87. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу на життя і здоров'я населення.
Правове регулювання забезпечення біологічної та генетичної безпеки як складових екологічної безпеки — це один із нових, водночас актуальних напрямів еколого-правової науки та законодавства. Формування зазначеної групи норм викликано бурхливим розвитком біологічних та медичних досліджень наприкінці XX ст. та досягнутими ними результатами. Це дало можливість широко використовувати досягнення генетики в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, харчовій та фармацевтичній промисловості завдяки генетично-інженерним модифікованим рослинам, тваринам та мікроорганізмам, при застосуванні трансгенних організмів для зниження хімічних навантажень на навколишнє середовище, а також у медицині в цілях генетичної терапії. Одночасно все це викликає стурбованість у спеціалістів і громадськості, оскільки йдеться про неконтрольовані і непрогнозовані ризики впливу генетично змінених організмів на навколишнє середовище, на генетичну структуру людини, його біологічну та генетичну безпеку. У зв'язку з цим у законодавстві різних країн, у тому числі в Україні, закріплюються принципи державної політики, системи правових засобів, здатних запобігти появі зазначених негативних наслідків. Основними принципами державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводженні з генетично модифікованими організмами (далі — поводження з ГМО) на сучасному етапі в Україні є:—пріоритетність збереження здоров'я і охорони навколишнього природного середовища порівняно з отриманням економічних переваг від застосування ГМО; —забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях; —контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, їх реєстрацією та обігом; —загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної та генетичної безпеки; —державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО в господарських цілях. Зокрема, Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 р. регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпорт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколишнє середовище та використання в Україні із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки. Водночас цей Закон не застосовується до людини, тканин та окремих клітин у складі людського організму. Закон має виконувати такі завдання: охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища при здійсненні генетично- інженерної діяльності та поводженні з ГМО; забезпечення права громадян на безпечне використання ГМО; створення умов для безпечного практичного використання ГМО в господарських цілях; визначення прав і обов'язків суб'єктів регулювання при поводженні з ГМО та встановлення їх відповідальності за порушення законодавства; захист громадян у разі заподіяння шкоди їх здоров'ю внаслідок споживання ГМО; встановлення правових основ міжнародного співробітництва в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО. Положення Закону застосовуються на території України до юридичних та фізичних осіб, які здійснюють діяльність, пов'язану з поводженням з ГМО. Юридичні та фізичні особи України та інших держав, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених Законом. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Закон містить визначення біологічної та генетичної безпеки, зокрема: біологічна безпека — це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотний негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини; генетична безпека — це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній будь-який неприродний вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродний впив на геном об'єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогосподарських рослин і тварин, промислових мікроорганізмів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей (ст. 1). Регулюванню Законом підлягають: 1) генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у замкненій системі. Замкнена система — це система здійснення генетично-інженерної діяльності, при якій генетичні модифікації вносяться в організм або ГМО, культивуються, обробляються, зберігаються, використовуються, підлягають транспортуванню, знищенню або похованню в умовах існування систем захисту, що запобігають контакту з населенням та навколишнім середовищем; 2) генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у відкритій системі. Відкрита система — це система здійснення генетично-інженерної діяльності, що передбачає контакт ГМО з населенням та навколишнім середовищем при запланованому вивільненні їх у навколишнє середовище, застосуванні у сільськогосподарській практиці, промисловості, медицині та в природоохоронних цілях, передачі технологій та інших сферах обігу ГМО; 3) державна реєстрація ГМО та продукції, виробленої з їх використанням. Державна реєстрація ГМО — це занесення ГМО до реєстру з урахуванням оцінки їх ризику щодо впливу на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища з метою подальшого отримання дозволу на практичне використання ГМО в Українівідповідно до їх господарського призначення. Згідно з чинним законодавством України розрізняють: —державний реєстр ГМО — це спеціалізований перелік ГМО, які пройшли реєстрацію, з визначенням їх подальшого господарського призначення; та —державний реєстр ГМО джерел харчових продуктів та кормів — спеціалізований перелік ГМО, щодо яких на підставі міжнародних правил і критеріїв оцінки безпечності для здоров'я людини і тварин зроблено висновок про можливість їх використання як харчових продукт та/або кормів, та/або їх джерел;
4) введения в обіг ГМО та продукції, виробленої з їх використанням; експорт, імпорт та транзит ГМО. Обіг ГМО — це переміщення (транспортування) або зберігання та будь-які дії, пов'язані з переходом права власності чи володіння, включаючи продаж, обмін або дарування. Забезпечення виконання Закону «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» покладено на центральні органи виконавчої влади у межах повноважень і в порядку, передбаченому законодавством України, зокрема на Кабінет Міністрів України (ст. 7), центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки (ст. 8), центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (ст. 9), центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я (ст. 10), центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (ст. 11). Порушення вимог зазначеного Закону і прийнятих на його основі нормативно-правових актів тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідальність несуть особи, які винні у: — приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров'ю людини чи навколишньому природному середовищу; — недотриманні або порушенні вимог стандартів, регламентів, санітарних норм і правил використання, транспортування, зберігання, реалізації ГМО; —використанні незареєстрованих ГМО або продукції, отриманої з їх використанням (за винятком науково-дослідних цілей); —порушенні правил утилізації та знищення ГМО; —невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний нагляд і контроль. Законом може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень законодавства України в галузі генетично-інженерної діяльності.
- 1. Методологія та форми взаємодії людини і суспільства з природним середовищем в умовах індустріального періоду цивілізації.
- 2. Екологічна криза: поняття, причини, наслідки, форми прояву та шляхи подолання.
- 3. Поняття екологічного права в широкому і вузькому змісті: сучасні концепції екологічного права: однорідність і комплексність норм екологічного законодавства.
- 4. Основні критерії самостійності екологічного права як галузі законодавства і права, правової науки і навчальної дисципліни.
- 5. Принципи екологічного законодавства і права: правове забезпечення гармонізації взаємодії суспільства з природою.
- 6. Система екологічного права: загальна, особлива і спеціальна частини екологічного права; основні інститути екологічного права.
- 7. Виникнення й основні етапи становлення природоохоронного законодавства і права на території сучасної України.
- 8. Конституційні основи екологічного права та їх основоположне значення для розвитку природоохоронного законодавства.
- 9. Спеціальні закони як джерела екологічного права: зміст і структура Закону «Про охорону навколишнього природного середовища».
- 10. Нормативно-правові акти органів центральної виконавчої влади і спеціальних відомчих органів управління як джерела екологічного права.
- 11. Нормативні акти органів місцевого самоврядування у сфері екології та співвідношення їх змісту з правовими актами центральних органів влади й управління.
- 12. Екологічні правовідносини та їх відмінні риси від суміжних правовідносин: підстави виникнення, змінення та припинення екологічних правовідносин.
- 13. Основні види та особливості зміст екологічних правовідносин і співвідношення правових і технічних норм у врегулюванні екологічних правовідносин.
- 14. Завдання удосконалювання екологічного законодавства щодо регулювання екологічних відносин: перспективи кодифікації екологічного законодавства.
- 15. Поняття і функції об'єктів природи: природні об'єкти, природи і ресурси та природні комплекси, їх інтеграція і диференціація; фонди природних об'єктів
- 16. Природне і соціальне середовище як інтегрований об'єкт екологічного права: матеріалізовані та не матеріалізовані об'єкти екологічного права.?.
- 17. Суб'єкти екологічного права: природоохоронна правосуб'єктність і екологічні права й обов'язки юридичних і фізичних осіб.
- 18. Право власності українського народу на природні багатства: суб'єкти права державної, комунальної та приватної власності на природні об'єкти та їх ресурси.
- 19. Підстави виникнення права власності на природні об'єкти: сучасні цивільно-правові засади виникнення права власності на природні об'єкти.
- 20. Особливості змісту та умови здійснення правомочностей власності щодо природних об'єктів: законодавчі обмеження прав власників природних об'єктів.
- 21. Умови та порядок припинення права державної, комунальної та приватної власності на природні об'єкти та їх ресурси.
- 22. Природокористування як необхідна умова існування людини і суспільства: загальне (загальнодоступне) і спеціальне (врегульоване) природокористування.
- 23. Основні принципи інституту права природокористування: безоплатність загального і платність спеціального природокористування.
- 24. Правоздатність та дієздатність природокористувачів: природні права людини на користування природними об'єктами та їх ресурсами,
- 25. Здійснення права природокористування та основні права й обов'язки природокористувачів: охорона довкілля і захист прав природокористувачів.
- 26. Підстави й умови припинення права природокористування: тимчасове призупинення діяльності природокористувачів, які забруднюють природне середовище.
- 28. Система державних органів управління у сфері охорони довкілля: правовий статус спеціального органу виконавчої влади та його структурних формувань на місцях.
- 29. Основні функції державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища. (28-29)
- 30. Правовий механізм забезпечення ефективності природоохорони: форми екологічного контролю та їх здійснення.
- 31. Правові гарантії участі громадськості в управлінні природокористуванням і природоохороною: правовий статус природоохоронних організацій та екологічних рухів.
- 32. Основні цілі та завдання стандартизації та нормування у сфері охорони навколишнього природного середовища.
- 33. Система нормативів та стандартів у сфері природокористування й охорони навколишнього природного середовища.
- 34. Фактичні та юридичні критерії якості довкілля: нормативи гранично допустимого шкідливого впливу на довкілля.
- 35. Нормування санітарних та захисних зон: умови і порядок їх (становлення та контролю виконання.
- 36. Юридичні вимоги щодо інформації про стан навколишнього іриродного середовища: зміст права громадян на екологічну інформацію.
- 37. Короткострокові та довгострокові екологічні прогнози та їх народногосподарське й природоохоронне значення.
- 38. Законодавчі вимоги щодо ведення екологічного моніторингу та юго юридичне і практичне значення.
- 39. Правове регулювання ведення кадастрів природних ресурсів та їх еколого-правовий зміст.
- 40. Державний облік об'єктів та речовин, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища.
- 41. Сучасний стан нормативно-правового закріплення екологічних прав, свобод та обов'язків людини, громадянина й особистості в національному законодавстві та міжнародних документах.
- 42. Функції юридичної відповідальності за природоохоронні правопорушення й основні види екологічних правопорушень.
- 43. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна.
- 44. Підстави та умови застосування юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
- 45. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу: співвідношення економічного збитку й екологічної шкоди,
- 46. Попередження екологічних правопорушень: усунення законодавчих прогалин і поліпшення роботи природоохоронних органів.
- 47. Правова охорона водних ресурсів через охорону інших природних об'єктів: охорона земель водного фонду, ділянок дна річок, озер, морів та інших водних об'єктів.
- 48. Правовий режим водоохоронних зон і зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг, смуг відводу, берегових смуг водних шляхів.
- 49. Правова охорона вод від забруднення, засмічення і виснаження: умови розміщення та будівництва підприємств, що можуть впливати на стан водних об'єктів.
- 50. Економічні ти екологічні функції лісів і стан законодавства про охорону лісових ресурсів: піввідношення вимог лісового і земельного законодавства.
- 51. Державне управління і державний контроль в області охорон и, захисту і відтворення лісів.
- 52. Законодавство про охорону рослинного світу та природних рослинних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення.
- 53. Правові вимоги щодо здійснення інтродукції, акліматизації та селекції рослин; правила створення і збереження ботанічних колекцій.
- 54. Основні характерні риси законодавства про охорону тваринного світу: структура та зміст Закону «Про тваринний світ».
- 55. Правові заходи охорони тваринного світу: охорона середовищів існування, умов розмноження та шляхів міграції тварин.
- 56. Особливості охорони тваринного світу на територіях і об'єктів природно-заповідного фонду: «Червона книга України» та значення її ведення.
- 57. Правові вимоги щодо переселення й акліматизація тварин: правила ввозу та вивозу об'єктів тваринного світу в Україну та створений біологічних колекцій тварин.
- 58. Загальна характеристика законодавства про природно-заповідний фонд України: поняття і класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- 59. Умови і порядок оголошення та створення територій й об'єктів заповідними: правове й економічне забезпечення функціонування природно-заповідного фонду.
- 60. Особливості правової охорона окремих видів територій та об'єктів природно-заповідного фонду. (59-60)
- 3.Порядок створення об’єктів природно-заповідного фонду України
- 4.Правовий режим біосферних заповідників
- 5.Правовий режим природних заповідників
- 6.Правовий режим національних природних парків
- 7.Правовий режим регіональних ландшафтних парків
- 8.Правові режими заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ
- 9.Правовий режим ботанічних садів
- 10.Правовий режим дендрологічних парків
- 11.Правовий режим зоологічних парків
- 12.Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва
- 61. Поняття й особливості охорони курортних, лікувально-оздоровчих територій та об'єктів: структура і зміст Закону «Про курорти».
- 62. Умови оголошення територій та об'єктів курортними: правові заходи охорони територій і середовища курортів та їх охоронних зон.
- 63. Лікувально-оздоровчі території й об'єкти та їх правове становище: охорона мінеральних джерел і кліматичних умов, що сприяють лікуванню населення країни.
- 64. Правовий режим особливо охоронюваних об'єктів і територій, що мають курортно-оздоровче значення.
- 65. Формування міського ландшафту й охорона природних ресурсів в населених пунктах при здійсненні планування, проектування, будівництва та благоустрою.
- 66. Особливості правової охорони зеленої і захисної рослинності в містах та інших насолених пунктах.
- 67. Екологічні вимоги щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції й експлуатації промислових підприємств.
- 68. Правові заходи охорони довкілля на підприємствах паливно-енергетичного комплексу та ядерної енергетики.
- 69. Юридична відповідальність підприємств за заподіяну шкоду довкіллю: відшкодування здоров'ю людини внаслідок погіршення середовища життєдіяльності.
- 70. Основні напрями охорони навколишньої природного середовища у сільському господарстві.
- 71. Види зон надзвичайної екологічної ситуації та їх правовий статус: зони екологічної катастрофи, зони підвищеної екологічної небезпеки і зони екологічного лиха.
- 72. Правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
- 73. Правові вимоги стосовно попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій.
- 74. Законодавчі вимоги щодо поводження з виробничими і побутовими відходами: основні напрями державної політики в сфері поводженні з відходами.
- 75. Законодавчі заходи запобігання утворенню відходів та екологічно безпечного поводження з ними.
- 76. Правове регулювання поводження з особливо небезпечними відходами: законодавчі вимоги щодо їх утворення, транспортування, зберігання та знешкодження.
- 77. Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони: структура і зміст Закону «Про охорону атмосферного повітря».
- 78. Правові вимоги щодо стандартизації та нормування використання й охорони атмосферного повітря.
- 79. Правові міри охорони атмосферного повітря від побутового виробничого впливу: обмеження викидів речовин зі стаціонарних та пересувних джерел.
- 80. Роль і значення екологічної експертизи для здійснення природоохоронних заходів: структура і зміст закону «Про екологічну експертизу»
- 81. Форми екологічної експертизи: державна й громадська екологічна експертиза та їх правове значення.
- 82. Функції державних органів виконавчої влади щодо регулювання екологічної експертизи: умови і порядок призначення екологічної експертизи.
- 83. Правовий статус експерта екологічної експертизи: права й обов'язки учасників проведення екологічної експертизи.
- 84. Умови і порядок проведення екологічної експертизи: правове значення експертного висновку, його затвердження й оскарження.
- 85. Поняття екологічної безпеки: основні вимоги законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки.
- 86. Забезпечення екологічної безпеки населення при застосуванні хімічних речовин і токсичних препаратів.
- 87. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки від шкідливого біологічного впливу на життя і здоров'я населення.
- 88. Правове забезпечення екологічної безпеки населення від радіоактивного забруднення середовища існування.
- 89. Поняття та особливості джерел екологічного права, їх класифікація.
- 90. Правовий статус і структура Міністерства аграрної політики та продовольства України.
- 91. Правовий статус і структура Міністерства екології та природних ресурсів України.
- 92. Екологічне прогнозування та його природоохоронне значення
- 93. Екологічне оподаткування.
- 94. Правове регулювання нормування і ліцензування природокористування.
- 95. Правовий режим охорони та використання рекреаційних зон і територій.
- 96. Правове регулювання ведення полювання і засоби забезпечення охорони тваринного світу.
- 97. Правове регулювання державного управління і ведення державного кадастру у сфері охорони природно-заповідного фонду.
- 98. Міжнародні об’єкти екологічного права і особливості їх правового статусу в національному законодавстві.
- 99. Поняття і види управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.
- 100. Договірні форми природокористування та їх правовий зміст.
- 101. Правові засади поводження з радіоактивними відходами.
- 102. Правове забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення в містах та інших населених пунктах.