванні якості навколишнього середовища передбачено граничне допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду До цих норм відносяться:

— граничне допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

— граничне допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

— граничне допустимі навантаження відходів виробництва на землі та грунти (ГДН) тощо;

— граничне допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, виходячи з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

— граничне допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, грунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або граничне допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

— норми граничне допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, грунті;

— норми граничне допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), граничне допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров'я людей та їх працездатність;

— норми граничне допустимих залишкових кількостей хімічних речовин в продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), які нешкідливі для людини за кожною використовуваною .хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;

— норми граничне допустимого рівня або граничне допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

— нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність котрих полягає в тому, що на експериментах з тваринами визначаються межі впливів, котрі протягом Всього життя людей не будуть справляти негативного впливу на стан їх здоров'я.

За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, котрий реалізується наступними методами: органолептичним (використання органів відчуття людини); аналітичним; соціологічним; експертним; хімічним аналізом; приладо-метричним; біотестуванням та їх поєднанням.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ:

1.Нєкос В.Є. Основи загальной екології і неоекології.Харьков Госуніверситет,1999р.ІІ-ч.

2.Нікітін Д.П,Новіков Ю.В.Навколишня середа і людина.

3.Хабарова Є.В,Панова С.А.Екологія.Довідник школяра.

4.Харьковскій Б.Т.Основи пром. екології.

5.Білявський Г.О,та інші.Основи загальнойї єкології. Київ , Либідь 1995 р.

6.Одум Ю. Екологія т1-2 . м. Мир , 1986 .

7. Я.П.Дідух. Популяційна екологія . Київ фітосоціоцентр 1998р.