logo
ЛЕКЦІЯ екологія

5.Методи зниження рівня радіоактивного забруднення навколишнього середовища і поховання радіоактивних відходів.

Основними заходами щодо попередження забруднення навколишнього середовища радіоактивними ізотопами є надійні системи збору, переробки та локалізації радіоактивних відходів, які утворюються при роботі атомних електростанцій, промислових виробницт і науково-дослідних інститутів.

Вибір схеми переробки і видалення радіоактивних відходів знаходиться у прямій залежності від багатьох факторів, головними з яких є:

За своїм агрегатним станом радіоактивні відходи бувають рідкі, тверді та газоподібні.

Поверхнева адсорбція. В якості адсорбентів використовують активоване вугілля, силікагель, молекулярні сита.

Витримка. Для розпаду короткоживучих радіоактивних ізотопів використовують ємності, в яких витримують розумні об”єми забрудненого повітря. Така техніка зручна при роботі з інертними газами, які розпадаються в ємностях з утворенням елементів в твердому стані.

Очистка рідких радіоактивних стоків. Метою цих методів є концентраціонування радіоактивних ізотопів в невеликому об”ємі, які можна локалізувати. А великі об”єми очищеної води знову використовувати або скидати у водойми.

Коагуляція, осаджування, фільтрація. Перевагою осаджувальних методів очищення СВ є їх універсальність, тобто здатність знезараження СВ з вмістом різних домішок та різного радіонуклідного складу. Недоліком є утворення значної кількості радіоактивного шламу переважно у вигляді осадів, які потребують додаткової обробки, з послідуючим видаленням та захороненням. Ефективність очищення таких СВ з використанням методів коагуляції, відстоювання та фільтрації відносно невелика і складає близько 90 %.

Іонний обмін. До основних переваг очищення радіактивних відходів цим методом відносять високий коефіцієнт очищення (до 105) і високий ступень концентрування радіоактивних відходів. Але й є недоліки:

  1. жорсткі вимоги до відходів, що перероблються (солесклад, рН, кількість завислих речовин);

  2. висока вартість процесу;

  3. руйнування смол під дією радіації;

  4. складність переробки стічних рідин з непостійним складом;

  5. смоли швидко вичерпують обмінну ємність і потребують частої регенерації;

  6. використовується для очищення рідких радіоактивних відходів з невеликим вмістом солей (до 1-2 г/л), вміст завислих речовин не повинен перевищувати 1 мг/л.

Тому цей метод використовують головним чином для доочищення розчинів після хімічного осадження або випаровування.

Випаровування як метод переробки рідких радіоактивних відходів застосовується з 1949 року. Перваги:

  1. можливість випаровування відходів практично любого солевого складу, любого виду і рівня радіоактивності;

  2. незалежність процесу від коливання складу домішок у відходах;

  3. високий ступень очищення вод;

  4. можливість отримання дуже концентрованих осадів для захоронення.

Недоліки:

  1. при наявності ПАР, органічних сполук в процесі випаровування може утворюватися піна, яка виносить частину радіоактивних ізотопів в дистилят;

  2. накипоутворення;

  3. одних з найбільш дорогих способів переробки рідких радіоактивних відходів.

Електродіаліз. Перевага в тому, що очищення проводиться без витрат реактивів і тому не викликає збільшення солевого складу концентрату.

Недоліки:

  1. обмеженність строку роботи мембран;

  2. складність їх заміни в існуючих апаратах;

  3. осадження твердої фази в прикатодному просторі;

  4. неможливість видалення радіоізотопів, які знаходяться в колоїдній формі.

Для переробки твердих радіоактивних відходів використовують 2 методи: подрібнювання та пресування для зменшення об”ємів та зпалювання для зменшення об”єми та маси відходів.

Пресування – самий простий і економічний метод, який дозволяє зменшити об”єм відходів в 2-10 раз.

Зпалювання – більш дорогий процес. Але в світовій практиці йому приділяють значну увагу, тому що при зпалюванні суттєво зменшується об”єм відходів (в 20-100 раз), що суттєво зменшує витрати на їх захоронення. При зпалюванні радіонукліди більш як на 90 % фіксуються у золі і можуть бути переведені в стійку форму шляхом цементуваня, бітумірування, оскловування.

Отвердіння. Найбільш простим і дешевим методом отвердіння є цементування, який не потребує спеціального нагріву і складної апаратури. Однак, цей метод обмежений обробкою відходів низької питомої активності, а також супроводжується ростом об”ємів відходів (в 1.2-1.3 рази), що підлягають захороненню. Цементування слід використовувати в умовах відносно невеликих об”ємах рідких радіоактивних відходів, які не перевищують 3000-4000 м3 на рік.

Процес оскловування радіоактинвих відходів дає значно надійніше з точки зору закріплення радіонуклідів в матеріалі, призводить до зменшення об”єму відходів. Однак складність апаратурного оформлення, необхідність створення температури порядку 1100-1200 0С обмежують використання методу оскловування, і використовується лише для отвердіння високоактивних відходів. Метод оскловування заключається в змішуванні радіоактивних відходів з флюсами і перетворенні отриманої суміші в тверді склоподібні матеріали.

Метод бітумірування займає середнє положення між цементуванням та остеклованием. Бітум як вихідний матеріал – розповсюджений і дешевий. Це високомолекулярні суміші аліфатичних та ароматичних вуглеводнів та їх похідних, які збагачені киснем. Сировиною для отримання бітумів є гудрон. Температура бітумірування не перевищує 130-220 0С. Діапазон активностей, які входять в бітум, ширше, ніж для цементів.

Захоронення. Перед вибором місця для влаштування станції захоронення радіоактивних відходів повинна бути вивчена геологія району (структура, щільність і склад різних порід та обмінна ємність грунту), швидкість виділення радіоактивності з районів захоронення, висота грунтових вод, швидкість їх течії, вплив виділення активності на забруднення грунтових вод і відстань вниз за течією до споживача грунтових вод.

Навколо проммайданчика відчудження теріторія радіусом до 2.5 км, яка створює санітарно-захисну зону. Територія в радіусі 10 км також знаходиться в сфері контролю і виділяється як зона нагляду.

Перед заключною відправкою контейнірів на них робиться помітка про дату, рівень активності, природу матеріалів та про вид випромінювачів радіактивності.

В документації сховища представлені координати його розташування, речовинний та ізотопний склад відходів, час початку та закінчення заповнення сховища, сумарна активність захоронених в ньому відходів і потужність дози -випромінювання на поверхні перекрития.