98. Міжнародні об’єкти екологічного права і особливості їх правового статусу в національному законодавстві.

Проблема охорони навколишнього середовища не є проблемою окремих країн або окремого регіону, а виходить за рамки національних меж і набуває глобального характеру, що в свою чергу зумовлює активізацію міжнародного співробітництва при вирішенні екологічних проблем.

Саме, глобальні заходи, які приймаються і які будуть прийматися з метою пом'якшення та вирішення екологічної кризи, повинні грунтуватися на договорі зацікавлених держав, так як вони реалізуються в рамках окремих держав. [1]

Об'єкти міжнародної правової охорони навколишнього середовища - це природні об'єкти, з приводу яких у суб'єктів міжнародного права (держав і міжнародних організацій) формуються екологічні відносини. Наприклад, у складі державних природних заповідників виділяються біосферні заповідники, офіційно визнані ЮНЕСКО в якості складових частин міжнародної мережі станцій спостереження для стеження за змінами стану навколишнього природного середовища під впливом людської діяльності.

Об'єктом міжнародно-правової охорони є вся природа планети Земля і навколоземного космічного простору в межах, в яких людина реально впливає на матеріальний світ. Але оскільки природне середовище має ряд внутрішніх структурних підрозділів, розрізняються її елементи і об'єкти, що охороняються. У тому числі Світовий океан, який займає 2 / 3 площі поверхні земної кулі.

Поняттям «Світовий океан» охоплюються всі чотири наявних на землі океану: Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодовитий, а також всі пов'язані з ними моря. Світовий океан містить величезну кількість корисних копалин, біологічних ресурсів, енергії. Велико його транспортне значення. Освоєння Світового океану має проводитися в інтересах усього людства.

Материки, які складають основний і безпосереднє життєвий простір для розвитку людства. Традиційно цим поняттям охоплюється весь природний комплекс, міцно пов'язаний з сухопутною поверхнею Землі, тобто грунту, надра землі, водні ресурси, рослинний і тваринний світ.

Однак за останні роки відбувається диференціація природних об'єктів у сфері міжнародно-правової охорони, і поступово отримують самостійне визнання як об'єктів, що охороняються міжнародні річки та інші водойми материкові, мігруючі тварини, які проводять окремі періоди життя на території різних країн і в міжнародних просторах, інші природні багатства, що належать двом або декільком країнам.

Антарктиду справедливо називають материком миру та міжнародного співробітництва. У Договорі про Антарктиду (1959 р.) проголошено свободу наукових досліджень, використання цього материка тільки в мирних цілях, визначено міжнародно-правовий режим Антарктиди. Нові, жорсткіші заходи з охорони тваринного і рослинного світу, видалення відходів та попередження забруднення відображені в Протоколі, підписаному в жовтні 1991 р. в Мадриді за підсумками міжнародного співробітництва в Антарктиді.

Атмосферне повітря - газоподібна оболонка земної кулі, лежить між поверхнею Землі і космічним простором. Склад газів атмосферного повітря є відносно постійним, містить в певних пропорціях кисень, азот, вуглекислий газ, завдяки чому забезпечується одна з основних фізіологічних потреб живих організмів - дихання, а також ряд процесів обміну речовин в природі.

Космос - все матеріальне простір, що лежить за межами Землі і її атмосфери. Космічний простір нескінченно. Але сфера впливу людей обмежена найближчим до Землі районам. Тому при сучасному рівні розвитку продуктивних сил, який обумовлює процеси проникнення людини в космос, у міжнародно-правовій охороні потребує лише частина космосу, а саме, навколоземний космічний простір, природний супутник Землі - Місяць, планети Сонячної системи, поверхні яких досягають космічні кораблі.

У зв'язку з цим рамки міжнародно-правового врегулювання охорони навколишнього середовища теж поширюється на космічний простір, відповідні об'єкти охоплює Землю, повітряний простір і космічний простір.

Незалежно від наведеної класифікації природні об'єкти з урахуванням відмінностей в їх правовому режимі поділяються на перебувають під національною юрисдикцією або контролем окремих держав - внутрідержавні природні об'єкти і знаходяться поза національної юрисдикції або контролю - міжнародні, інтернаціональні природні об'єкти.

До об'єктів, що знаходяться під національною юрисдикцією або контролем, належать природні багатства материків на території окремих держав, багатства, що знаходяться в межах прибережних територіальних морських вод, континентального шельфу і виняткових економічних зон.

Правовий режим внутрішньодержавних природних об'єктів визначається внутрішнім правом кожної країни. Відповідно до норм внутрішнього права вирішується питання про власність на природні об'єкти: вони можуть належати державі, приватним особам, державним, кооперативним, громадським організаціям, а іноді і міжнародним співтовариствам. Внутрішнє право встановлює порядок володіння, розпорядження та користування природними об'єктами.

У правовому регулюванні використання та охорони внутрішньодержавних природних об'єктів є частка участі і норм міжнародного права. Тут існує співвідношення і взаємодія норм внутрішнього та міжнародного права. Зазвичай вироблені світовою практикою, отримали загальне визнання і закріплені в міжнародно-правових актах прогресивні принципи трансформуються в норми внутрішнього права і таким шляхом проводяться в життя.

До числа природних об'єктів, що знаходяться поза національної юрисдикції і контролю, за межами сфери виняткового суверенітету окремих держав, відносяться в основному ті з них, які знаходяться в інтернаціональних просторах: Світовий океан з усіма його багатствами, за межами територіальних вод, континентального шельфу і економічних зон , окремі материки, наприклад, Антарктида, частина атмосфери Землі і космос.

Правовий режим міжнародних природних об'єктів визначається в основному нормами міжнародного права. Питання про власність на ці об'єкти тривалий час взагалі не виникало. Панувало мовчазне визнання інтернаціональних природних об'єктів нічиєю річчю і згода з правом будь-якої країни на захоплення цих об'єктів.

Але в сучасних умовах таке положення все менше стало відповідати інтересам і потребам народів світу. Були вироблені і поступово впроваджені в практику деякі міжнародно-правові принципи, що обмежують можливість довільних дій відносно міжнародних природних об'єктів.