Тема 5. Природа і природні ресурси

Під природними ресурсами розуміють тіла, явища і процеси природи, які залучені людиною до матеріального виробництва і складають його сировинну і енергетичну базу. Природні ресурси — категорія історична. Їх використання пов'язане з розвитком технологій виробництва,

В залежності від запасів, можливостей використання і комплексу заходів по охороні природні ресурси поділяються на дві великі групи — вичерпні і невичерпні. Вичерпні, в свою чергу, поділяються на відновні і невідновні (рис. 7)

до відновних ресурсів належать грунти, рослинність, тваринний світ, окремі мінеральні ресурси, наприклад солі озер і морських лагун. Однак Інколи при нераціональному використанні окремі види відновних ресурсів можуть перейти в розряд невідновних (еродовані грунти, хижацьке використання біологічних систем).

Головне в охороні відновних ресурсів — забезпечити постійну можливість їх відновлення, а також штучне їх відновлення (лісопосадки, риборозведення).

До невідновних ресурсів відносять багатства надр. Ці ресурси мають кінцеві запаси., поновлення яких відбувається дуже повільно. Їх охорона зводиться до економного використання.

Невичерпні природні ресурси складають водні, ресурси атмосферного повітря, космічні. Вони невичерпні як фізичні тіла. Однак такі ресурси, як вода і повітря піддаються значним змінам в процесі техногенезу і за умов значного забруднення можливе їх зменшення.

Поширений поділ природних ресурсів на реальні та потенційні.

Перші використовуються у виробництві, другі не залучені до нього за причини низької технічної оснащеності виробництва.

Ресурси Світового океану. В поняття «ресурси Світового океану» включають всі елементи океаносфери, які використовуються і мо­жуть бути використані у виробництві. До них належать: водні,, біологічні, мінеральні.

Морська вода — ресурс сировини і енергії. Довгий час морську воду розглядали як «агресивне» середовище, яке неможливо вико­ристовувати. Однак з кожним роком зростають масштаби викорис­тання морської води. До 2000 р. в США за рахунок морського водоспоживання задовольнятиметься ²/₃ промислових потреб. Про­мислові підприємства Одеської області та Кримської автономної республіки в даний час покривають свої потреби в воді за рахунок морської на 33—35 %.

Найчастіше морську воду використовують в якості теплоносія при охолодженні конструкцій агрегатів. Нею охолоджуються ядерні реактори Ленінградської, Шевченківської АЕС, а також прибережні атомні електростанції США, Швеції, Німеччини, Франції.

Морська вода використовується в технологічному процесі виго­товлення бетону, флотації в морській воді сірки.

Особливе поширення отримує використання морської води при видобутку корисних копалин суші І морського дна (розробка родо­вищ шельфу, в т. ч. пісків, що містять золото, олово, титан і т. п.).

Морська вода і дно океану використовуються як середовище складування відходів людської діяльності.

Широке застосування отримала морська вода в сільському госпо­дарстві. Існує ряд рослин, стійких до значного вмісту солей. До них належать ячмінь, цукровий буряк, капуста, жито, часник, редис та інші. Ці рослини переносять поливи солонуватою водою. Особливо поширений полив морською водою в Алжирі, Марокко, Тунісі, Італії. Індії, Іспанії, країнах Балтійського, Каспійського морів.

В морській воді міститься 75 елементів — майже вся таблиця Менделєєва. В 1 км³ знаходиться більше 35 млн. т твердих речовин, в т. ч. 19,8 млн. солей хлору і натрію; 9,5 млн. т магнію; 6,33 млн. т сірки; ЗІ тис. т брому; 3_:9 тис. т алюмінію; 79,3 т марганцю; 79,3 т міді; 11,1 т урану; 3,8 т молібдену; 2,5 т срібла; 0,05 т. золота.

Найстарішим промислом мінеральних ресурсів морської води є видобуток кухонної солі (біля Євпаторії, в затоці Сиваш, ряді інших місць).

Океан — джерело прісної води. Частка поверхневих прісних вод в загальному обсязі гідросфери складає 0,25 %, а руслових річкових вод — 0,0001 %. Однак саме ці води за рахунок своєї активності, швидкості відновлення в процесі кругообігу відновлюють щороку в 33 рази більшу кількість води. Важливими ресурсами прісної води в океані є айсберги.

Енергетичні ресурси океану — безмежні, вони практично невичерпні. Це енергія вітру, морських течій і хвиль, припливів і відпливів, термальна енергія океану. Однак в світі ця енергія в незначній мірі поставлена на службу людям.

Мінеральні ресурси. Мінеральна сировина займає провідне місце у всесвітньому господарстві, а нерівномірність розподілу обумовлює їх важливу роль в міжнародних відношеннях. Найінтенсивніше ведеться видобуток енергетичних ресурсів (нафти, газу, вугілля), а також поліметалевих руд.

Якщо з 1960 році морський видобуток складав 25 млн. т {4 % від світового видобутку), в 1985 році — 78,5 млн. т (28,4 %), то в 2000 році близько 50 % нафти і газу поступить Із надр Світового океану. Основними районами морського видобутку нафти і газу є:, країни Перської затоки, Мексиканської затоки, узбережжя Венесуели, західне узбережжя Африки, акваторія Північного та акваторія Каспійського морів.

Із твердих корисних копалин найбільше значення відіграють родовища металоносних мінералів, алмазів, янтарю, будматеріалів. Провідне місце в видобутку розсипних металоносних мінералів належить Австралії. З рудних металів найбільший видобуток залізної руди, міді і нікелю, марганцю, залізо-марганцевих конкрецій (ЗМК).

Біологічні ресурси океану — запаси морських рослин і тварин, які використовуються у світовому господарстві. До них належать: фітопланктон, велика морська рослинність — фітобентос, зоопланктон, зообентос, зоонектон.

Первинною основою біологічної продуктивності всього океану в бактеріо-, і фітопланктон. Основна маса фітопланктону (найдрібніших рослин) знаходиться в освітленому верхньому шарі води (до 100—150 м). Загальна щорічна його продуктивність складає 1 трлн. т. Фітопланктон є кормом більшості видів зоопланктону.

Основу фітобентосу складають бурі, червоні, зелені водорості і деякі вищі квіткові рослини. На протязі року вони продукують масу, що рівняється їх біомасі (0,2 млрд. т). Їх використовують, в їжу, корм домашній худобі, в якості добрив, лікарських препаратів, сировини для отримання поташу, йоду, соди.

Зоопланктон представлений більше 2000 видами, більшість з яких складають ракоподібні (1200 видів) і кишечнопорожнинні (400 видів). Зоопланктон приурочений як і фітопланктон до поверхневих шарів води. Він здійснює постійні переміщення. Біомаса зоопланктону визначається в 20—25 млрд. т, річна продуктивність — до 60 млрд. т.

Запаси зообентосу — придонних тваринних організмів (виключаючи риб) оцінюються в 10 млрд. т. Річна продуктивність низька — всього 33 млрд. т. Нектонні організми представлені рибами, ссавцями, головоногими молюсками (переважно кальмарами) і вищими раками (криветками). Загальна біомаса нектону складає 1 млрд. т (500 млн. т риби), а річна продуктивність оцінюється в 360 млн. т.

У Світовому океані біомаса тварин переважає біомасу рослин у 18 разів, тоді як маса рослин суші в 2000 разів перевищує масу тварин. Однак в умовах океану рослини за рік дають декілька сот генерацій. В результаті річна продуктивність флори в десяток разів перевищує продукцію фауни.

Біологічні ресурси Світового океану не безмежні. Тому з метою їх збереження і відновлення впроваджуються нетрадиційні способи господарства — марікультура. Її основу складає:

— морське товарне рибоводство;

— заводське розведення і пасовищне вирощування морських

риб;

— культивування двостворчатих молюсків (мідій, морського

гребінця);

— вирощування морських водоростей;

— створення умов для природного розмноження морських риб

і безхребетних.

В кінці 70-х років світова продукція аквакультури складала 8 млн. т, в 1984 p.— 8,7 млн. т. За оцінками спеціалістів обсяги культивування морських організмів до 2000 р. зростуть у 10 разів і складуть 50 % до обсягу продукції аквакультури.

Значної шкоди біологічним, рекреаційним ресурсам Світового океану завдає людина. Джерел і каналів забруднення Світового океану багато. До них належать:

— забруднення нафтою і нафтопродуктами;

- викиди забруднених стоків урбанізованих територій і промислових підприємств;

— забруднення річковими стоками;

— змив з сільськогосподарських угідь;

— захоронення в океані токсичних і радіоактивних відходів

шкідливих виробництв;

— ведення війн і військових конфліктів.

Найбільшу небезпеку Океану створює забруднення нафтою, нафтопродуктами. Нафта є токсичною сполукою і негативно впливає на всі групи морських організмів. Крім того, розлита по поверхні води нафта порушує процес тепловодо — і газообміну на контакті океану І атмосфери. Нафтова плівка порушує випаровування води, її кругообіг, змінює радіаційні властивості поверхні океану. Достатньо 25 млн. т нафти, щоби покрити нею всю поверхню Світового океану плівкою в 0,1 мкм і згубити його.

Глобальний характер носить забруднення океану важкими металами, передусім ртуттю, свинцем, кадмієм. Ртуть і свинець дуже токсичні, сповільнюють обмін речовин, визивають нервові захворювання і загибель тварин. Кадмій вносить диструктивні зміни в печінку і нирки, знижує Імунні функції організму.

До найнебезпечніших забруднювачів відносяться отрутохімікати — пестициди і гербіциди (хлороорганічні і фосфороорганічні сполуки). Вони стійкі, токсичні, акумулюються тканинами живих організмів, гальмують фотосинтез морської флори.

Підвищена концентрація у воді органічних сполук — нітратів і фосфатів — веде до "бурного розвитку бактерій, синьозелених і діатомових водоростей, різкому скороченню розчинного у воді кисню.

Швидкими темпами зростає забруднення океану твердим сміттям (металевими і скляними предметами, пластмасовими та паперовими упаковками — близько 8 млн. штук щорічно).

Небезпека забруднення океану надходить від мілітаризації і радіоактивного забруднення.

Сучасний стан забруднення океану характеризується тим, що сліди забруднення з прибережних частин течіями розносяться в відкритий океан. Відбувається перенос забруднювачів в глибоководні шари океану і їх нагромадження в морських організмах. Загальні наслідки забрудненості проявляються в нагромадженні хімічних, токсичних речовин в біоті, мікробіологічному забрудненні прибережних районів, скороченні біологічної продуктивності, прогресуючій евтрофікації, виникненні мутагенезу, канцерогенезу, порушенні стійкості екосистем.

Ресурси суходолу. Земельні ресурси.

На всіх стадіях розвитку людства земельні ресурси є абсолютно необхідним засобом виробництва для його існування. Збереження земель і підвищення родючості грунтів є найважливішою умовою збільшення продуктивності землеробства, пасовищного господарства і лісоводства. Земельний фонд планети характеризується поєднанням найрізноманітніших категорій земель. Земельний фонд планети складає 13 392 млн. га, тобто більше ¹/₄ поверхні планети. В загальній площі продуктивних земель (8608 млн. га) сільськогосподарські землі займають більше половини — 4553 млн. га і трохи менше половини — ліси і чагарники — 4055 млн. га.. Площа обробних земель складає 1507 млн. га або 11,2 % земельного фонду. Сільськогосподарські землі, які займають ¹/₃ земельного фонду, складені на ¹/₃ з обробних земель і на ²/₃ з луків і пасовищ.

Найбільш розораною є Європа (32 % орних земель), найбільш залісненою — Південна Америка (47 %— ліси), найбільша частка пасовищ характерна для Австралії (54 %). Із найбільших країн високим ступенем розораності земельного фонду виділяються Індія (54 %) і Аргентина (40 %). Землі населених пунктів, промисловості і транспорту складають 3 % земельного фонду; озера, ріки, водосховища — 2,4 %; болота — 3 %; порушені людською діяльністю землі - 3,4%; піски і яри - 2,8%, льодовики - 8,9%.

Земельний фонд України складає 60,335 млн. га, 70,3 % якого займають сільськогосподарські угіддя. В лісовому фонді знаходиться 16,7 % земель, під болотами — 1,3; водою — 4; під промисловими об'єктами і транспортними комунікаціями — 7,7 %.

В структурі сільськогосподарських угідь орні землі складають 80,9 %, багаторічні насадження — 2,5; сінокоси і пасовища — 11,4 %. Для порівняння: розораність земель у Франції — 48 %, Угорщині —37 %, США —25 %, в Україні — 56,9 %. Це один Із найвищих показників у світі. В Україні відсутні резерви земель для розширення сільськогосподарських угідь. В той же час площа угідь має тенденцію до скорочення за рахунок їх сільськогосподарського використання. Тому гостро стоїть питання про раціональне використання і охорону земельних угідь.

В структурі земельного фонду України домінують чорноземні грунти (67,7 % орних земель); сірі І темно-сірі лісові (займають відповідно 11,4 і 12,2 %); дерново-підзолисті — 6,8 %; каштанові — 3,6 % ; дернові, буроземні — 2,4; лучні і алювіальні —3,2 %. Чорноземні грунти складають золотий фонд України, їх стан, особливості використання і охорони завжди повинні бути предметом особливої уваги спеціалістів-аграріїв.

Рослинні ресурси. Рослинність — найважливіший компонент біосфери, без якого вона існувати не може. Рослини є першоджерелом життя на Землі. Рослинність суші можна поділити на підземну, ґрунтову і наземну. Наземна рослинність представлена більш як 500 000 видовин, найінтенсивніше використовується людиною і більш всього піддана несприятливому впливу з її сторони.

Роль рослин в житті географічної оболонки багатогранна завдяки їх властивості здійснювати фотосинтез. На протязі року рослини суші засвоюють 20—30 млрд. т вуглецю, розкладають міліарди тонн води, виділяють міліарди тонн кисню, утворюючи до 122 млрд. тонн органічних речовин. Майже весь атмосферний кисень (280 трлн. т) — продукт біогенного походження. Рослинність суші виконує водоакумулюючу, ґрунтозахисну, кліматорегулюючу функції.

Значна роль рослин в житті людей. Вони створюють середовище існування, є джерелом різноманітних харчових продуктів, будівельного матеріалу, естетичної насолоди.

Людина використовує лише 3 % щорічної продуктивності фітомаси суші. З точки зору природних можливостей і досягнень науки, для задоволення харчових потреб однієї людини достатньо 100 м² родючої землі.

Із всіх рослинних ресурсів планети найважливішим в житті природи і людей є ліси. Ліси називають «зеленим золотом», враховуючи їх особливу цінність і універсальне економічне значеная.

В даний час лісами вкрито близько ¹/₃ суші Землі, а загальна їх площа складає близько 40 млн. км². Із усіх лісів планети 70 % займають хвойні, ЗО % — листяні породи. Найвища залісненість території Латинської Америки (47 %), Західної Європи (34,5 %), Північної Америки (29,5 %). Крім лісової зони помірного клімату, важлива роль належить тропічним і екваторіальним лісам.

Саме ці ліси знищують швидкими темпами. Так, з Африці вже зникло до ¹/₂ Латинській Америці більше ¹/₂, в Азії ² /₅ першопочаткової площі тропічних лісів.

Світові потреби в деревній сировині в 2000 р. складуть 4—6 млрд м³ і вперше в історії людства підійдуть до розрахункових можливостей лісокористування.

Однак було б невірно бачити в процесі вирубки лісів тільки негативну сторону. Використання лісових площ під орні землі, культурна рослинність дозволили збільшити частку білків у щорічному врожаї з 2 до 10—12 % і вижити зростаючому населенню планети.

Рослинні ресурси України. Загальна площа лісів України складає більше 10 мли. га {16 % території). Найбільша лісистість -в Українських Карпатах (35 %), Кримських горах (36,1 %), Поліссі (29 %). Середня лісистість лісостепу складає 11 %. В лісах України нараховується до 200 видів дерев і чагарників, основними серед яких є: сосна, дуб, ялина, смерека, граб, бук, в'яз, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха.

Ліси України не мають особливого промислового значення, оскільки значна їх частина виконує рекреаційні, ґрунтозахисні, водоакумулюючі функції. Крім того, в структурі лісових насаджень домінують молоді ліси, посадки післявоєнних років.

Степова рослинність збереглась фрагментарно — на схилах балок, в передгірних районах Криму, на Арало-Чорноморському узбережжі. Ділянки цілинних степів збережені і охороняються в заповідниках (Українському степовому, Луганському, Асканія Нова). Степові ділянки в степовій зоні на півночі представлені травно-типчаково-ковилковими степами, на півдні — типчаково-ковиловими та полинио-злаковими. Крім рівнинних степів з передгір'ях та яйлах Криму сформувалися гірські (кримські) степи. В передгір'ях домінують різнотравнодернинно-злакові степи з багатим різнотрав'ям, на яйлах — різнотравно-злакові низькорослі степи.

Лучна рослинність генетично пов'язана із степовою, трав'яно-лісовою та болотною. Луки поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські. Найбільш збереглись заплавні та гірські луки. Заплавні лучні угруповання відрізняються високою біологічною продуктивністю. Гірські луки (полонини) поширені в Українських Карпатах на висотах 1000—1200 м і в субальпійському поясі. Використовуються як пасовища.

Болотна рослинність призвичаєна до низинних, перехідних та верхових боліт. Низинні болота переважають за кількістю і площею.

В рослинному покриві домінують трав'яні і мохово-трав'яні угруповання, з дерев поширені вільха чорна, сосна, береза, верба, чагарники. Верхові болота поширені на вододілах. Болотна рослинність найкраще збереглася на Поліссі, Малома Поліссі, Карпатах (верхові болота). Значної шкоди цим угрупованням завдано меліорацією.

Специфічна флора і рослинний світ Тернопільської області. В межах невеликої території сконцентрована значна кількість лісових, степових, лучних і болотних видів рослин. На Тернопіллі проходить межа поширення східно-європейських і західно-європейських елементів флори. Крім того, територія області насичена значною кількістю ендемічних, рідкісних та реліктових видів рослин, які дійшли до наших часів з дольодовикового періоду. Незважаючи на значну освоєність території, надмірну розораність (59 %), в області можна виділити ряд природних районів з розмаїттям і багатством дикорослої флори: Заповідник «Медобори» — в межах Товтрового кряжу; філіал заповідника «Кременецькі гори» — в рамках Кременецько? височини; Голицький ботанічний заказник — в районі Бережанського горбогір'я; Жижавський, Обіжевський ботанічні заказники— в кордонах Придністров'я. Перелік рідкісних видів рослин і тварин Тернопільщини приводиться в додатку. До Червонокнижних видів рослин України належать більше 150 видів, серед них: баранець звичайний, водяний горіх плаваючий, дріада восьмипелюсткова, ковила Лессінга, дніпровська, відкасник татарниколистий, меч-трава болотна, шафран Гейфеля, едельвейс альпійський. шиверекія подільська.

Ресурси тваринного світу ще більше піддані інтенсивній деградації, в зв'язку з істотними змінами умов середовища їх Існування. Вимирання багатьох видів тварин відбувається не тільки під впливом людини, але й в процесі еволюції. Повне і часткове вимирання є як наслідок прямого і опосередкованого впливу людей. Основні причини вимирання: вплив переселених нових видів (найбільш проявився для Австралії і острівної фауни), мисливство і руйнування місць існування (найбільш характерні для Північної Америки і Африки). За період з 1800 року в світі вимерло близько 110 видів ссавців і 150 видів птахів. До вимерлих видів належать: тур-дикий бик, тарпан — дикий кінь, морська або стелерова корова, безкрила гагарка, стелерів баклан, голуба антилопа, зебра квагу, голуб дрант та інші.

До рідкісних і зникаючих видів відносяться ті тварини, чисельність яких стала настільки незначною, що ставить під подальше їх існування. До рідкісних І зникаючих видів Україн належать: ссавці — вихухіль, кутора мала, вечірниця мала, кіт лісовий, зубр, соня садова, снігова полівка; птахи — пелікан рожевий, лелека чорний, сип білоголовий, орел степовий, орлан-білохвіст, журавель сірий, дрохва, стрепет; плазуни — полоз лісовий, гадюка степова, геккон кримський; земноводні — тритон карпатський, жаба комишкова, тритон альпійський; комахи - вусач альпійський, аполон, шовкопряд ендромис.

Природоохоронне законодавство світу, України Система природозаповідних територій

У другій половині XX століття перед людством постало ряд

глобальних проблем навколишнього середовища і природних ресурсів, які торкаються атмосфери, теплового балансу Землі, Світового океану, генофонду рослин і тварин. В даний час склалися дві основні форми такого співробітництва:

і) міждержавні угоди з охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів;

2) діяльність міжнародних природоохоронних організацій: Міждержавні угоди і міждержавні конвенції широко використовуються для координації природоохоронних зусиль. Історія міжнародного природоохоронного співробітництва розпочалась із укладена угоди в 1875 році між Австро-Угорщиною і Італією {Декларація про охорону птахів).

У 1882 році укладена конвенція про порядок регулювання риболовства в Північному морі. В даній сфері сьогодні діє більш 70 договорів по регулюванню риболовства і охороні ресурсів моря. В 1954, 1972, 1973 pp. на конференціях в Лондоні досягнуто угоди про запобігання забрудненню моря нафтою, жорсткий режим повного припинення викидів і поховань в Світовому океані.

У 1974 р. країнами Балтійського басейну прийнята конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря. В 1976 роді укладена Конвенція про захист Середземного моря від забруднення. Міжнародне співробітництво відіграє вагому роль у досліджені і вирішенні ряду природоохоронних проблем глобального характеру. Організація Об'єднаних Націй на своїх сесіях і спеціальних комітетах неодноразово обговорювала природоохоронні проблеми. В 1962 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «Економічний розвиток і охорона природи», яка визначила політику ООН і її спеціалізованих установ в області охорони природи. В 1972 р. в Стокгольмі відбулась конференція ООН з питань навколишнього середовища. За рішенням цієї конференції з 1973 р. розпочинає діяльність спеціальна Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Найважливіше починання ЮНЕП — створення всесвітньої системи (моніторингу) за станом і змінами біосфери.

У 1968 р. спеціалізований підрозділ ООН (ЮНЕСКО) — Міждержавна конференція приймає масштабну програму дій, названу «Людина і біосфера».

Такі міжнародні організації як ФАО (продовольча і сільськогосподарська), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ВМО (Всесвітня метеорологічна організація); МСОП (міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів) займаються вирішенням ряду складних природоохоронних проблем людства.

У 1978 р. однією з найважливіших подій в галузі охорони природи стала 14 Генеральна Асамблея МСОП, яка прийняла важливий документ — Всесвітню стратегію з охорони природи.

МСОП тісно співпрацює із Всесвітнім фондом охорони дикої природи, який заснований у 1963 році.

У 1992 році відбулась конференція ООН, в Декларації якої прийняті принципи міждержавних і міжнародних відносин в області охорони навколишнього середовища. На конференції з національною доповіддю виступила делегація України, в якій розкритий сучасний критичний стан навколишнього середовища нашої держави в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

Природоохоронне законодавство світу, України Національне і міжнародне законодавство традиційно відстає від життя. Суспільні закони необхідно переглянути таким чином, щоб діяльність людини відбувалась в гармонії з незмінними законами розвитку природи.

На основі Стокгольмської декларації (1972 р.) Найробійської декларації (1982 p.), багатьох міжнародних конвенцій і резолюцій Генеральної Асамблеї на конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) прийнята Декларація про охорону навколишнього середовища. В ній викладені права і взаємні обов'язки всіх держав в області охорони навколишнього середовища і стійкого розвитку, нові норми державної і міждержавної поведінки, в тому числі завчасне повідомлення і консультативна оцінка діяльності, яка може вплинути на сусідні держави або глобальні спільні інтереси.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 1.07.1991 року введений в дію Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цей закон у своїх 72 статтях визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього І майбутнього покоління.

Протягом 1992—1993 років в Україні прийнято ряд законів, які регулюють природоохоронну діяльність. До них належать:

— Закон України про охорону атмосферного повітря, 1992 р;

— Постанова Кабінету Міністрів «Про створення Державного Комітету України з ядерної та радіаційної безпеки» 1992 p.;

— Земельний кодекс України, 1992;

— «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення

платежів за забруднення навколишнього, середовища та положення про Державний позабюджетний фонд охорони НПС», 1992;

— «Про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення, ними законодавства про охорону НПС», 1992;

— «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення», 1992;

— Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», 1993;

— Закон України «Про тваринний світ», 1993;

— Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», 1993.