10. Ландшафт і птк.

Термін ПТК розкриває в певний вимір ландшафту та використовується для його інтерпретації. ПТК – просторово-часова система географ. компонентів взаємообумовлених в своєму розміщенні, і таких, що розвиваються як єдине ціле. Під географічними компонентами розуміються тіла природного походження (маси твердої земної кори, природні води, повітряні маси, біота, ґрунт, рельєф, клімат). Характерний набір компонентів природи, що склався в певних місцях і визначають як ПТК. Розрізняють ПТК різних рангів. Загальноприйнятий таксономічний ряд ПТК: фація – урочище – місцевість – ландшафт.

5. Головні етапи розвитку л-тва. Основоположник Гумбольдт, вивів поняття «ландшафт», започаткував основні напрямки. У процесі еволюції людини навички та знання про природу, як цілісний комплекс та територію передавалось із покоління в покоління. Арістотель, робота «Метеорологіка» (уявлення про земну оболонку, кругообіги води і повітря, регресії та трансгресії морів). Думки про ландшафтознавство також у роботах Платона, Ібн Сіни, Теофаста. До античної доби належить перше письмове позначення ландшафту як поняття. («нофф», давньогерманскього походження). Загальнокультурного вжитку термін «Л.» набув у 17 ст. в Голландії, як зображення місцевості на картині. Час виникнення ландшафту збігся зі становлення поняття раціоналізму (раціоналістичне сприйняття природи та наукове пояснення її феноменів). Вчені почали аналізувати накопичені факти та знання, порівнювати та спів ставляти, виявляти територіальні зв’язки між властивостями компонентів природи. 18-поч.19 ст. основоположник німецький вчений Гумбольдт, вивів поняття «ландшафт – загальний характер земного регіону», започаткував основні напрямки. Пізніше ландшафтознавчий підхід розвивали Шлютер (надав ландшафту історично-генетичного значення), Геттнер (просторове розуміння ландшафту), Пассарге. У 18 ст. концепції оформив Докучаєв (визначив ґрунт к складову ландшафту, що відображає його основін особливості). Його ідеї були розвинуті Бергом (перше ландшафтне районування Росії), Висоцьким, Морозовим, Сібірцевим. Ці вчені продовжили розвивати оригінальні підходи до його вивчення. У повоєнні часи працював над новими концепціями Микола Солнцев. Радянські часи – Віктор Сочава. В 90-х роках 20 ст. наука набула гуманітарного та історичного характеру.