Правова охорона грунтів

Охорона земель — важливе державне завдання. Вона включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обробітку, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також відтворення і підвищення родючості грунтів.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Правові основи охорони земель закладені в Земельному кодексі України, який з відповідними змінами і доповненнями був затверджений Верховною Радою України в березні 1992 року. Стаття 84 Земельного кодексу передбачає, що власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

— раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення Інших корисних властивостей землі;

— захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

— захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

— рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

— знімання, використання і збереження родючого шару при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель.

В Законах України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. і «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. передбачається «ефективно використовувати землю згідно з проектами внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації на території в результаті своєї господарської діяльності»

Земельним законодавством України ст. 9 передбачається, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

— здійснення державного контролю за використанням і охороною земель дотримання земельного законодавства;

— сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів. Цей же закон зобов'язує власників земельних ділянок і землекористувачів вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникненню отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

В Земельному законодавстві є спеціальний розділ, який передбачає відповідальність за порушення земельного законодавства. В статті 115 вказується, що особи винні в:

— псуванні сільськогосподарських та Інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами І стічними водами;

— розміщенні, проектуванні, будівництві, введені в дію споруд, що негативно впливають на стан земель;

— невиконанні вимог природоохоронного режиму у використанні земель;

— невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

— неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

— приховуванні або перекручуванні відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної обстановки, пов'язаних з забрудненням землі;

— невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту — несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

З цією метою прийнято Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального Кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 3 лютого 1993 року № 2977/ХІІ, де статтями 52 «Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель» і 53 «Порушення правил використання земель» передбачається накладання відповідних штрафів на порушників цього законодавства.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють органи Держкомзему у взаємодії з Радами народних депутатів, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.

Рослинність як засіб захисту ґрунтів їх значення

Ліс є найбільш ефективним засобом захисту ґрунту від ерозії. Великі дерева з потужною кореневою системою і трав'яна рослинність, корені яких утворюють складне сплетіння, ніби захоплюють грунт у міцну сітку. Ліс затримує снігову і дощову воду, перешкоджаючи тим самим утворенню поверхневого стоку. Вода поступово втягується ґрунтом, поповнюючи запас ґрунтових вод, підтримує вологість ґрунту. За деякими даними 1 м³ сухого моху масою 1 кг після сильного дощу має масу 5 кг. Отож на 10 тис. га лісу утримується 500 тис. м³ води.

На другому місці по вологозатриманню після лісу є луки. Трав'яниста рослинність має добре розвинену кореневу систему, яка інколи проникає на значну глибину і утворює на поверхні грунту дерен, який добре захищає грунт від ударів водних капель і від дії сонячного проміння.

Велике значення мають лісосмуги, які захищають грунти від водної і вітрової ерозії. Найбільша роль таких лісосмуг в степових засушливих районах, які є дієвим засобом боротьби із засухою І суховіями. Вони забезпечують сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур, захищають грунт від видування і руйнування родючих частинок. В зимовий час такі полоси сприяють нагромадженню снігу, збільшенню вологи у грунті І більш раціональному її витрачанню. Вчені підрахували, що під дією лісових смуг урожай зернових і коренеплодів збільшується на 15 '20 %. Як приклад можна привести роботу по лісорозведенню Каневської гідролісомеліоративної станції. Провівшії комплекс заходів, вона зупинила ріст біля 4 тис. га діючих ярів, зберегла від ерозії більше 13 тис. га орних земель. На цих землях під захистом лісових смуг господарства отримують високі врожаї сільськогосподарських культур. На Україні посаджено більше 70 тис. га таких лісів.