5.4 Природні території, що підлягають особливій охороні

Територія України і, зокрема, Вінницької області зазнала потужного антропогенного і техногенного навантаження, що призвело до локалізації природних ландшафтів. Екологічно необґрунтована господарська діяльність загострила ситуацію у використанні земель; відбулося збіднення якісного складу ґрунтів; зменшився видовий склад біоценозів лісів, луків, степів, водно-болотних комплексів; відбулась втрата розмаїття живих форм, біотичного та ландшафтного розмаїття (див. табл.5.12). Сучасне екстенсивне природокористування, зневажання екологічного обґрунтування при розвитку агропромислового та лісопромислового комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт та стихійний розвиток садівництва і огородництва призвели до зниження природного потенціалу цінних природних комплексів і ландшафтів.

Н айпомітнішим наслідком деградації довкілля в області є втрата біологічного й ландшафтного різноманіття. Зменшення чисельності природних видів рослин і тварин, зміна біотопів були особливо суттєвими на ділянках природної степової рослинності та у водних екосистемах. В той же час заходи, спрямовані на збільшення площі природно-заповідного фонду області та формування регіональної екомережі, не завжди отримують належну підтримку з боку господарської діяльності, так і місцевих органів влади.

Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття – одне з найважливіших завдань державної політики в галузі охорони довкілля з метою зупинення втрат природних та напівприродних територій та розширення площі території екомережі. У Вінницькій області це питання стоїть найбільш гостро, оскільки відсоток заповідних територій в ній є досить низьким (усього 1,96%), суттєво поліпшити існуючий стан можна створенням природних та ландшафтних парків – заповідних об'єктів з охопленням великої площі.

Таблиця 5.12. Розподіл земель об’єктів ПЗФ за угіддями