10.2. Внесення мінеральних та органічних добрив на оброблювані землі і під багаторічні насадження

Одним з найважливіших і наявних у кожному господарстві ресурсів підвищення родючості ґрунтів є органічні добрива, завдяки яким до ґрунту надходить 35-45% елементів живлення. Для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно щорічно вносити по 13,3 т/га.

Основним органічним добривом є гній, в одній тонні якого міститься 9-12 кг поживних речовин, з них 4-5 кг азоту, 1-2 кг фосфору і 4-5 кг калію. Скорочення поголів’я тварин в останні роки обумовило зниження отримання гною. Для підвищення ефективності наявного гною необхідно зменшити втрати, ширше використовувати підстилкові матеріали, підвищувати якість гною шляхом недопущення втрат при зберіганні, дотримання технологій застосування.

Важливим джерелом поповнення вмісту органічної речовини в ґрунті є солома. Коефіцієнт гуміфікації її в 1,5-2 рази, а іноді і більше, ніж зеленоукісних решток. Але солома злакових культур містить лише 0,5% азоту, в той час як мікроорганізмам потрібно 1,5-2% азоту загальної маси рослинних решток, тому вони вбирають його з ґрунту, що несприятливо впливає на живлення наступних культур. Цьому запобігають внесенням при заробці соломи 7-10 кг азотних добрив або 6-8 т рідкого гною чи гноївки на 1т соломи.

При внесенні 4 т/га соломи в грунт надходить органічної речовини – 3200 кг, азоту - 14-22 кг, фосфору - 3-7 кг, калію - 22-55 кг, кальцію - 9-37 кг, магнію - 2-7 кг, а також мікроелементи.

Важливим заходом підвищення родючості ґрунтів, особливо на віддалених полях, поряд із соломою є застосування сидеральних культур, що теж не потребує значних затрат. Використовувати сидерати доцільно на площах, що розміщені далеко від тваринницьких ферм або які в даний час не обробляються і заросли бур’янами. Застосування сидератів значно дешевше використання гною на таких полях. Сидерація є багатофакторним агрозаходом інтенсивного землеробства, позитивно впливаючи на ґрунт, рослини і навколишнє середовище. Вона має комплексний вплив.

До переваг сидератів слід також віднести їх здатність знижувати забур’яненість полів та зменшувати кількість патогенних мікроорганізмів.

Для сидерації використовують переважно бобові культури: люпин, буркун, еспарцет. Певні переваги мають озимий та ярий ріпак, олійна редька, як культура з досить невеликою нормою висіву. Доцільне також використання посіву озимого жита, особливо на кислих бідних ґрунтах. Крім того, посіви жита добре розпушують важкі ґрунти. Найбільш економічно вигідна в наших умовах в якості сидеральної культури редька олійна за високе нагромадження біомаси ( більше 320 ц/га) і короткий вегетаційний період (55-60 днів), що дає можливість застосовувати поукісні посіви, а пізніше висівати озимі зернові. Сидерацію застосовують, переважно, у вигляді підсівної або післяжнивної культури.

Поряд з органічними добривами на відтворення родючості і підвищення продуктивності ґрунтів в значній мірі впливають мінеральні добрива. За багатьма науковими і виробничими даними їх вклад у приріст урожайності досягає 50%. На сучасному етапі розвитку рослинництва при недостатній кількості органічних добрив тільки за допомогою мінеральних добрив можна формувати високі врожаї, підвищуючи у ґрунті позитивний баланс поживних речовин.

Ринкова економіка внесла свої корективи у застосування мінеральних добрив. При існуючому диспаритеті цін на міндобрива і сільськогосподарську продукцію вносити високі дози мінеральних добрив стало вкрай важливим. Тому їх застосовування має базуватися на реальному економічному ефекті.

З цією метою пропонується така концепція їх застосування:

1. Мінеральні добрива вносяться тільки під ті культури, які забезпечують максимальну віддачу і максимальний економічний ефект.

2. Дози добрив оптимізуються залежно від агрохімічної характеристики ґрунту, визначеної в результаті агрохімічної паспортизації земель і, або, діагностики мінерального живлення рослин.

3. Добрива вносять таким способом, який забезпечить максимальну окупність одиниці діючої речовини приростом урожаю.

4. Дози, строки і способи внесення добрив оптимізуються залежно від рівня удобреності та біологічних особливостей попередника (строки і способи внесення органічних добрив, здатність фіксувати азот повітря).

5. При застосуванні міндобрив надавати перевагу внесенню їх на ґрунтах, що мають кращі водно-фізичні властивості, на яких проведено вапнування.

6. Мінеральні добрива дають найвищу віддачу в комплексі із захистом рослин від бур’янів, хвороб і шкідників на полях з високою культурою землеробства.

Таблиця10.2.1