logo
ternopil_2009

6.5. Нормативно-правове та інституційне забезпечення, міжнародне співробітництво

Законодавство України про охорону довкілля базується на Конституції України, а основи законодавства України за цим напрямом складаються з наступних законів України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону земель», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про захист рослин», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного стану населення», «Про меліорацію земель», «Про пестициди і агрохімікати», «Про відходи», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».

Правове регулювання екологічних відносин частково здійснюється положеннями наступних кодифікованих законодавчих актів: Господарський кодекс України, Земельний кодексом України, Водний кодекс України, Повітряний кодекс України, Кодексом України про надра, Лісовий кодекс України.

Поряд з вище переліченими основними законодавчими актами правове регулювання екологічних відносин здійснюють Кримінальний кодекс України і Кодекс України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких присутні норми, які встановлюють відповідальність за екологічні правопорушення і екологічний вандалізм. У цих документах визначено склад екологічного правопорушення: шкода здоров'ю і майну громадян; протиправність, причинний зв'язок між протиправністю і заподіяною шкодою; наявність вини або її відсутність внаслідок джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Разом з тим, слід відзначити про те, що існує певна недосконалість у регулюванні екологічних відносин, що потребує удосконалення правового механізму, в тому числі шляхом: