70. Природоохоронні і рекреаційні ландшафти.

Природоохоронні ландшафти – території або акваторії, які виділені для збереження й охорони типових чи унікальних природних комплексів і об'єктів. У їх межах виділяють такі "зони" за їх функціональним призначенням:

— заповідна зона, в якій зберігаються і відновлюються найбільш цінні та мінімально порушені антропогенними факторами природні комплекси, генофонд рослинного і тваринного світу;

— буферна зона, яка виділяється з метою запобігання негативному впливові на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях;

— зона антропогенних ландшафтів, що об'єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

Рекреаційні ландшафти – це територіальна природно-антропогенна система, що формується з метою організації рекреаційної діяльності і під її впливом.

За характером та направленістю впливу рекреаційної діяльності на ландшафтні комплекси клас рекреаційних ландшафтів поділяється на підкласи: оздоровчо-відпочинкові; лікувальні; спортивно-оздоровчі. У відповідності з природними умовами, в яких формуються рекреаційні ландшафти, виділені їх зональні типи (для України): мішано лісові; лісостепові; степові. За приуроченістю до типу місцевості розрізняють: прирічкові, приозерні, схилові, останцеві, вододільні, товарові, приводосховищні, приканальні, приморські, прилиманні

72.Аквальні антропогенні ландшафти. Водний антропогенний ландшафт виникає в процесі створення штучних водойм та водотоків. Основним видом аквальних антропогенних ландшафтів є великі,середні та малі водосховища і ставки. Кожне водосховище – єдиний ландшафтний комплекс з властивою йому водною масою, особливостями мікроклімату, морфології берегів і дна, з характерними для нього процесами замулювання і заростання. Розміри більшості водосховищ такі,що вони є лише складовою частиною відповідних регіональних одиниць наземних ландшафтів. І тільки найбільші з них утворюють самостійний аквальний район. Підставою для розчленовування великого водосховища на аквальні ландшафтні райони служить: 1) ландшафтно- генетичні відмінності залитої водосховищем території, що слугує його ложем; 2) наявність у водосховищі відособлених водних мас; 3) відмінності в ландшафтно-типологічній структурі. Типологічні ландшафтні одиниці на водосховищах представлені типом ландшафту, типом акваторії і типом урочищ. З типів даного ландшафту добре виражені два – мілководі(до 5 м,присутні макрофіти,водні маси влітку добре прогріваються і мають майже однакову температуру,відбувається основна акумуляція твердого річкового стоку,значне органічне різноманіття) і глибоководні (більше 5 м. накопичення уздовж берегів продуктів абразії і замулювання дна тонкозернистими наносами,немає макрофітів, відрізняється кількісним та якісним складом біоти) ландшафти. Наступна типологічна одиниця – тип акваторії, який розпадається на систему типів урочищ. Ставки є урочищем або групою урочищ відповідного типа місцевості наземних ландшафтів. Розміри і морфологія ставків, інтенсивність їх замулювання, характер заростання визначаються їх приналежністю до певного типу місцевості. Три типи ставків: 1) улоговинні або лощинні ставки; 2) ставки схилового типу місцевості; 3) ставки заплавного типу місцевості. Особливість ставків як ландшафтних комплексів – їх динамічність. До супутніх водних комплексів відносяться антропогенні озера. Вони на відміну від ставків не створюються спеціально, а виникають попутно у зв'язку з різними видами господарської діяльності. Також до аквальних водних комплексів відносяться канали.

71. Лісогосподарські л-ти належать до зональних антропогенних л-тів. На противагу іншим антропогенним ландшафтам, лісові протягом довготривалого і різнобічного господарського освоєння не формували а знищували. На їх місці сільськогосподарські, промислові та інші антропогенні комплекси. Ті лісогосподарські ландшафти, що лишилися на території України є складним поєднанням штучних насаджень - лісокультур та докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. У процесі польових досліджень, аналізу архівних і фондових матеріалів не знайдено жодного лісового масиву, який за останні півтора-два століття не вирубували хочаб2-3 рази.

У структурі лісових антропогенних ландшафтів доцільно виділяти: умовно натуральні, похідні та лісокультурні лісові ландшафти. Умовно-натуральні переважають у Карпатах, Криму, Поліссі (Івано-Франківська, Львівська, Житомирська, Чернігівська, Волинська, Київська області та АРК). Похідні лісогосподарські ландшафти переважають у зоні лісостепу (Полтавська, Сумська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька області).

Лісокультурні лісові ландшафти - ліси того ж самого типу, що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно, частіше вегетативним шляхом, паростками з пнів. На даний час це найбільш продуктивні ліси, але вони займають лише 28-32% площ лісових масивів. Неодноразові вирубки знижують довговічність і продуктивність на 5-7 а то й 10-12% кожного нового покоління паростків лісів. Змінюються структура ярусів та видовий склад деревостанів та підліску. Вторинні або похідні, лісові ландшафти формуються на місці корінних після вирубки шляхом захоплення їх площ малоцінними деревними культурами, що активно ростуть на освітлених місцях. Як і умовно натуральні, похідні ліси широко розповсюджені , займають до 20-22% лісових площ України. Їх не важко відрізнити від корінних або умовно натуральних. У похідних лісах можна побачити сліди (залишки) корінних лісів: пні, паростки, чагарники, трави, які їм не властиві. Лісокультурні ландшафти - ліси, штучно насаджені людиною. У густозаселених районах вони займають більші площі, ліси похідні та умовно натуральні, поширені на території всієї України, але особливо виділяються Донецька, Харківська та Луганська області.

Тут в посадках можна зустріти практично всі види деревних порід, що формують натуральні ліси. Крім цього в деревостанах лісокультур них ландшафтів звичайними стали екзоти: дуб червоний та пірамідальний, бархат амурський, софора японська, різні види горіхів.

Природно, що найменше труднощів виникає при створенні лісокультур у смузі мішаних лісів, з їх оптимальними умовами для росту лісу. У лісостепу і степу приживлюваність і подальший розвиток залежить від вибору місця, складу порід і способу посадки, та особливо лісотехніки (догляду).

Лісокультурні ландшафти України належать до типу багаторічних частково рекультивованих антропогенних комплексів. При вдалому виборі порід дерев, місця посадки і необхідній лісотехніці - вони можуть існувати десятиріччями і навіть не одне сторіччя. З частим лісонасадження в чагарниковому, травяному і наземному покриві, а також ґрунтах здобувають всі риси структури, які притаманні натуральному типу лісу в аналогічних умовах. Після знищення штучних посадок лісу, так само як і натуральних залишаються помітні сліди - пні, паростки, кущі та трави, які не властиві корінному лісу.

73.С/г л-ти. Сільськогосподарські ландшафти - це сільський вигляд природно-антропогенних ландшафтів. Їх виникнення відноситься до епохи неолітичної революції і є її результатом. У ландшафтознавства ще з часів В.В. Докучаєва велика увага приділялася їх вивчення. Поступово в ландшафтознавства було сформульовано агроландшафтне напрямок. У його основі лежить концепція природно-виробничої геосистеми, яка і передбачає обов'язкове поєднане вивчення природної та виробничої складових в природно-антропогенних ландшафтах. Концептуально модель агроландшафту є, таким чином, не тільки геосистемний, але і екосистемної. Доцільно тут нагадати основні закони сільськогогосподарства:закон незамінності і рівнозначності життя рослин;закон мінімуму (закон Лібіха, відомий з курсів біології та екології);закон оптимуму;закон повернення;закон енергообміну. Агроландшафти потребують постійної антропогенної регуляції, управлінні, заснованому на оптимальному співтворчості людини і природи.Згідно з принципом природно-сільськогосподарської адаптивності структура і функціонування агроландшафту повинні бути максимально адаптовані до місцевих природних умов, до початкового природним ландшафтом, на місці якого утворився агроландшафт.

74. Селищні ландшафти.Селищні л-ти – один із класів антропогенних л-тів, що об’єднує міста й села з їх будівлями, вулицями, садами й парками.

За ступенем перетворення селищні л-ти діляться на два типи: міські та сільські.Сільські л-ти докорінно змінюють прир. середовище, найбільш – рослинність і тваринність. Надалі, зі зміною поверх. стоку, змінюються ґрунти й рельєф: посилюється розмивання ґрунтів, виникають яри. Проте контури та структ. села й розміщ. будівель трохи менше, ніж повністю, зумовлені саме колишнім прир. л-том: рельєф, попри перетворення, зберігає окр. обриси оригінального, рослинний покрив на неексплуатованих ділянках лишається також відн. близьким до первинного.

У міських л-тах прир. умови значно більш своєрідні. На б. частині терит. майже знищена росл-ть, її окр. осередками є парки і сквери, деревні смуги уздовж вулиць; ґрунти поховано під асфальтом, каменем, бетоном. Попри це, місто є екосистемою зі своєю специф. росл-тю, але й особливим тваринним світом.

На асфальтово-кам’яній поверхні міста повністю перетворюється поверхн. стік. Його намагаються відвести в підземну каналізацію, решта скидається в найближчу річкову мережу. Місто змінює також гідрограф. мережу, ховаючи під бетон одні ріки, впорядковуючи русла інших.

Багато штучних форм рельєфу. Це засипані відходами балки та яри, а також різні (напр., дорожні) виїмки та насипи.

Місто змінює у своїх межах та на околицях кліматичні умови: склад і темпер. атмосфери, режим опадів, напрями атмосферн. циркуляції, к-ть сумарної сон. радіації (через задимленість). Виділяють такі типи міського л-ту:

- садово-парковий – з максимальним озелененням, прир. ґрунтами, відносно багатою фауною;

- малоповерховий – складна мозаїка з малоповерхових будинків, садів, городів (здебільшого, на околицях);

- багатоповерховий – з багатоповерхівками або й хмарочосами, заасфальтованими подвір’ями, слабким озелененням і особливо бідною фауною;

- фабрично-заводський – з великою насиченістю пром. об’єктами суцільними масивами асфальтового й бетонного покриття, майже повною відсутністю рослинного покриву.