25. Вертикальний (топічний) устрій ландшафту.

Верт. устрій л-ту формується формується в результаті закономірних відносин між випадковими комбінаціями грунтів, порід, рослинності. Предметом топічного л-ва є ландшафт, як складно взаємодією різноякісних субстанцій цілісність. При дослідженні верт. устрою л –ту вважається, що він є територіально однорідним, але у вертикальному аспекті складається з різних, пов’язаних між собою частин. Під складовими верт. устрою л-ту та його вертикальних структур мають на увазі його частини, специфічні за субстратними, фіз..-хім., характеристиками. Ці різні частини можуть займати спільний «висотний поверх» ( травяні рослини, наземні тварини), а деякі – пронизувати весь його верт. розріз (гази). Отже, складові вертикального усторю л-ту складно накладаються один на одного, проникають один в одного, переміщуються по вертикалі.

Сучасне л-во керується трьома основними вертикальними структурами л-ту: геокомпонентна, речовинно-фазова (геомасова), геогоризонтна.

26. Поняття про геокомпоненти. Геокомпоненти – матеріальні тіла прир. походження, що відрізняються між собою переважно станом речовини, наявністю та формою органічного життя, основними механізмами утворення, положенням щодо земної поверхні та основними функціями в ландшафті. Ряд Солнцева: геологічна будова, літологія, рельєф, атмосфера, рослинність, тваринне населення, поверх. Та ґрунтові води. За роллю у формуванні та динаміці: інертні, мобільні, активні. Інертні – мінерал. Субстрат та рельєф(осн. Ландшафту, яка надає йому фіксованого місцеположення і певну просторову уособленість), мобільні – повітряні та водні маси (обмінні та транзитні функції, внутр. зв’язки, зв’язок із середовищем), активні – живі організми (внутр..чинники саморегуляції, відновлення, стабілізації).

27.Поняття про геомасу. Геомаса – якісне своєрідне тіло вертикального розрізу ландшафту з певною масою, з певним функціональним призначенням, а також зі швидкістю змін у часі та просторі. Виділяють: літо-, педо-, морт-(відмерлі рештки біоти), фіто-, зоо-, аеро-, гідромаси. Геомаси бувають активні (переміщуються по вертикалі, змін. масу), пасивні (не переміщ., кіл-ть не змін., але беруть участь у процесах ландшафту), інертні (не вплив. На процеси, не переміщ.). Рівень геомас досить високий. Вони поділяються на елементи, залежно від агрегатного складу, функціонального призначення, хімічного складу, положення у вертикальній структурі ландшафту, щільності, метричних та інших особливостей.

28. Поняття про геогоризонти. Геогоризонти – паралельні земній поверхні шари, що відрізняються за складом геомас, їх співвідношенням та текстурно-структурними особливостями. Виділяють: аерофіто-, мортаеро-, педогідрогоризонти. Бувають: фонові (зустріч.в усіх ландшафтах певного регіону), інтергеогоризонти (пошир.в кількох суміжних ландшафтах), локальні (х-ні для певного комплексу). За роллю геогоризонтів у регуляції вертикальних речовинних потоків у ладшафтів вони поділяються на геогоризонти-бар’єри (практично непроникні для потоків геомас), геогоризонти-провідники (легкопроникні), геогоризонти ковзання (інтенсивна міграція речовини по поверхні). Геогоризонти мінливі.

29.Морфологічна структура – порядок взаєморозташування морфологічних частин на території даного ПТК. Горизонтальна будова ландшафту виражається в наявності системи просторово взаємопов’язаних та підлеглих ПТК. Ті з них, які входять до складу ландшафту, і обумовлюють його внутрішню неоднорідність, є морфологічними одиницями, а їх поєднання утворюють морфологічну структуру ландшафту. Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту розглянута в працях С.В. Калесника і особливо – М.О. Солнцева, з ім’ям якого пов’язаний розділ ландшафтознавства “морфологія ландшафту”. Основні морфологічні частини ландшафту – фації, урочища і місцевості, проміжні – складні урочища і підурочища.Фація – найменший за розмірами та найбільш однорідний у природному відношенні ПТК, на всьому протязі якого зберігається однакова літологія поверхневих порід, однаковий характер рельєфу та зволоження, один мікроклімат, один ґрунтовий різновид та один біоценоз. Підурочище є ПТК, який складається з групи фацій, тісно пов’язаних генетично і динамічно внаслідок їх загального положення на одному з елементів форми мезорельєфу однакової експозиції (М.О. Солнцев) Урочище – це сукупність генетично і динамічно пов’язаних фацій розташованих в межах однієї мезоформи рельєфу. Місцевість – найбільш велика проміжна морфологічна одиниця ландшафту, яка характеризується особливим варіантом поєднання основних урочищ даного ландшафту. Це ПТК більш високого рангу ніж урочище. Морфологічна структура ландшафтів не є чимось незмінним – вона змінюється і ускладнюється з розвитком ландшафтів, причому процес ускладнення постійний і спрямований від простих одиниць до більш складних. Чим різноманітніша внутрішня будова ландшафту, тим складніша і довша історія його формування. Вивчення морфологічної структури ландшафту дозволяє визначити просторове розміщення ПТК будь-якого рангу, а також вияснити їх взаємодію, ступінь подібності та відмінності, вплив на фізико-географічні процеси. Типи морфологічної структури: флювіальний, моренний, морський прибережний, еоловий, карстовий.

30. Фація як елементарна ландшафтна одиниця. Фація – елемент земної поверхні чи його частина в межах якого зберігається однаковий літологічний склад порід одного походження і віку, поширена одна відміна ґрунту, одна рослинна асоціація, зберігається один режим зволоження, один мікроклімат. Фації найчастіше виділ. за змінами у рельєфі. Найбільш динамічна і найменш стійка територіальна одиниця (змін. залежно від пори року, людської діяльності). Бувають: корінні (первинні), похідні (змінені).

31. Урочища і місцевості. Урочище – сукупність генетично і динамічно пов’язаних фацій розташованих в межах однієї мезоформи рельєфу. Бувають – прості і складні. Прості (урочища, в яких кожен мезоелемент рельєфу зайнятий однією фацією). Складні (… кількома фаціями). Урочища основні (визначають риси ландшафту, найбільш поширені 80-90%), фонові (домінантні, не більше 50%), субдомінантні (характерні і реліктові, до 30-40%); універсальні. Місцевість – найбільша морфологічна одиниця ландшафту, складена із групи взаємопов’язаних урочищ. Принципи утворення: зміни в літологічному складі і в геолог. основі л-ту, що познач. На кількох урочищах; відмінності у рельєфі, в результаті яких утворюються різні поєднання основних урочищ.